справа№380/1417/20
05 травня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючої-судді Сподарик Н.І.,
за участю секретаря судового засідання Карпи А.В.,
представника позивача Соколова О.В,
розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , судді Мостиського районного суду Львівської області у відставці до Держави Україна в особі Управління державної казначейської служби України у Мостиському районі Львівської області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Мостиського відділу обслуговування громадян (Сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про стягнення шкоди завдану законом,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , судді Мостиського районного суду Львівської області у відставці до Держави Україна в особі Управління державної казначейської служби України у Мостиському районі Львівської області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України з вимогою стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) шкоду завдану законом, що визнаний неконституційним шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 39 972,83 грн.
В обґрунтування позову вказує на те, що Постановою Верховної Ради України №1779-ІІІ від 01 червня 2000 року його обрано суддею Мостиського районного суду Львівської області безстроково. Враховуючи рішення Конституційного суду України у справі №1-8/2016 від 08.06.2016, яким визнано неконституційними ряд положень діючого до 30 09.2016 Закону України №2453-VI від 07.07.2010 «Про судоустрій і статус суддів», він скористався своїм правом на відставку, оскільки має відповідний стаж роботи на посаді судді. Постановою Верховної Ради України №1515-VIII від 08.09.2016 року «Про звільнення суддів», позивача звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України. Наказом голови Мостиського районного суду Львівської області №59-к від 21.09.2016 року позивача відраховано зі штату Мостиського районного суду Львівської області. З 22 вересня 2016 року позивачу, як судді у відставці, призначено та виплачується щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 90% заробітку працюючого судді. На підставі положення абзацу першого підпункту 169.2.19. пункту 164.2. статті 164 Податкового кодексу України зазначений орган Пенсійного фонду України, як податковий агент, щомісячно утримував з його щомісячного довічного грошового утримання податок з доходів фізичних осіб - 18%. За період з 22 вересня 2016 року по лютий 2018 року включно розмір утриманого податку становить 39972 грн 83 коп., що підтверджується довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області від 17.05.2018. Вказує, що рішенням від 27 лютого 2018 року №1-р/2018 у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятою пункту 32 розділу І Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзацу першого підпункту 169.2.19. пункту 164.2. статті 164 Податкового кодексу України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) Конституційний Суд України ці положення Податкового кодексу України визнав неконституційними. Зазначає, що внаслідок прийняття Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 №1166-VII пункт 164.2 статті 164 Податкового кодексу України доповнено новим підпунктом 164.2.19, який фактично звузив зміст та обсяг його прав на майно, зокрема, пенсійні виплати, на які він міг очікувати відповідно до норм законодавства, чинного на момент виникнення відповідних правовідносин. Після запровадження у законодавстві України в липні 2014 оподаткування пенсій упродовж двох років Верховна Рада України тричі вносила зміни. Вищевказані положення визнані неконституційними. Вказує, що виходячи з наведених конституційних норм та положень законів та внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного у зазначеній частині закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання йому було заподіяно матеріальну шкоду у виді утриманого податку з доходів фізичних осіб за період з 22 вересня 2016 року по лютий 2018 року включно в розмірі 39972 грн. 83 коп.
Ухвалою суду від 21.02.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглянути таку справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання. Суд залучив до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея,10; код ЄДРПОУ 13814885) та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Мостиський відділ обслуговування громадян (Сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (81300, м. Мостиська, вул. Грушевського,2; код ЄДРПОУ 13814885).
Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачам запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали подати суду відзив на позовну заяву, в якому вказати про визнання/заперечення позовних вимог.
