23 березня 2020 року Справа № 160/581/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турлакової Н.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо невиплати пенсії, призначеної по інвалідності за період з 01 вересня 2014 року по 31 березня 2019 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , нараховану та не виплачену пенсію по інвалідності в розмірі 71 906,09 грн. за період з 01 вересня 2014 року по 31 березня 2019 року, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий в АТ “Ощадбанк”.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона має статус внутрішньо переміщеної особи, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській та отримує пенсію по інвалідності. Їй, як внутрішньо переміщеній особі безпідставно припинено виплату пенсії. З вересня 2014 року по березень 2019 року їй не виплачували нараховану пенсію. В листопаді 2019 року вона звернулась до Пенсійного фонду з питання виплати призначеної пенсії, однак, за вищевказаний період пенсію так і не отримала. Призупинення виплати пенсії було здійснено не у спосіб визначений Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним. Позивач вважає припинення виплати пенсії протиправним та таким, що суперечить нормам чинного законодавства.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість, оскільки З вересня 2014 року по березень 2019 року пенсія перераховується на поточний рахунок позивача, відкритий в банківській установі. Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» передбачено, що суми пенсій, які не виплачено за спірний період, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Отже, враховуючи вищезазначене, пенсія позивачу за спірний період буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Ухвалою суду від 22.01.2020р. відкрито провадження у справі та відповідно до частини 2 статті 257 КАС України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України, згідно паспорта громадянина України НОМЕР_2 виданого Ленінським РВ УМВС України у місті Донецьку 06.03.1996р., особою з інвалідністю 2 групи, пенсіонеркою, яка отримує пенсію по інвалідності та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, що підтверджується пенсійним посвідченням №62869 від 03.07.2003р. та Довідкою МСЕК №388140 від 26.03.2012р.
У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в місті Донецьку позивач покинула своє постійне місце проживання у АДРЕСА_1 та в квітні 2016 року переїхала до м.Маріуполя Донецької області, а з січня 2019 року постійно проживає в місті Жовті Води Дніпропетровської області, як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується Довідками ВПО №1411034786 від 04.04.2016р., №0000441471 від 18.12.2017р., №0000441471 від 24.04.2018р., №1217-500002273 від 30.01.2019р.
Листом №8652/К-09 від 05.12.2019р. Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області за результатами розгляду звернення позивача від 21.11.2019р., повідомило останню, що за даними електронної пенсійної справи, Маріупольським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області пенсія виплачена по 31 серпня 2014 року. З 01.04.2019 пенсія перераховується щомісячно на поточний рахунок позивача, відкритий в банківській установі. Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» передбачено, що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Згідно Довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №727/0424/05 від 11.07.2019р., ОСОБА_1 нараховано та не виплачену пенсію по інвалідності в розмірі 71906,09 грн. за період з 01 вересня 2014 року по 31 березня 2019 року.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно з частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України (частина перша статті 47 Закону № 1058-IV).
Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20.10.2014 (далі - Закон № 1706-VII) відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Абзацом першим частини першої статті 1 Закону № 1706-VII встановлено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Згідно до пункту 1 «Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 (далі - Порядок № 509) довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Пунктом 2 Порядку № 509 встановлено, що для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи).
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою та перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, як отримувач пенсії по інвалідності, виплату якої було припинено з вересня 2014 року по квітень 2019 року.
У листі Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області №8653/К-09 від 05.12.2019р. зазначено, що за даними електронної пенсійної справи, Маріупольським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області пенсія виплачена по 31 серпня 2014 року. З 01.04.2019 пенсія перераховується щомісячно на поточний рахунок позивача, відкритий в банківській установі. Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» передбачено, що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, судом встановлено, що відповідач за спірний період пенсію позивачу нарахував та не виплатив, доказів зворотного станом на момент прийняття рішення до суду не надав.
При цьому суд акцентує увагу, що згідно Довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №727/0424/05 від 11.07.2019р., ОСОБА_1 нараховано та не виплачено пенсію по інвалідності в розмірі 71906,09 грн. за період з 01 вересня 2014 року по 31 березня 2019 року.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
У рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення).
Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Будь-яких мотивів прийняття пенсійним органом рішення про припинення виплати позивачеві пенсії, а також посилання на встановлену законом підставу для припинення виплати пенсії відповідачем не зазначено.
Аналіз викладених норм свідчить про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення та лише з підстав, визначених частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV. При цьому припинення виплати пенсії з інших підстав можливо лише у випадках, передбачених законом.
Суд зауважує, що Законом України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підстави для припинення (призупинення) виплати пенсії не встановлені.
Суд звертає увагу, що рішення про припинення виплати позивачу пенсії із зазначенням обґрунтованих причин з посиланням на нормативні акти, відповідачем не приймалось та не направлялось, як позивачу, так і до суду.
Також суд зазначає, що посилання відповідача у відповіді позивачу та у відзиві на позовну заяву на Постанову Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365» є безпідставним, оскільки постанови Кабінету Міністрів України є підзаконними нормативно-правовими актами, у зв'язку з чим при вирішенні спірних правовідносин слід керуватися правовим актом, який має вищу юридичну силу, у цьому випадку - Законом № 1058-IV.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а саме, пункт 15 викладено в такій редакції: "Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.", а пункт 18 доповнено реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України."
Разом з тим, на переконання суду, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
У даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка, як встановлено судом раніше, була припинена управлінням без законних на те підстав.
При цьому, суд ще раз акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у статті 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Таким чином, припиняючи нарахування та виплату пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив його право на її отримання.
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Аналогічну правову позицію було висловлено Верховним Судом у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18 від 03 травня 2018 року (провадження № Пз/9901/20/18), залишеної без змін постановою Великої палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року (провадження № 11-644асі18).
В силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені висновки мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
З урахуванням викладеного, суд враховує висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18, як такі, що відповідають фактичним обставинам по даній адміністративній справі, та застосовує їх в якості підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 вересня 2014 року по 31 березня 2019 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Відповідно до вимог частини 1 статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, будь-якими належними та допустимими доказами, в розумінні статей 73-79 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не було доведено наявності хоча б однієї із наведених вище підстав для припинення з 01 вересня 2014 року по 31 березня 2019 року виплати пенсії позивачу.
Враховуючи, що під час розгляду справи суд дійшов висновку про противність припинення виплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності, а також зважаючи на те, що розмір такої пенсії обліковується у відповідача та ним нарахований, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Щодо клопотання позивача про встановлення способу, строку і порядку виконання рішення на підставі частини 1 статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України судового контролю за виконанням судового рішення, то суд не вбачає підстав для його задоволення, оскільки при прийнятті рішення судом не встановлено обставин, які б ставили під сумнів добросовісність дій відповідача в процесі виконання цього рішення та додаткової необхідності встановлення способу, строку і порядку виконання рішення.
Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню
Відповідно до вимог пункту першого частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими рішення суду, зокрема, про присудження виплати пенсій у межах суми стягнення за один місяць виконуються негайно, суд вирішив за необхідне допустити до негайного виконання це рішення у вказаній частині.
Керуючись статтями 241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49022, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо невиплати пенсії, призначеної по інвалідності за період з 01 вересня 2014 року по 31 березня 2019 року ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 нараховану та не виплачену пенсію по інвалідності в розмірі 71906,09грн. (сімдесят одна тисяча дев'ятсот шість гривень 09коп.) за період з 01 вересня 2014 року по 31 березня 2019 року.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми за один місяць.
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про встановлення способу, строку і порядку виконання рішення на підставі частини 1 статті 372 КАС, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Турлакова