08 травня 2020 року справа №320/2956/19
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Аніка”
до Києво - Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області
про про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
До Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю “Аніка” (надалі - позивач, ТОВ “Аніка”) з позовом до Києво - Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (надалі - відповідач, Києво - Святошинська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області), в якому просить суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення Києво - Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 06.11.2018 вих. № 5338/10/10-13-11-02;
- зобов'язати Києво-Святошинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць жовтень 2018 року з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю “Аніка” з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 06.11.2018.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ТОВ “Аніка” подано до податкового органу податкову декларацію з ПДВ за жовтень 2018 року, втім, податковим органом відмовлено у прийнятті вказаної декларації, посилаючись в оспорюваному рішенні на те, що з 16.12.2016 ТОВ “Аніка” не є платником ПДВ, у зв'язку з чим не повинно подавати податкову звітність з ПДВ.
Позивачем зазначено, що рішення, яким відповідачем відмовлено у прийнятті податкової звітності з ПДВ, є незаконним, оскільки будь-яких визначених законом підстав для відмови у її прийнятті немає. Зокрема позивачем зазначено, що складена ним звітність містить усі обов'язкові реквізити та подана за формою, що відповідає чинному законодавству, а відтак мала бути прийнята податковим органом.
В частині обставин анулювання реєстрації ТОВ “Аніка” платником ПДВ позивач зазначає, що стан платника податків, зокрема наявність у нього реєстрації платником ПДВ під час опрацювання податкової звітності і вирішення питання про її прийняття дослідженню не підлягає.
Також позивач вважає, що наявність або відсутність у платника податків реєстрації платником ПДВ не належить до передбачених у законі вичерпних підстав для відмови у прийнятті податкової звітності з цього податку.
Позивачем зазначено, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2018 у справі № 810/2420/17, яке набрало законної сили 28.12.2018, рішення відповідача про анулювання реєстрації позивача платником податку на додану вартість визнано протиправним та скасовано.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.04.2019 відкрито провадження в адміністративній справі; судом постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання; запропоновано відповідачеві подати до суду у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали про відкриття провадження у справі відзив на позовну заяву (відзив).
10 липня 2019 року до суду надійшов відзив, в якому відповідачем позов не визнано з тих підстав, що позивач з 16.12.2016 не є платником податку на додану вартість, у зв'язку з чим відсутні законні підстави для подання податкової декларації за жовтень 2018 року.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
Відтак, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами й доказами та у встановлений Кодексу адміністративного судочинства строк.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
06 листопада 2018 року ТОВ “Аніка” подано до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2018 року разом з додатками № 2, 3, 4, 5 і доповненням до податкової декларації з податку на додану вартість, складеним на підставі та у порядку визначеному абзацом 2 пункту 46.4 статті 46 Податкового кодексу.
Отримання вказаної декларації відповідачем підтверджується відміткою “отримано з попередженням про можливість невизнання” від 06.11.2018.
Листом від 06.11.2018 вих. № 5338/10/10-13-11-02 Києво-Святошинською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області повідомлено позивача про те, що на підставі рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ “Аніка” не є платником ПДВ з 16.12.2016.
Водночас відповідачем зазначено, що ТОВ “Аніка” не повинно подавати податкову декларацію з ПДВ згідно пункту 184.6 статті 184 Податкового кодексу України.
Вважаючи відмову у прийнятті податкової звітності з ПДВ за жовтень 2018 року незаконною та такою, що порушує права та законні інтереси товариства, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до пунктів 48.1 - 48.2 статті 48 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час подання податкової декларації з ПДВ за березень 2018 року) податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.
Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.
Обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.
Згідно пункту 48.3 статті 48 Податкового кодексу України податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід'ємною частиною; ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).
Підпунктом 48.5.1 пункту 48.5 статті 48 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація повинна бути підписана: керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником.
Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку.
Згідно пункту 48.7 статті 48 Податкового кодексу України податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу.
Порядок подання податкової звітності до контролюючого органу визначається статтею 49 Податкового кодексу України.
Пунктом 49.1 статті 49 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Відповідно до абзацу 1 пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.
Згідно пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
Єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв'язку в електронній формі є недійсність електронного цифрового підпису такого платника податків, у тому числі у зв'язку із закінченням строку дії сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки (абз. 5 п. 49.3 ст. 49 ПК).
Пунктом 49.4 статті 49 Податкового кодексу України встановлено, що платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації контролюючому органу в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису (абз.2 п.49.4 ст.49 ПК).
Як вбачається з матеріалів справи, Києво-Святошинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області листом від від 06.11.2018 вих. № 5338/10/10-13-11-02 повідомлено позивача про те, що на підставі рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ “Аніка” не є платником податку на додану вартість з 16.12.2016, а тому ТОВ “Аніка” не повинно подавати податкову декларацію з ПДВ за жовтень 2018 року згідно пункту 184.6 статті 184 Податкового кодексу України.
