"10" липня 2007 р.
Справа № 15а/114-2046
14 год. 20 хв.
м. Тернопіль
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Бучинської Г.Б.
при секретарі судового засідання Суховій Р.М.
Розглянув справу
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Тернопільобленерго", вул. Енергетична, 2, м. Тернопіль
до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції, вул. Білецька, 1, м. Тернопіль
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 17.04.2007р. № 28705 0010302304/0 щодо визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 144073,50 грн., в тому числі 96049 грн. основного платежу та 48024,50 грн. штрафних санкцій
за участю представників сторін:
позивача: юрисконсульт Чорняк М.П. - довіреність № 3072/24 від 13.09.2006р.
відповідача: старший державний податковий інспектор юридичного відділу Переймибіда Р.Б. - довіреність №71/7/10-015 від 09.01.2007р.
Суть справи:
Відкрите акціонерне товариство "Тернопільобленерго", м. Тернопіль звернулося у господарський суд з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції, м. Тернопіль про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 17.04.2007р. № 28705 0010302304/0 щодо визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 144073,50 грн., в тому числі 96049 грн. основного платежу та 48024,50 грн. штрафних санкцій.
Як вбачається із позовних матеріалів, спірні правовідносини за своїм характером є адміністративно-правовими, у зв'язку з чим справа розглядається згідно положень Кодексу адміністративного судочинства України, що набрав чинності з 01.09.2005р.
Відповідно до змісту пунктів 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Представникам сторін у судовому засіданні роз'яснено належні їм права і обов'язки, передбачені ст. 49, 51, 52, 59 КАС України.
За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.
Позивач в обґрунтування позовних вимог, підтриманих у судовому засіданні повноважним представником, стверджує, що і висновки перевіряючих при складанні акта, і рішення відповідача, який визнав суми, сплачені споживачами, не штрафною санкцією, а договірною вартістю, яка передається покупцем у зв'язку з компенсацією вартості товару, повністю суперечить висновкам, які з відповідного питання було зроблено ДПА України відповідно до підпункту 4.4.3 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» і постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2001р. №494 «Про затвердження Порядку надання податкових роз'яснень»; водночас, звертає увагу суду на те, що пункт 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» не передбачає базою оподаткування суми, які сплачуються не у зв'язку з компенсацією вартості електроенергії як товару, а у зв'язку з порушенням договірних величин споживання електроенергії і за своєю суттю та законодавчим тлумаченням є штрафною санкцією, яка застосовується енергопостачальником при порушенні споживачем обумовлених з енергопостачальником обсягів споживання такого товару; а відтак вважає, що товариством не допущено порушення вимог чинного податкового законодавства, висновки перевіряючих не ґрунтуються на дійсних обставинах та чинному законодавстві, у зв'язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню нечинним.
Представник відповідача у судовому засіданні та запереченні на позов №37731/7/10-015 від 30.05.2007р. позовні вимоги не визнає, посилаючись на те, що результатами проведеної 5 квітня 2007 року податкової перевірки (акт про результати виїзної планової документальної перевірки від 05.04.2007р. №3173/23-04/00130725) встановлено, що у 2006 році ВАТ «Тернопільобленерго»не врахувало ПДВ на одержані суми коштів за перевищення договірної величини потужності -двократну вартість різниці між фактично спожитою електроенергією і договірною величиною потужності; при цьому стверджує, що двократна різниця вартості фактично спожитої електроенергії і її договірної величини являє собою підвищену плату за використану з порушенням режимів споживання електроенергію, така оплата є додатковою компенсацією вартості товарів і підлягає оподаткуванню у порядку, встановленому Законом України «Про податок на додану вартість»; щодо посилання позивача на наказ ДПА України від 12.07.2002р. № 330 стверджує, що даний наказ стосується виключно платників податку на прибуток підприємств -споживачів електричної енергії і не має відношення до нарахувань та сплати податку на додану вартість, а тому просить суд у задоволенні позовних вимог ВАТ «Тернопільобленерго»відмовити.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши представлені докази в їх сукупності, судом встановлено наступне:
05.04.2007р. посадовими особами відповідача проведено виїзну планову документальну перевірку ВАТ «Тернопільобленерго»з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2006р. по 31.12.2006р., за результатами якої складено акт №3173/23-04/00130725 від 05.04.2007р.