Відповідач -1 - Управління державної казначейської служби України у Мостиському районі Львівської області, подав до суду відзив на позовну заяву від 19.03.2020 за вх. № 15350, в якому зазначив, що не є належним відповідачем у даній справі, так як не є органом, з якого стягується шкода, оскільки не має в своєму кошторисі передбачено таких видатків, і здійснює тільки перерахування коштів, як фінансова установа, відповідно до своїх обов'язків, за дорученням розпорядників коштів або за рішенням суду. Оскільки, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 припинено обмеження права власності позивача у виді стягнення з його щомісячного довічного грошового утримання податків і зборів, так як зазначене рішення Конституційного Сулу України набрало чинності з моменту його ухвалення, а до цього часу стягнення податків і зборів із такого було правомірним. Також відповідач вказує, що в даній ситуації закон не має зворотної дії в часі. Також зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, а отже вказані приписи до спірних правовідносин застосовуватись не можуть. Враховуючи вказане, просить суд відмовити в задоволені позову.
Відповідач 2-Державна казначейська служба України ухвалу суду про відкриття провадження отримала 28.02.2020, про що свідчить відмітка про отримання на повідомленні про вручення поштового відправлення. Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Третя особа -1 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області , 10.03.2020 за вх.№ 13130 подала до суду пояснення на позовну заяву та просить суд відмовити у задоволені позову. Зазначає, що позивач не має права вимагати повернення відрахованого податку до дати внесення змін до відповідних норм Податкового кодексу України, оскільки в Рішенні № 1-р/2018 від 27.02.2018 Конституційного Суду України, передбачено, що ця норма втрачає чинність з моменту ухвалення цього рішення, а тому вимога ОСОБА_1 про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шкоду завдану законом, що визнаний неконституційним шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 39 972,83 грн. є безпідставною. Отже, на момент виникнення спірних правовідносин, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області правомірно здійснювало відповідні відрахування, відповідно до чинного законодавства.
Третя особа 2 - Мостиський відділ обслуговування громадян (Сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області ухвалу суду про відкриття провадження отримав 27.02.2020, про що свідчить відмітка про отримання на повідомленні про вручення поштового відправлення, проте суду пояснення не надано з приводу даного спору.
Позивач, 18.03.2020 за вх. № 15097 подав до суду відповідь на відзив, вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що відповідають вимогам закону. Звернув увагу суду , що строк звернення до Львівського окружного адміністративного суду не пропущено, оскільки Рішенням № 1-р/2018 від 27.02.2018 Конституційний Суд України визнав положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання суддів таким, що не відповідає частині 1 статті 126 Конституції України. Позивач звернувся з відповідним адміністративним позовом до Мостиського районного суду Львівської області.
02.04.2020 суд ухвалив перейти із спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін до розгляду адміністративної справи № 380/1417/20 за позовом ОСОБА_1 , судді Мостиського районного суду Львівської області у відставці до Держави Україна в особі Управління державної казначейської служби України у Мостиському районі Львівської області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Мостиського відділу обслуговування громадян (Сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про стягнення шкоди завдану законом за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
04.05.2020 за вх. № 22363 третьою особою - 1 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області надано клопотання про долучення довідки до матеріалів справи.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю. Просив суд задоволити позов.
Суд з'ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 як суддя у відставці, отримує довічне грошове утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з довідки № 260/02.22-11 від 17.05.2018 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, розмір стягнутого податку на доходи фізичних осіб за період з вересня 2016 року по лютий 2018 року становить 39972,83 грн.
Рішенням № 1-р/2018 від 27.02.2018 Конституційний Суд України визнав положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання суддів таким, що не відповідає частині 1 статті 126 Конституції України, тобто неконституційними.
Позивач звернувся з відповідним адміністративним позовом до Мостиського районного суду Львівської області, який 31.10.2018 ухвалив рішення у справі № 448/1167/18 про задоволення позовних вимог.
18.10.2019 Львівський апеляційний суд закрив провадження у справі № 448/1167/18 з підстав не підсудності даної категорії справ цивільному судочинству.
З огляду на вищенаведене, позивач звернувся за захистом до Львівського окружного адміністративного суду.
Надаючи правову оцінку спірним публічно-правовим відносинам, суд виходить із таких підстав та мотивів.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII до зазначеного підпункту Кодексу внесено нові зміни, що набрали чинності з 01.01.2015, згідно з якими оподаткуванню податком підлягали суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій» від 02.06.2016 №1411-VІІІ, який набрав чинності з 01.07.2016, підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України викладено в наступній редакції: «суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати».
