вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"07" травня 2020 р. Cправа № 902/278/20
Господарський суд Вінницької області у складі: судді Колбасова Ф.Ф., при секретарі судового засідання Вознюк К.В., розглянувши в судовому засіданні матеріали справи
за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" в особі Вінницької обласної дирекції АБ "Укргазбанк" в особі Вінницької обласної дирекції АБ "Укргазбанк" (21009, м. Вінниця, вул. І. Бевза, 34)
до Спільного Українсько-Польського підприємства товариство з обмеженою відповідальністю "Варта" (22037, м. Вінниця, вул. Пирогова, 119-А)
про стягнення 7532,25 Євро та 650,94 грн.
Представники сторін:
Представник позивача: Ліфанова Людмила Миколаївна, діє за довіреністю № 606 від 26.12.2019;
Представник відповідача: Лещенко Світлана Вікторівна, діє згідно договору про надання правової допомоги від 06.05.2020 та ордеру серія ВН №132538 від 06.05.2020.
Публічним акціонерним товариством акціонерний банк "Укргазбанк" в особі Вінницької обласної дирекції АБ "Укргазбанк" в особі Вінницької обласної дирекції АБ "Укргазбанк" (далі - Позивач, Банк) подано позов до Спільного Українсько-Польського підприємства товариство з обмеженою відповідальністю "Варта" (далі - Відповідач, Позичальник) про стягнення 7532,25 Євро заборгованості по процентам та 650,94 грн пені за порушення строків оплати процентів. Позов мотивовано неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором № 1-Ю/2008 від 14.01.2008 з боку Відповідача.
Ухвалою від 24.03.2020 року відкрито провадження у справі № 902/278/20 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 14.04.2020.
Враховуючи, що представники сторін правом участі в підготовчому засіданні 14.04.2020 не скористались, витребуваних документів суду не надали, ухвалою суду від 14.04.2020 підготовче засідання відкладено на 07.05.2020.
На визначену дату з'явились представники обох сторін.
За приписами ч. 6 ст. 183 ГПК України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.
Представниками Позивача та Відповідачем були подані письмові заяви, з яких вбачається згода розпочати розгляд справи по суті в судовому засіданні 07.05.2020 в звязку з відсутністю додаткових пояснень та доказів.
Сторонами надано всі належні та допустимі докази на підтвердження своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ч. 2. ст. 185 ГПК України 07.05.2020 судом оголошено про закінчення підготовчого засідання та початок судового розгляду справи по суті.
Представник Позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов.
Відповідач проти позову заперечив та просив відмовити в задоволенні позову.
У відзиві на позов, який надійшов до суду 06.05.2020, в обґрунтування своїх заперечень проти позову, Відповідач зазначив, що Банк мав право нараховувати відсотки лише до моменту звернення до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним. Строк виконання зобов'язання настав 12.03.2010, з моменту набрання законної сили рішенням Господарського суду Вінницької області у справі №11/28-10.
Відповідач також вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки строк позовної давності минув та відсутні правові підстави для нарахування відсотків.
Судовий процес, на виконання статті 222 Господарського процесуального кодексу України, фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представників обох сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що 14.01.2008 між АБ "Укргазбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк", та Спільним Українсько-Польським підприємством товариство з обмеженою відповідальністю "Варта" укладено Кредитний договір № 1-Ю/2008, відповідно до якого Банк надав Позичальнику кредит в сумі 52000,00 Євро.
Згідно з п. 1.3.1. Кредитного договору кредит наданий строком на 36 місяців і за використання кредитних коштів у межах встановленого терміну кредитування процентна ставка встановлюється в розмірі 12 % річних. За користування кредитними коштами понад термін, визначений в п. 1.3 цього договору, процентна ставка встановлюється в розмірі 13 % річних (пункти 1.4.1. та 1.4.2. Кредитного договору).
Відповідно до п. 1.3.2. Кредитного договору Позичальник зобов'язався повернути кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (Додаток № 1 до договору).
Графіком встановлений порядок погашення кредиту щомісячно, не пізніше 5-го числа кожного місяця, рівними частинами в розмірі 1445,00 Євро. Виплати починаються з 05.02.2008 до 05.12.2010, остання виплата не пізніше 13.01.2011 - 1425,00 Євро.