Так, судом встановлено, що 16.12.2016 Києво-Святошинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області було прийнято рішення № 299 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю “Аніка”.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ “Аніка” не є підставою для неприйняття податкової звітності з ПДВ, з приводу чого суд зазначає таке.
Згідно пункту 49.8 статті 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
Пунктом 49.9 статті 49 Податкового кодексу України встановлено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.
За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою: за наявності на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії, відмітки (штампу) контролюючого органу, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання, або квитанції про отримання податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв'язку, або поштового повідомлення з відміткою про вручення контролюючому органу, у разі надсилання податкової декларації поштою; у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.
Згідно пункту 49.10 статті 49 Податкового кодексу України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.
Пунктом 49.11 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови: у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв'язку, - протягом п'яти робочих днів з дня її отримання; у разі отримання такої податкової декларації особисто від платника податку або його представника - протягом трьох робочих днів з дня її отримання.
Відтак, проаналізувавши вищевказані положення законодавства, суд дійшов висновку про те, що статтею 49 Податкового кодексу України передбачено вичерпний перелік дій, які зобов'язаний вчинити податковий орган у разі подання платником податків податкової декларації з ПДВ, а саме прийняти або відмовити у прийнятті податкової звітності.
При цьому, податковий орган не має повноважень щодо надання платнику податків будь-яких роз'яснень щодо поданої ним податкової звітності з ПДВ.
Так, зокрема, податковий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію у разі її складання з дотриманням вимог статті 48 ПК України, оскільки прийняття податкової звітності є обов'язком контролюючого органу.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування викладених норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, міститься у постанові Верховного Суду від 31.07.2018 у справі № 810/1570/16.
При цьому підставою для відмови у прийнятті податкової декларації, згідно пункту 49.11 статті 49 ПК України, є виключно допущення платником податків порушень вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу при її заповненні, тобто відсутність в ній обов'язкових реквізитів.
Суд наголошує, що стаття 49 Податкового кодексу України не містить норми про відмову у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість в разі анулювання реєстрації платником ПДВ, зокрема, у вигляді відмови податкового органу прийняти податкову звітність.
Дослідивши лист Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 06.11.2018 вих. № 5338/10/10-13-11-02 судом встановлено відсутність відмови у прийнятті поданої ТОВ “Аніка” податкової декларації з ПДВ за жовтень 2018 року.
Так, у вказаному листі податковим органом, із посиланням на пункт 184.6 статті 184 Податкового кодексу України, лише повідомлено позивача, що ТОВ “Аніка” не повинно подавати податкову декларацію з ПДВ за жовтень 2018 року з огляду на анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.
Суд наголошує на тому, що статтею 184 Податкового кодексу України визначено порядок та підстави анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.
Так, відповідно до пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо: а) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку протягом попередніх 12 місяців, подала заяву про анулювання реєстрації, якщо загальна вартість оподатковуваних товарів/послуг, що надаються такою особою, за останні 12 календарних місяців була меншою від суми, визначеної статтею 181 цього Кодексу, за умови сплати суми податкових зобов'язань у випадках, визначених цим розділом; б) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, прийняла рішення про припинення та затвердила ліквідаційний баланс, передавальний акт або розподільчий баланс відповідно до законодавства за умови сплати суми податкових зобов'язань із податку у випадках, визначених цим розділом; в) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку, умова сплати якого не передбачає сплати податку на додану вартість; г) особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту; ґ) установчі документи будь-якої особи, зареєстрованої як платник податку, визнані рішенням суду недійсними; д) господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута; е) платник податку ліквідується за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання) або особу звільнено від сплати податку чи її податкову реєстрацію анульовано (скасовано, визнано недійсною) за рішенням суду; є) фізична особа, зареєстрована як платник податку, померла, її оголошено померлою, визнано недієздатною або безвісно відсутньою, обмежено її цивільну дієздатність; з) припинено дію договору про спільну діяльність, договору управління майном, угоди про розподіл продукції (для платників податку, зазначених у підпунктах 4, 5 і 8 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу) або закінчився строк, на який утворено особу, зареєстровану як платник податку.
Згідно пункту 184.2 статті 184 Податкового кодексу України анулювання реєстрації на підставі, визначеній у підпункті "а" пункту 184.1 цієї статті, здійснюється за заявою платника податку, а на підставах, визначених у підпунктах "б" - "з" пункту 184.1 цієї статті, може здійснюватися за заявою платника податку або за самостійним рішенням відповідного контролюючого органу.
Анулювання реєстрації здійснюється на дату: подання заяви платником податку або прийняття рішення контролюючим органом про анулювання реєстрації; зазначену в судовому рішенні; припинення дії договору про спільну діяльність, договору управління майном, угоди про розподіл продукції або закінчення строку, на який утворено особу, зареєстровану як платник податку; що передує дню втрати особою статусу платника податку на додану вартість.
