м. Вінниця
07 травня 2020 р. Справа № 120/1100/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши в письмовому провадженні матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
11.03.2020 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 щодо визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у відмові у здійсненні нарахування та виплати грошової компенсації за невикористане речове майно в розмірі 7426,64 грн. згідно довідки за № 92 від 19.09.2011 року та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 05.04.2007 року по 30.06.2016 року - по день фактичної виплати грошової компенсації за продовольчий пайок на підставі постанови Замостянського районного суду м. Вінниці від 05.04.2007 року по справі за № 2-А-2221 та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплати компенсації за невикористане речове майно та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Ухвалою суду від 16.03.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Окрім того, відкриваючи провадження у справі та перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з відповідним позовом, суд дійшов висновку щодо можливості перегляду відповідного питання в процесі розгляду справи та за наслідками поданих сторонами доказів та матеріалів, що узгоджується із положеннями частин 3 та 4 статті 123 КАС України.
Так, за наслідками ознайомлення із відзивом відповідача на позовну заяву, а також поданим ним письмовим клопотанням про залишення позову без розгляду, відповіддю на відзив від позивача, суд дійшов висновку про наявність факту пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, та враховуючи положення частини 13 статті 171, частини 6 статті 161 та частини 3 статті 123 КАС України 08.04.2020 року постановив ухвалу про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху та запропонував останньому в 15-ти денний строк з дня отримання копії ухвали надати суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із даним позовом із зазначенням підстав для поновлення такого строку.
На виконання вимог суду та усунення недоліків позовної заяви, позивачем 13.04.2020 року подана заява про поновлення строку звернення до суду, який, як вважає позивач, він не пропустив. В обґрунтування своїх доводів ОСОБА_1 посилається на те, що дійсно, згідно довідки № 92 від 19.09.2011 року, про своє право на одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягала виплаті, він дізнався в день виключення його зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, а саме 19.09.2011 року, коли незважаючи на наявність у його рапорті відповідного клопотання про необхідність проведення повного розрахунку, відповідач не виплатив відповідну компенсацію. Позивач вказує, що готовий був чекати відповідного фінансування військової частини за такою бюджетною програмою та виконання відповідачем свого зобов'язання по розрахунку із ним. Разом із тим, на думку позивача, про порушення своїх прав, а саме відмовою відповідача у виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно, він дізнався після отримання відповідей на своє звернення до Міністра оборони України, а згодом до Прем'єр-міністра України та командира військової частини НОМЕР_1 , а саме листа відповіді за № 350/129/1/88 від 17.02.2020 року, листа № 350/118/574/пс від 21.02.2020 року та відзиву на позовну заяву.
Щодо порушення своїх прав стосовно компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, то позивач зазначає, що про таке дізнався з листа № 350/118/574/пс від 21.02.2020 року, де відповідач стверджує, що відповідна компенсація носила разовий характер та не входить до складу грошового забезпечення, у зв'язку з чим останній не вбачає протиправності у своїх діях. Також позивач наголошує, що заявлені ним вимоги пов'язані з майновим правом в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а тому він мав «законне сподівання» на отримання належних йому компенсацій. У зв'язку з чим подаючи даний позов позивач мав намір з'ясувати, чи втратив він право на дані витрати згідно із законом чи у зв'язку з порушенням строків звернення до суду.
Надаючи оцінку викладеним ОСОБА_1 у поданій заяві доводам та перевіряючи причини поважності пропуску ним строку звернення до суду, суд приходить до наступних висновків.
Статтею 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї ж статті встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів
В той же час приписами частини 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Судом встановлено, що предмет даного спору стосується обставин, пов'язаних із проходженням позивачем публічної служби, однак стосується також майнових прав особи, які пов'язані зі звільненням з публічної служби. Зокрема, позивачем заявлені вимоги про визнання протиправними дій та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити:
1) грошову компенсацію за невикористане речове майно в розмірі 7426,64 грн. згідно довідки № 92 від 19.09.2011 року;
2) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати за період з 05.04.2007 року по 30.06.2016 року - по день фактичної виплати грошової компенсації за продовольчий пайок, нарахованої на підставі постанови Замостянського районного суду м. Вінниці від 05.04.2007 року по справі № 2-А-2221.
Так, віднесення справ стосовно невиплати військовослужбовцям, звільненим з військової служби, грошової компенсації за неотримане речове майно, компенсації втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати до юрисдикції адміністративних судів робить актуальним питання про строки звернення до суду за захистом цього права, оскільки фактично спір стосується відновлення майнового стану особи.
Верховним Судом у постанові від 04.07.2019 року по справі № 821/2/18 зроблено правовий висновок про те, що специфічний характер правовідносин у категорії спорів, що розглядаються, у яких на публічно-правовий характер спору накладається майновий аспект, змушує брати до уваги ці особливості при визначенні того, які норми визначають строки звернення до суду для цих справ.