31.12.2008 до Графіка погашення кредиту внесені зміни та визначено, що в грудні 2008 року Позичальник не здійснює щомісячного погашення кредиту, однак, не пізніше 20 січня 2009 року зобов'язується сплати 2890,00 Євро, інші умови Кредитного договору залишені без змін (договір про внесення змін та доповнень № 3).
Згідно з п. 1.4.4. Кредитного договору встановлений строк сплати процентів - один раз на місяць, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем користування кредитом.
Нарахування процентів здійснюється за фактичне число календарних днів користування кредитом, виходячи з фактичної кількості календарних днів у році. При цьому, проценти за користування кредитом нараховуються на залишок заборгованості за кредитом, починаючи з дня надання кредиту, до дня повного погашення заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів за користування кредитом враховується перший та не враховується останній день користування кредитом (п. 1.4.3. Кредитного договору).
Позичальник погасив кредит в розмірі 20230,00 Євро. Однак, в подальшому зобов'язання щодо погашення кредиту згідно з графіком Відповідач не виконував і станом на 13.11.2009 прострочив погашення кредиту в розмірі 11560,00 Євро.
За період з 14.01.2008 по 13.11.2009 Банком були нараховані проценти в розмірі 8546,15 Євро, з яких Позичальник сплатив 7342,77 Євро.
Станом на 13.11.2009 заборгованість по процентах становила 1203,38 Євро.
Вказане стало підставою для звернення Банку з позовом до Позичальника про стягнення заборгованості за Кредитним договором станом на 13.11.2009. За цим позовом Господарським судом Вінницької області було порушено провадження у справі №11/28-10.
25.02.2010 Господарським судом Вінницької області ухвалено рішення у справі №11/28-10, яким повністю задоволено позовні вимоги ПАТ "Укргазбанк" до Спільного Українсько-Польського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Варта" про стягнення заборгованості за кредитним договором станом на 13.11.2009. Вказаним рішенням суду з Відповідача було стягнуто заборгованість за Кредитним договором, яка станом на 13.11.2009 складалась з: 11560,00 Євро заборгованості по кредитних платежах, 1203,38 Євро боргу по відсотках, 20210,00 Євро частини кредиту, що залишилася до сплати, 9278,86 грн пені за порушення строків повернення кредиту, 1080,21 грн пені за несплату відсотків, 329,73 Євро та 103,59 грн витрат зі сплати державного мита, а також 236,00 грн витрат за інформаційно технічне забезпечення судового процесу. Вказане рішення набрало законної сили 11.03.2010.
При цьому, як зазначено в рішенні Господарського суду Вінницької області від 25.02.2010 у справі №11/28-10, право Банку достроково вимагати погашення заборгованості Позичальника за кредитом, включаючи нараховані проценти за користування кредитом та штрафні санкції, у випадку не виконання Позичальником умов Кредитного договору, передбачене п. 3.2.7. Кредитного договору.
Частина кредиту, що залишилася до сплати становить 20210,00 Євро.
У своєму рішенні по даній справі суд також дійшов висновку, що Позивачем правомірно заявлено до стягнення 11560,00 Євро заборгованості по кредитних платежах, 1203,38 Євро боргу по відсотках та 20210,00 Євро частини кредиту, що залишилася до сплати.
Судом також розглянуто вимогу Позивача про стягнення пені за період з 06.04.2009. по 13.11.2009 за порушення строків повернення кредиту в розмірі 9278,86 грн та за порушення строків сплати процентів в розмірі 1080,21 грн.
За висновком суду Позивачем правомірно заявлено до стягнення пеню за порушення строків повернення кредиту в розмірі 9278,86 грн та за несплату відсотків в розмірі 1080,21 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, обставини щодо укладення сторонами у справі Кредитного договору, отримання кредиту Відповідачем та порушення останнім зобов'язань щодо його своєчасного повернення Банку за визначений рішенням період, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили і не потребують повторного доказування.
Посилаючись на те, що Позичальник зобов'язання щодо повернення отриманого кредиту і сплати нарахованих відсотків у порядку та терміни, встановлені Договором не виконав, 23.03.2020 Банк звернувся з вимогами про стягнення відсотків за користування кредитом та пені за порушення строків оплати відсотків у справі, що розглядається.
Так, за період з 14.11.2009 по 20.06.2019 Банком нараховано і заявлено до стягнення відсотки, які станом на 19.02.2020 за розрахунком Позивача складають 7532,25 Євро.