Разом із цим, датою анулювання реєстрації платника податку визначається дата, що настала раніше.
Контролюючий орган анулює реєстрацію особи як платника податку, що подав заяву про анулювання реєстрації, якщо встановить, що він відповідає вимогам пункту 184.1 цієї статті (п.184.3 ст.184 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 184.10 статті 184 Податкового кодексу України про анулювання реєстрації платника податку контролюючий орган зобов'язаний письмово повідомити особу протягом трьох робочих днів після дня анулювання такої реєстрації.
Згідно пункту 184.5 статті 184 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, складання податкових накладних.
Пунктом 184.6 статті 184 Податкового кодексу України визначено, що у разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.
Отже, статтею 184 Податкового кодексу України визначено підстави для анулювання реєстрації платника податку, а не підстави для відмови у прийнятті податкової звітності.
Відтак, судом встановлено відсутність визначеної відповідачем норми законодавства, яка б надавала йому право не приймати податкову звітність позивача.
Втім, відсутність закріплених в Податковому кодексі України наслідків подання платниками податків податкових декларацій після анулювання реєстрації платником ПДВ має трактуватися виключно на їх користь.
Враховуючи зміст листа Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 06.11.2018 вих. № 5338/10/10-13-11-02, суд дійшов висновку, що вказаний лист не містить відмови у прийнятті поданої ТОВ “Аніка” податкової декларації з ПДВ за жовтень 2018 року.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази прийняття податковим органом відповідної податкової звітності ТОВ “Аніка”, тобто відповідачем не було вчинено жодної з дій, передбачених статтею 49 Податкового кодексу України, що свідчить про бездіяльність з боку відповідача.
Судом встановлено, що подана позивачем податкова декларація з податку на додану вартість за жовтень 2018 року в повній мірі відповідає вимогам статті 48 ПК України, у зв'язку з чим мала бути прийнята контролюючим органом як податкова звітність.
Так, податкова декларація ТОВ “Аніка” з податку на додану вартість за жовтень 2018 року за своєю формою відповідає вимогам, встановленим наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21 “Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість” (чинний на момент виникнення спірних відносин).
Крім того суд зазначає, що пункт 49.4 статті 49 Податкового кодексу України не встановлює наслідків подання платником податків декларації з податку на додану вартість в паперовій, а не електронній формі, зокрема, що у прийнятті такої декларації може чи має бути відмовлено, у зв'язку з чим, враховуючи закріплене в пункті 49.10 статті 49 ПК України положення про заборону контролюючим органам відмовляти у прийнятті податкової декларації з будь-яких причин, не визначених цією статтею, податкова інспекція за місцем обліку платника податків зобов'язана прийняти таку декларацію.
У позовній заяві позивачем в обґрунтування протиправності прийняття рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 06.11.2018 вих. № 5338/10/10-13-11-02, зазначено про те, що рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про анулювання реєстрації платника ПДВ від 16.12.2016 № 299 є неузгодженим, оскільки було оскаржене у судовому порядку, з приводу чого суд зазначає таке.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2018 у справі № 810/2420/17, зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 16.12.2016 № 299 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю “Аніка”.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2018 повернуто апеляційну скаргу Києво-Святошинської об'єднаної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2018 у справі № 810/2420/17.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.12.2018 у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2018 у справі № 810/2420/17 - відмовлено.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2019 у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Києво-Святошинської об'єднаної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2018 у справі № 810/2420/17 - відмовлено.
Відповідно до частини 2 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Отже на момент оформлення Києво-Святошинською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області листа від 06.11.2018 вих. № 5338/10/10-13-11-02, Київським окружним адміністративним судом прийнято рішення у справі № 810/2420/17, яке набрало законної сили 14.09.2018.
Разом із цим суд зазначає, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2018 у справі № 810/2420/17 рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 16.12.2016 № 299 визнано протиправним та скасовано як таке, що є протиправним з моменту його прийняття, а отже рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 16.12.2016 № 299 не може створювати негативних наслідків для позивача та бути підставою неприйняття податкової звітності підприємства.
У позовній заяві позивачем, в обґрунтування позовних вимог зазначено, що Києво-Святошинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області у розумінні вимог чинного законодавства не є контролюючим органом, оскільки повноваження, організація та порядок діяльності податкового органу визначені не законом, а підзаконним нормативно-правовим актом, зокрема, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236, якою затверджено Положення про Державну фіскальну службу України, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до статті 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.
Функції контролюючих органів визначені у статті 19-1 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236 (далі - Положення № 236), Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.
Згідно пункту 7 вказаного Положення ДФС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. ДФС та її територіальні органи є органами доходів і зборів.