В той же час враховуючи специфіку публічно - правових спорів, для вирішення яких Кодексом адміністративного судочинства України визначені спеціальні строки, то Верховним Судом зроблено висновок, що в даній категорії справи достатнім строком для реалізації позивачем права звернення до суду за захистом порушеного права є загальний шестимісячний строк, встановлений частиною 2 статті 122 КАС України.
Так, дотримання строку звернення до суду з адміністративним позовом є однією з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень щодо строку розгляду адміністративних справ, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб безпосередньо залежить від меж їх реалізації у часі. Провадження в адміністративних судах, як спосіб захисту таких прав, базується на процесуальних принципах та забезпечується чітко регламентованими строками. Дотримання вказаних строків впливає на права та обов'язки учасників адміністративних правовідносин, спонукаючи їх до своєчасного здійснення наданих їм прав чи виконання покладених на них обов'язків.
Строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, може звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного вчинення ними передбачених КАС України процесуальних дій. Тобто інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними і після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Щодо відшкодування на користь позивача грошової компенсації за невикористане речове майно в сумі 7426,64 грн. суд зазначає таке.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у зв'язку із особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, в якості гарантій соціального і правового захисту військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене статтею 9-1 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.
Згідно зі ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас за ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", за пунктом “в” (за віком) згідно наказу Міністра оборони України від 12.09.2011 року № 964. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 19.09.2011 року №172 позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Відповідно до п. 242 Указу Президента України "Про положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" від 10.12.2008р. № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно довідки № 92 від 19.09.2011 року на одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі полковнику ОСОБА_1 , заборгованість яка підлягала виплаті позивачу за не отримане речове майно станом на 19.09.2011 року становила - 7426,64 грн.
Отже, виходячи із вищевикладеного суд констатує, що про порушення своїх прав щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно позивач дізнався у вересні 2011 року, тобто з моменту звільнення його з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Даний факт визнається і самим позивачем, про що він зазначив у своїй заяві від 13.04.2020 року.
Разом із тим, з відповідним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 11.03.2020 року, тобто більш ніж через 8 років з моменту виникнення права на звернення до суду, тобто з пропуском встановленого шестимісячного строку звернення до суду, передбаченого ст. 122 КАС України.
При цьому суд враховує, що на момент звільнення позивача з військової служби та виключення його зі списків особового складу військової частини (19.09.2011 року) строки звернення до суду були регламентовані статтею 99 КАС України від 06.07.2005 № 2747-IV, частина друга якої, у відповідній редакції, також встановлювала шестимісячний строк звернення до суду, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересі.
В даному випадку позивачем у поданій заяві про поновлення строку звернення до суду не зазначено, а судом не встановлено об'єктивних обставин, які б перешкоджали ОСОБА_1 звернутися до суду з відповідним позовом з вимогою про стягнення грошової компенсації за невикористане речове майно згідно довідки № 92 від 19.09.2011 року в межах шестимісячного строку, визначеного ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції станом на дату звільнення позивача з військової служби).
Суд також відхиляє аргументи позивача про те, що його сподівання на позитивний результат розгляду його звернень, адресованих до різних державних органів, а також добросовісне виконання відповідачем власного обов'язку щодо проведення із ним усіх розрахунків при звільненні є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки ці обставини не є об'єктивно непереборними або такими, що пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду. Крім того, позивач не міг не усвідомлювати ту обставину, що при виключені його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 19.09.2011 року він не отримав належну компенсацію за неотримане речове майно, у зв'язку з чим з того часу виникло право на звернення до суду з відповідним позовом в незалежності від обставин, на які, як зазначає позивач, посилався відповідач у своїх письмових листах чи відповідях.
Інших поважних причин пропуску строку звернення до суду в цій частині позовних вимог позивач не навів, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
Щодо наступної частини позовних вимог, які стосуються нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати за період з 05.04.2007 року по 30.06.2016 року, тобто по день фактичної виплати грошової компенсації за продовольчий пайок, нарахованої на підставі постанови Замостянського районного суду м. Вінниці від 05.04.2007 року по справі № 2-А-2221.
Так, судом враховано, що відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строку їх виплати" від 19 жовтня 2000 року N 2050-III (далі - Закон N 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За змістом статті 2 Закону N 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Тобто, компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
Із матеріалів справи слідує, що позивач заявляє вимогу про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з невиконанням рішення суду - постанови Замостянського районного суду м. Вінниці від 05.04.2007 року по справі № 2-А-2221, якою стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на його користь компенсацію за неотриманий продовольчий пайок з урахуванням коефіцієнта інфляції в сумі 32342,52 грн. При цьому визначив період такої компенсації з 05.04.2007 року (дата прийняття рішення суду) по 30.06.2016 року (дата його фактичного виконання).