Окрім того, Позивачем за період з 20.02.2019 по 19.02.2020 нараховано та заявлено до стягнення з Відповідача пеню за порушення строків сплати процентів в розмірі 24,63 євро, що в еквіваленті на гривні становить 650,94 грн.
Як слідує зі змісту обґрунтування позовних вимог, Банк, звертаючись до суду з позовом у справі №902/278/20, посилається на те, що проценти за користування кредитом підлягають нарахуванню на залишок заборгованості за кредитом, починаючи з дня надання кредиту, до дня повного погашення заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів за користування кредитом враховується перший та не враховується останній день користування кредитом.
Також Банк посилається на п. 5.3. Кредитного договору, яким передбачено, що за порушення строків повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується неустойка, обчислена від суми простроченого платежу за кожен день прострочки виконання зобов'язань від дня виникнення такої прострочки до повного погашення заборгованості.
З такими доводами Банку суд погодитися не може з огляду на таке.
Згідно зі ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. ст. 1048, 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) та сплатити проценти за користування коштами у строк та в порядку, що встановлені договором.
У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до визначення, наданого в ч. 1 ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно з приписами ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно зі ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ст. 1056 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Зі змісту вказаних статей, вбачається, що до поняття "кредит" входить лише сума, яка надається кредитором в борг боржнику (тобто "тіло" кредиту), а проценти за користування кредитом є лише обов'язковою платою за користування кредитом.
Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 1050 ЦК України визначені наслідки порушення договору позичальником.
Так, ч. 1 цієї статті передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. (ч.2).
В свою чергу, Банк, заявивши у справі №11/28-10 позовні вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, та отримавши задоволення своїх позовних вимог, змінив строк виконання основного зобов'язання та зумовив перебіг позовної давності. Водночас Кредитний договір припинив свою дію, а Позивач втратив можливість нарахування та стягнення з Відповідача відсотків за Кредитним договором.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №5017/1987/2012.
Суд також звертається до позицій ВП ВС та ВС КЦС, викладених у судових рішеннях: 14.02.2018 №564/2199/15-ц, 28.03.18 №444/9519/12-ц 15.08.18 №761/13715//13-ц, відповідно до яких після направлення відповідачу письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір припиняє свою дію, а позивач втрачає можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором, а також що після спливу визначеного строку кредитування чи у разі пред'явлення вимоги згідно до ч.2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати проценти припиняється.
За таких обставин суд дійшов висновку, що після пред'явлення вимоги Банком про дострокове погашення всієї основної заборгованості, яка отримала свою реалізацію у вигляді звернення з позовом до суду у справі № 11/28-10 та прийнятого судом рішення про стягнення всієї суми кредиту, Кредитний договір припинив свою дію і подальше нарахування відсотків за договором є неправомірним.
Відтак суд погоджується з твердженнями відповідача про те, що Банк мав право нараховувати відсотки до моменту звернення до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості.
Отже, враховуючи прийняття 25.02.2010 Господарським судом Вінницької області рішення у справі № 11/28-10, яким усю суму неповернутого кредиту було примусово стягнуто з Відповідача, дія Кредитного договору № 1-Ю/2008 припинилася, а тому Банк втратив право нараховувати відсотки за цим Договором.
Вказане свідчить про безпідставність нарахування процентів (відсотків).
Щодо вимог про стягнення пені за прострочення сплати процентів, суд відзначає наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.
Згідно із ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частинами першою та четвертою ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Згідно із ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Враховуючи встановлену судом безпідставність нарахування Банком відсотків за визначений ним у позові період, у стягненні 650,94 грн пені за прострочення сплати відсотків Позивачу також слід відмовити.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Банку є необґрунтованими.
Щодо позовної давності, про яку зазначив Відповідач у своєму відзиві, суд відзначає, що в п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Враховуючи встановлену судом необґрунтованість позовних вимог, позовна давність не застосовується.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на Позивача відповідно до ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 7, 8, 10-15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76-80, 86, 91, 113, 118, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 252, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В позові відмовити.
2. Примірник повного судового рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч. 1 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256, 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 07 травня 2020 р.
Суддя Колбасов Ф.Ф.
віддрук. 3 прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (21009, м. Вінниця, вул. І. Бевза, 34)
3 - відповідачу (22037, м. Вінниця, вул. Пирогова, 119-А)