Перевіркою правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість встановлено порушення товариством пп. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 96049 грн., в тому числі січень 2006 року -3931 грн., лютий 2006 року -6247 грн., березень 2006 року -6587 грн., квітень 2006 року -7791 грн., травень 2006 року -5199 грн., червень 2006 року -3889 грн., липень 2006 року -3389 грн., серпень 2006 року -5818 грн., вересень 2006 року -8502 грн., жовтень 2006 року -4024 грн., листопад 2006 року -5445 грн., грудень 2006 року -35227 грн.
На підставі матеріалів перевірки, Тернопільською об'єднаною державною податковою інспекцією 17.04.2007р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 28705 0010302304/0, яким згідно з пп. "б" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 та на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 2181) визначено ВАТ «Тернопільобленерго»суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 144073,50 грн., з них 96049 грн. за основним платежем та 48024,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Позивач не погоджується із прийнятим відповідачем податковим повідомленням-рішенням від 17.04.2007р. № 28705 0010302304/0 та оспорює його з огляду на те, що п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»не передбачає базою оподаткування суми, які сплачуються не у зв'язку з компенсацією вартості електроенергії як товару, а у зв'язку з порушенням договірних величин споживання електроенергії і за своєю суттю та законодавчим тлумаченням є штрафною санкцією, яка застосовується енергопостачальником при порушенні споживачем обумовлених з енергопостачальником обсягів споживання такого товару.
Оцінивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення у зв'язку з наступним.
Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про електроенергетику" від 16.10.1997р. № 575/97-ВР (із наступними змінами та доповненнями) споживачі (крім населення, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.
У розділі 3.5 «Податок на додану вартість" акта перевірки відповідачем зафіксовано, що за січень-грудень 2006 року позивачем не нараховано податкове зобов'язання по ПДВ на загальну суму 96049 грн., яке повинно було нараховуватися, у зв'язку з отриманням оплати від споживачів за понадлімітне споживання електроенергії на підставі відповідних, укладених зі споживачами, договорів та згідно з ст. 26 Закону України «Про електроенергетику".
Згідно висновків, викладених відповідачем у акті перевірки, в укладених договорах із споживачами електроенергії передбачено, що за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, визначених згідно умов договору споживач сплачує постачальнику двократну вартість різниці фактично спожитої електроенергії і договірної величини, відповідно до показників лічильників. ВАТ «Тернопільобленерго»виставляло споживачам окремі рахунки: за спожиту електроенергію за звітний період по звичайних тарифах -рахунок за активну енергію та рахунок на двократну вартість різниці фактично спожитої електроенергії і договірної величини -рахунок за понадлімітне споживання. Одержання даних сум підтверджується звітом про поступлення коштів за спожиту електроенергію за 2006 рік (помісячний), Головною книгою (Дт 71513 Кт 31130, де рахунок 71513 -одержані штрафи за понадлімітне використання електроенергії, рахунок 31130 -поточний рахунок із спеціальним режимом використання ВАТ «Тернопільобленерго»).
При цьому, в абзаці восьмому акта від 05.04.2007р. перевіряючими зазначено: «У випадках перевищення договірної величини потужності - двократну вартість різниці між найбільшою величиною потужності, що зафіксована протягом розрахункового періоду, та договірною величиною потужності, вказано, що кошти, які отримує електропостачальна організація як плату за перевищення договірної величини споживання електричної енергії або потужності за розрахунковий період, включаються до бази оподаткування ПДВ за ставкою у розмірі 20 %".
Наказом ДПА України від 12.07.2002р. № 330 (яким затверджено «Податкове роз'яснення щодо застосування підпункту 5.3.5 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств», платниками податку на прибуток - споживачами електричної енергії») визначено правову природу п'ятикратної вартості різниці фактично спожитої і договірної величини, яка сплачується споживачами згідно з ст. 26 Закону України «Про електроенергетику" пункт перший податкового роз'яснення «1. Податковий облік фінансових санкцій у випадку споживання платниками податку на прибуток електричної енергії понад договірну величину".
У вищевказаному роз'ясненні зазначено, що «суми, що додатково та в обов'язковому порядку сплачуються споживачами електричної енергії (крім населення) на користь енергопостачальників відповідно до статті 26 Закону України «Про електроенергетику" за споживання електроенергії понад договірні величини, відносяться до категорії штрафних санкцій».
Державною податковою адміністрацією України зроблено висновок про те, що «суми таких штрафів, що сплачуються на користь енергопостачальника у зв'язку із правопорушеннями в електроенергетиці, не включаються до складу валових витрат споживача електричної енергії".