Статтею 152 Конституції України визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Частиною 3 цієї статті фізичним або юридичним особам гарантоване право на відшкодування державою у встановленому законом порядку матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними.
Відповідно до вимог статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, гарантовано право особі на відшкодування збитків завданих у результаті порушення її цивільного права.
Частиною 2 цієї статті визначено, що збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Отже, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Збитки позивача полягають не в його реальних втратах, яких він зазнав або зазнає, а в тих доходах, які позивач недоотримав або недоотримає внаслідок порушення його цивільного права, про що зазначив Верховний Суд України у постанові № 6-237цс16 від 18 травня 2016 року.
Згідно частини 3 статті 22 Цивільного кодексу України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх службових повноважень.
Відповідно до статтей 22, 1166, 1173, 1175 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Таким чином, за умовами даного делікту, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди органом державної влади, суду необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме встановити факт наявності незаконного рішення, незаконної дії чи бездіяльності, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою.
Згідно з статті 1175 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
Вищезазначена норма є спеціальною по відношенню до положення статті 1173 Цивільного кодексу України, оскільки для її застосування необхідні певні особливі умови, а саме: завдання шкоди в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта та визнання такого нормативно-правового акту незаконним та його скасування.
Під невідповідністю нормативно-правового акту актам вищої юридичної сили слід розуміти суперечність між нормами оскаржуваного нормативно-правового акту та нормами встановленими актами вищої юридичної сили.
Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII (надалі, також - Закон № 1166) пункт 164.2 статті 164 Кодексу доповнено новим підпунктом 164.2.19, яким передбачено включення до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Після запровадження у законодавстві України з 1 липня 2014 року оподаткування пенсій упродовж двох років Верховна Рада України тричі вносила зміни.
Конституційний Суд України вказав, що встановлення Верховною Радою України у законодавстві України оподаткування пенсій та зміни суми, з якої починається таке оподаткування, суперечить таким елементам конституційного принципу верховенства права, як правова визначеність, правова передбачуваність, правомірні очікування та справедливість, тому положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу не відповідає частині першій статті 8 Конституції України.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. (ст.8 Конституції України).
Конституційний Суд України констатував, що правове регулювання у сфері оподаткування пенсій певних категорій осіб спотворює сутність обов'язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію, оскільки не узгоджується з принципом рівності, а також з обумовленою ним вимогою збалансування прав та обов'язків. Застосований законодавцем підхід до визначення категорій (груп) пенсіонерів, пенсії яких підлягають оподаткуванню, свідчить про порушення такого принципу.
Реалізація положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу створює умови, за яких громадянин, розмір пенсії якого перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), повинен сплачувати податок, а громадянин, розмір пенсії якого є нижчим, звільнений від такого оподаткування. Тобто платники, які сплачували більші соціальні внески протягом трудової діяльності, відповідно до оспорюваного положення Кодексу повинні додатково сплачувати податок у розмірі, встановленому пунктом 167.4 статті 167 Кодексу.
Викладене дає підстави для висновку, що оподаткування пенсій, починаючи від певної суми (більше десяти розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у розрахунку на місяць), є порушенням конституційного принципу рівності за ознакою майнового стану.
Крім того, у Європейській соціальній хартії 1996 року (переглянутій), яка була ратифікована Україною, передбачено, що держави-сторони зобов'язані вживати заходів для забезпечення рівності між власними громадянами у сфері реалізації прав на соціальний захист, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень (стаття 12). Тобто, утверджуючи та забезпечуючи права осіб на соціальний захист, держава повинна в процесі виконання своїх соціальних обов'язків вживати заходів для забезпечення рівності між пенсіонерами.
Внаслідок прийняття Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII (надалі, також - Закон №1166) пункт 164.2 статті 164 Кодексу доповнено новим підпунктом 164.2.19, відбулось фактичне звуження змісту та обсягу прав позивача на майно, зокрема, пенсійні виплати, на які він міг очікувати відповідно до норм законодавства чинного на момент виникнення відповідних прав. Після запровадження у законодавстві України в липні 2014 року оподаткування пенсій упродовж двох років Верховна Рада України тричі вносила зміни.
