Справа № 500/397/20
07 травня 2020 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016 та 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 16.11.2017; про зобов'язання відповідача нарахувати й виплатити грошову компенсацію за невикористанні дні додаткової відпустки позивачу як учаснику бойових дій за 2015, 2016 та 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 16.11.2017.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач, зокрема у період з 2015 по 2017 роки проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . На час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу військової частини відповідачем не проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки, передбаченою пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII). Надалі, позивач у січні 2020 р. звернувся до відповідача з відповідною заявою, в якій просив виплатити компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Однак, відповідач за результатами такої заяви відмовив позивачу у виплаті зазначеної грошової компенсації, у зв'язку з відсутністю законних підстав для виплати грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в особливий період.
Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства України він має право на зазначену грошову компенсацію, а тому звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою суду від 24.02.2020 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у якій встановлено строк подання відповідачем відзиву на позовну заяву, в тому числі сторонам клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
17.03.2020, у встановлений судом строк, відповідач через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву від 10.03.2020, в якому зазначив, що на підставі рішення Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 620/4218/18 виплатить позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII (арк. справи 45).
Ухвалою суду від 06.04.2020 вирішено проводити розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV (далі - КАС) та призначено у справі судове засідання на 07.05.2020.
Позивач у судове засідання не з'явився, подав до суду клопотання від 07.05.2020, в якому просить розгляд даної справи проводити без його участі. Водночас, зазначив, що станом на 07.05.2020 відповідач не виплатив позивачу зазначену грошову компенсацію за невикористанні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Відповідач у судове засідання також не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи судом. Про причини неявки суд не повідомив.
У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть учать у справі, суд, керуючись частиною четвертою статті 229 КАС не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу та розглянув дану справу в порядку письмового провадження відповідно до частини дев'ятої статті 205 КАС.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
Як підтверджується матеріалами справи, позивач за період з 01.10.2014 по 19.11.2014 та з 04.01.2015 по 06.03.2015 безпосередньо брав участь в Антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей, про що свідчить відповідна довідка (арк. справи 8).
Водночас, позивач є учасником бойових дій, про що свідчить відповідне посвідчення від 05.05.2015 серії НОМЕР_2 (арк. справи 7).
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 292 від 16.11.2017 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення - 16.11.2017 (арк. справи 9).
Надалі, позивач у січні 2020 р. звернувся до відповідача з відповідною заявою, в якій просив виплатити компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2017 рр. (арк. справи 10).
Відповідач за результатами такої заяви відмовив позивачу у виплаті зазначеної грошової компенсації, у зв'язку з відсутністю законних підстав для виплати грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в особливий період (арк. справи 11).
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно з статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закону № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ визначено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII та "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII, № 1932-XII).
Згідно з статтею 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
У статті 1 Закону № 1932-XII термін особливий період вживається як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін, або виплатою грошової компенсації відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
При цьому, суд звертає увагу на те, що спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Аналогічний правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019, якою залишено без змін рішення Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18, а тому відповідно до статті 291 КАС суд має враховувати правові висновки Верховного Суду викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що під час звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу частини, із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок, в тому числі в частині нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпуски, чого відповідачем здійснено не було.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 9, 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Водночас, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).
За таких обставин справи, суд дійшов висновку, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII з 2015 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме з 16.11.2017.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI, суд дійшов висновку, що підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень статті 139 КАС відсутні.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 16.11.2017.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 16.11.2017.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 07.05.2020.
Реквізити сторін:
позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 );
відповідач - Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (місцезнаходження: вул. Княгині Ольги, 105, м. Львів, 79060, код ЄДРПОУ: 08682683).
Головуюча суддя Мірінович У.А.
копія вірна
Суддя Мірінович У.А.