Так, функції державної податкової інспекції визначено статтею 19-3 Податкового кодексу України.
Також наказом Державної фіскальної служби України від 13.04.2016 № 314 затверджено Положення про Києво - Святошинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області, відповідно до якого Києво - Святошинська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області є територіальним органом Державної фіскальної служби України, який підпорядкований ДФС та Головному управлінню ДФС у Київській області.
ОДПІ забезпечує реалізацію повноважень ДФС на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць.
Відтак суд дійшов висновку, що Державна фіскальна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, що наділяє територіальні органи, у т.ч. Києво - Святошинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області на прийняття у порядку статті 49 Податкового кодексу України податкової звітності платників податків.
Отже, Податковий кодекс України містить ряд окремих норм, які визначають функції контролюючих органів та функції державних податкових інспекцій, а тому, на думку суду, позиція позивача щодо відсутності у ДФС України та її територіальних органів статусу контролюючих органів є помилковою.
Як вбачається з позовної заяви, позивач просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 06.11.2018 вих. № 5338/10/10-13-11-02.
При цьому, у позовній заяві позивачем із посиланням на підпункт 49.12.2 пункту 49.12 статті 49 Податкового кодексу України зазначено про те, що лист від 06.11.2018 вих. № 5338/10/10-13-11-02 є саме рішенням.
Суд звертає увагу, що в даному випадку лист Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 04.09.2018 № 4237/10/10-13-11-02 за своїм змістом не є рішенням суб'єкта владних повноважень, прийнятим відповідно до статті 49 Податкового кодексу України за результатом розгляду поданої ТОВ “Аніка” податкової декларації.
Щодо посилань позивача на підпункт 49.12.2 пункту 49.12 статті 49 Податкового кодексу України, то відповідно до вказаної норми у разі отримання відмови контролюючого органу у прийнятті податкової декларації платник податків має право оскаржити рішення контролюючого органу у порядку, передбаченому статтею 56 цього Кодексу.
Суд наголошує на тому, що дана норма Податкового кодексу України стосується випадків відмови контролюючого органу прийняти податкову звітність платника податків.
Втім, лист Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 06.11.2018 вих. № 5338/10/10-13-11-02 не містить відмови у прийнятті податкової звітності з підстав, визначених статтею 49 Податкового кодексу.
Так, зокрема, вказаний лист носить інформаційний характер, а тому визнання його протиправним та його скасування не зумовлює наслідків для позивача та відновлення порушених прав позивача.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За таких обставин, ураховуючи, що подана позивачем податкова декларація з ПДВ за жовтень 2018 року відповідає вимогам статті 48 Податкового кодексу, а податковим органом не було вчинено дій, передбачених статтею 49 Податкового кодексу України щодо її прийняття, суд вважає, що в даному випадку належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області щодо неприйняття податкової декларації Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць жовтень 2018 року з додатками та доповненнями до неї.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць жовтень 2018 року з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів, суд зазначає таке.
Згідно Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Відповідно до частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З урахуванням тієї обставини, що подана позивачем до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області податкова декларація з податку на додану вартість за жовтень 2018 року відповідає вимогам статті 48 Податкового кодексу України, що під час розгляду справи не було спростовано відповідачем, а також враховуючи, що оскаржуване рішення відповідача не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період - календарний місяць жовтень 2018 року з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з поданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Аніка" документів від 06.11.2018.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не обґрунтовано обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивачем доведено ті обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Києво - Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області витрати по сплаті судового збору згідно платіжного доручення від 27.05.2019 № 1556 у розмірі 1 921 грн. 00 коп.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243-246, 250, 255, 260, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код: 39471029, місцезнаходження: 08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Ломоносова, будинок 34) щодо неприйняття податкової декларації Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" (ідентифікаційний код: 33077997, місцезнаходження: 08152, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Боярка, вулиця Територія Технікуму, будинок 16) з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць жовтень 2018 року з додатками та доповненнями до неї.
Зобов'язати Києво-Святошинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код: 39471029, місцезнаходження: 08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Ломоносова, будинок 34) прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць жовтень 2018 року з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю “Аніка” (ідентифікаційний код: 33077997, місцезнаходження: 08152, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Боярка, вулиця Територія Технікуму, будинок 16) з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей поданих Товариством з обмеженою відповідальністю “Аніка” документів від 06.11.2018.
Стягнути з рахунків бюджетних асигнувань Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код: 39471029, місцезнаходження: 08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Ломоносова, будинок 34) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" (ідентифікаційний код: 33077997, місцезнаходження: 08152, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Боярка, вулиця Територія Технікуму, будинок 16) судовий збір в сумі 1 921 (одна тисяча двадцять одна) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Відповідно до пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки, визначені цим рішенням, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Повний текст рішення складено та підписано 08.05.2020.
Суддя Панченко Н.Д.