Незважаючи на ту обставину, що зміни, внесені до Податкового кодексу України Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» визнані неконституційними і втратили свою чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України №1-р/2018 від 27.02.2018 року, однак незаконне утримання коштів з грошового утримання позивача у зв'язку з дією вищевказаних норм мало місце з вересня 2016 року по лютий 2018 року. Таким чином, ОСОБА_1 недоотримав належні йому виплати в розмірі 39 972,83 грн. саме через дію неконституційної норми закону, тому і компенсація цих коштів повинна бути здійснена а порядку ст. 152 Конституції України, ст. 22, 1175 ЦК України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Неконституційність закону, встановлена Конституційним Судом України є підставою для застосування до держави, Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування наслідків, передбачених ст. 1175 ЦК України, оскільки регламентована цією нормою цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної прийняттям нормативно-правових актів, визнаних незаконними стосується також і випадків визнання неконституційними законів.
В той же час, важливо акцентувати увагу на тому, що позивач недоотримав дохід у вигляді утриманого податку з пенсійних виплат, що, зокрема, підтверджується діями третьої особи, що перестала здійснювати відрахування податкових зобов'язань з пенсійних виплат позивача після визнання вищезазначеного акту неконституційним.
Суд вбачає порушено право позивача на майно, яке розглядається як автономне поняття в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та полягає в правомірному очікуванні, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, в приватних власних інтересах, встановлених національним законодавством. Мається на увазі, що набувши право на відставку, позивач мав право очікувати отримання пенсійних виплат у розмірі визначеному законодавством на дату виникнення такого права. Зміни в законодавстві нівелюють право позивача на майно, можливість правомірного очікування доходу.
Внаслідок здійснених відрахувань з вересня 2016 року по лютий 2018 року позивачу завдано шкоду, що оцінюється в грошовому виразі, виходячи із сукупного розміру відрахувань в сумі 39 972,83 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про підставність заявленого позову та необхідність його задоволення.
Щодо строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Перебіг строку звернення до суду починається з моменту, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права.
Суд наголошує, що предметом позову у даній справі є стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) шкоду завдану законом, що визнаний неконституційним шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 39 972,83 грн.
Рішенням № 1-р/2018 від 27.02.2018 Конституційний Суд України визнав положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання суддів таким, що не відповідає частині 1 статті 126 Конституції України, тобто неконституційними.
Позивач звернувся з відповідним адміністративним позовом до Мостиського районного суду Львівської області, який 31.10.2018 ухвалив рішення у справі № 448/1167/18 про задоволення позовних вимог.
18.10.2019 Львівський апеляційний суд закрив провадження у справі № 448/1167/18 з підстав не підсудності даної категорії справ цивільному судочинству.
Як вбачається, позивач 10.02.2020 засобом поштового зв'язку звернувся за захистом до Львівського окружного адміністративного суду.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Однак, позивачем при зверненні до суду з даним позовом судовий збір не сплачувався, оскільки останній звільнений від його сплати згідно пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір», що підтверджується матеріалами справи, та, як наслідок, розподіл судових витрат на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, п.3 розділу VI "Прикінцевих положень" Кодексу адміністративного судочинства України
Адміністративний позов ОСОБА_1 , судді Мостиського районного суду Львівської області у відставці до Держави Україна в особі Управління державної казначейської служби України у Мостиському районі Львівської області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Мостиського відділу обслуговування громадян (Сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про стягнення шкоди завдану законом,- задоволити повністю.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна,6, код. ЄДРПОУ 37567646) 39 972 (тридцять дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят дві) грн. 83 коп. шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.
Судові витрати із сторін не стягуються.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Згідно з пунктом 3 Розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Суддя Сподарик Н.І.
Повний текст рішення складено та підписано 08 травня 2020 року