Так, судом встановлено, що на виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці у справі № 2-А-2221-2007, кошти в сумі 32342,25 грн. були перераховані на користь позивача 30.06.2016 року. Тобто саме із цієї дати у позивача виникло право на звернення до суду з відповідним позовом щодо відшкодування компенсації втрати частини доходів.
Як зазначив Пленум Верховного Суду України у п. 2 постанови від 22.12.99 N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо). Тому, на думку суду, оскільки компенсація за неотриманий продовольчий пайок не входить до складу грошового забезпечення, підстав для застосування положень частини другої статті 233 КЗпП у цьому випадку не має. Крім того, на користь такої позиції суду слугує і те, що реалізація права позивача на звернення до суду з вимогою відшкодування компенсації за неотриманий продовольчий пайок чи за неотримане речове забезпечення обмежене процесуальним законом шестимісячний строком звернення, про що судом зазначалося вище. Тому, до наступних спорів, які пов'язані з наслідками виконання судових рішень з відповідних питань, логічно також застосовувати відповідний процесуальний строк.
В той же час, як уже наголошувалось судом вище, з таким позовом до суду позивач звернувся лише 11.03.2020 року, тобто через більш як три роки з моменту виникнення права.
Станом на дату, коли в позивача виникло право на звернення до суду - 30.06.2016 року, питання строків звернення до суду також було врегульоване статтею 99 КАС України у відповідній редакції, яка передбачала шестимісячний строк звернення до суду з відповідним позовом. Проте, позивач відповідним правом у визначені процесуальним законом строки не скористався. Будь яких доказів поважності та неможливості звернення до суду за захистом порушеного права ОСОБА_1 не наводить.
Посилання позивача на те, що ним в досудовому порядку вирішувалось відповідне питання та лише з листа відповідача від 21.02.2020 року за № 350/118/574/пс він дізнався, що останній відмовляється здійснювати йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням встановлених строків їх виплати суд також не приймає до уваги, оскільки такі обставини об'єктивно не перешкоджали позивачу звернутися до суду в установлений законом строк. Крім того, із відповідного листа відповідача слідує, що ним надавалася відповідь на інформаційний запит позивача від 24.01.2020 року. Тобто, таке звернення позивача мало місце уже поза межами встановленого строку.
За наведених обставин, аргументи зазначені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду і в цій частині позовних вимог також не можна вважати поважними причинами пропуску строку та такими, що не залежали від волевиявлення особи, а відтак відхиляються судом.
При цьому суд враховує, що виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці у справі № 2-а-2221-2007 про стягнення компенсації за неотриманий продовольчий пайок здійснювалось у відповідності до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, згідно пункту 50 якого органом казначейства в користь нарахована компенсація за порушення строку перерахування коштів відповідно до виконавчого листа в сумі 2847 грн. за 1071 день прострочки. Тому доводи позивача про те, що його майновий інтерес в цьому разі не є захищеним, є безпідставними, оскільки відповідні втрати є компенсованими.
Відповідно частини третьої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Суд також зауважує, що практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні, свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справи «Стаббігс та інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії»).
На переконання суду застосоване у цій справі обмеження має законну мету, оскільки термін пропущеного строку звернення до суду є суттєвим, тому співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою є пропорційним.
Згідно пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене суд доходить висновку, що оскільки позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду і підстави, вказані ним у заяві, не визнані судом поважними, позовна заява підлягає залишенню без розгляду.
У відповідності до частини 5 статті 240 КАС України, в ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішенні питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.
Так, в матеріалах справи наявна квитанція АТ «Приватбанк» №0.0.1644504826.1 від 11.03.2020 року про сплату позивачем при зверненні до суду судового збору в сумі 840,80 грн.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 132 КАС України).
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору визначено Законом України “Про судовий збір” від 08.07.2011 № 3674-VI.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір”, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).
В даному випадку суд враховує, що у своїй заяві від 13.04.2020 року позивач клопотав суд, у разі залишення позову без розгляду, повернути йому сплачений судовий збір.
За наведених обставин суд доходить висновку про наявність підстав для повернення позивачу суму сплаченого судового збору в розмірі 840,80 грн. у зв'язку із залишенням його позову без розгляду.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 132, 240, 248, 256, 295 КАС України, п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір”, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, залишити без розгляду.
Повернути ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) з Державного бюджету України сплачений згідно квитанції АТ «Приватбанк» №0.0.1644504826.1 від 11.03.2020 року судовий збір при зверненні до суду у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили з моменту її підписання суддею (ст. 256 КАС України) та може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Відповідно до п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки на апеляційне оскарження, визначені ст. 295 КАС України, продовжуються на строк дії такого карантину.
Ухвала складена та підписана судом 07.05.20.
Суддя Слободонюк Михайло Васильович