Враховуючи викладене, висновки перевіряючих при складанні акту та прийнятті рішення відповідача, який визнав такі суми, сплачені споживачами, не штрафною санкцією, а договірною вартістю, яка передається покупцем у зв'язку з компенсацією вартості товару, повністю суперечать висновкам, які було зроблено ДПА України відповідно до підпункту 4.4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» і постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2001 р. №494 «Про затвердження Порядку надання податкових роз'яснень».
Таким чином, донарахування податку на додану вартість по вказаному епізоду здійснено відповідачем всупереч вищезазначеному та п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість", у відповідності з яким, база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включається до ціни товарів (послуг), згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).
Згідно п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено поняття звичайної ціни, у відповідності з яким звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Водночас, у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання.
Частиною 6 статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.
Статтею 17 Закону України «Про електроенергетику» визначено, що тарифи на передачу і постачання електричної енергії місцевими (локальними) електромережами регулюються Національною комісією регулювання електроенергетики України.
У відповідності до Постанови Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України Про затвердження Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, тарифи на постачання підлягають регулюванню і затверджуються НКРЕ. Ліцензіат одержує від споживачів, яким він постачає електричну енергію, плату за єдиним роздрібним тарифом, однією із складових частин якого є тариф на постачання.
Відносини сторін в сфері енергопостачання оформляються договором, відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається (ст. 275 ГК України).
Згідно ст.ст. 180, 189 ГК України, ст. 638 ЦК України ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається у договорі в гривнях. Суб'єкти господарювання в господарській діяльності можуть використовувати вільні, державні фіксовані та регульовані ціни. Відповідно до закону державні ціни встановлюються на продукцію (послуги) суб'єктів господарювання -природних монополістів.
Одностороння зміна умов договору не допускається, якщо інше не передбачено договором та законом (ст. 188 ГК України, ст. 651 ЦК України).
Таким чином, постачальник електроенергії не має права на збільшення в односторонньому порядку ціни електроенергії, порядок визначення та доведення якої до споживачів встановлено договором про постачання електроенергії.
Штрафними санкціями, згідно ст. 230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. При цьому розмір штрафних санкцій може бути визначений: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Отже, двократна вартість різниці фактично спожитої і договірної величини, яку зобов'язані сплатити споживачі (крім населення, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період, в розумінні статей 230, 231 ГК України, є штрафними санкціями, а відтак, не можуть бути базою для оподаткування ПДВ, оскільки не є ціною (вартістю) товару.
Стаття 4 Закону України «Про податок на додану вартість» не передбачає базою оподаткування суми, які сплачуються не у зв'язку з компенсацією вартості електроенергії як товару, а у зв'язку з порушенням договірних величин споживання електроенергії і за суттю своєю та законодавчим тлумаченням є штрафною санкцією, яка застосовується енергопостачальником при порушенні споживачем обумовлених з енергопостачальником обсягів споживання такого товару.
У відповідності до ст.ст. 70, 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна належними та допустимими доказами довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладено на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч вказаним нормам, належних та допустимих доказів, які б підтверджували протиправні дії з боку позивача відповідачем суду не представлено, обставини, з якими закон пов'язує притягнення платника податків до відповідальності, у встановленому порядку відповідачем не доведено, з огляду на викладене позовні вимоги про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення 17.04.2007р. № 28705 0010302304/0, яким для ВАТ "Тернопільобленерго" визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 144073,50 грн., в тому числі 96049 грн. основного платежу та 48024,50 грн. штрафних санкцій суд вважає обґрунтованими, підтвердженими документально та такими, що підлягають до задоволення.
Судові витрати, здійснені позивачем згідно ст. 94 КАС України, присуджуються йому з Державного бюджету України.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 4, 6, 7, 18, 71, 86, 94, 158, 160, 162, 163 та п. 6 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд
1. Адміністративний позов задоволити.
2. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення 17.04.2007р. № 28705 0010302304/0, яким для ВАТ "Тернопільобленерго" визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 144073,50 грн., в тому числі 96049 грн. основного платежу та 48024,50 грн. штрафних санкцій.
3. Повернути з Державного бюджету України 8 (вісім) грн. 50 коп. сплаченого державного мита на користь Відкритого акціонерного товариства "Тернопільобленерго", вул. Енергетична, 2, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 00130725.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі «27»липня 2007 року до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.
Суддя Г.Б. Бучинська