№ 201/9276/19
провадження 2/201/698/2020
05 травня 2020 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем Плевако О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, грошових коштів та витрат,
ОСОБА_1 13 серпня 2019 року звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, коштів та судових витрат. Позовні вимоги не змінювалися, не уточнювалися і не доповнювалися. Позивач в своєму позові посилається на те, що відповідач 10 серпня 2018 року взяв у позивача в борг грошову суму, про що було складено договір позики в вигляді простого письмового договору, розписки, були обумовлені умови користування грошима (відсотки, відповідальність та інш.) і умови їх повернення. Гроші відповідачем отримані і використані, але в оговорений термін гроші позивачу відповідач в повній сумі не повернув (повернута лише менша частина боргу), на прохання позивача добровільно вирішити спір відповідач не відповів нічого. Позивачу завдана шкода. Звернення до правоохоронних органів ні до чого не призвели. Позивач просив стягнути з відповідача вказаний борг з передбаченими договором сторін втратами, судовими витратами, задовольнивши позов в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 та/або його представник в судове засідання не з'явилися, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили. Вказаним і матеріалами справи, на думку суду, проти позовних вимог фактично не заперечував, погодився з викладеними в позові обставинами, просив справу розглянути за наявними матеріалами по закону і не заперечував проти розгляду справи за його відсутності. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаного відповідача згідно ст. 223 ЦПК України.
З'ясувавши позицію сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Судом встановлено, що за договором позики грошей від 10 серпня 2018 року, оформленого в вигляді простого письмового договору між позивачем ОСОБА_1 і відповідачем ОСОБА_2 в цей день, 10 серпня 2018 року, відповідач отримав в борг від позивача кошти в сумі 6 000 доларів США на умовах зворотності, відплатності та строковості, про що було складено письмовий договір, оформлений в вигляді договору - розписки, окремої розписки про отримання коштів; вказаною угодою передбачалися умови користування і повернення коштів, штрафні санкції, відсотки і що строком повернення відповідачем грошей позивачу повинно бути за вимогою позивача, але не пізніше 10 вересня 2018 року. Про отримання вказаних коштів відповідачем позивачу в цей же день 10 серпня 2018 року складено розписку. Вказані кошти відповідачем та на вимогу позивача в повному обсязі в зазначений термін не повернуті. 12 вересня 2018 року відповідачем повернуто позивачу 2 700 доларів США /еквівалентно 75 860 грн./, решта сума боргу не повернута.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок , а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (п. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України). Позичальник зобов'язується повернути (погасити) борг, сплатити проценти згідно умов договору.
В порушення зазначених норм закону та умов укладеного договору відповідач свої зобов'язання за вказаним договором позики належним чином не виконав, утворилася заборгованість. На неодноразову вимогу позивача на протязі 2018-2019 років повернути суму боргу відповідач відповів відмовою, сума боргу залишилася не повернутою, хоча термін сторони встановили конкретний, вимога позивача була, але борг відповідач на вимогу позивача і в зазначений термін не повернув. Після звернення позивача до суду відповідач так і не повернув суму боргу. Звернення до правоохоронних органів ні до чого не призвели, в добровільному порядку спір не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.
Суд вважає позовну заяву підлягаючою задоволенню з наступних підстав.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За умовами домовленості між сторонами цього спору одна сторона (позивач) передав у власність другій стороні (позичальникові - відповідач) грошові кошти, визначені родовими ознаками, позичальник зобов'язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей, гроші передані.
Згідно ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
В судовому засіданні з'ясовано, що кошти у позивача відповідач у вказаній сумі дійсно брав, було складено один договір (оформлений у вигляді простого письмового договору - розписки) про суму боргу та термін повернення грошей, відповідач умови договору позики не виконав і гроші не повернув.
Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Оскільки статті 524 та 533 ЦК України містяться в розділі 1 «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Цивільного кодексу України, вони поширюють свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Суд приймає до уваги також і ті обставини, що свої зобов'язання про позику позивач виконав повністю, термін повернення грошей закінчився, письмова вимога позивача відповідачу про повернення коштів була, відповідач в добровільному порядку грошей не повертає, коштами користується до теперішнього часу.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Таким чином неправомірними діями відповідача, пов'язаними з використанням коштів позивача було завдано майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв'язку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи (відповідача).
Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.
Тобто, відповідач повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права позивача. Однак, жодних доказiв відповідачем до суду не надано.
Вiдповiдно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно відповідача по незаконним (з точки зору відповідача) діям відносно нього по сумі боргу та строку її повернення, предмета спору, а відповідач цього не довів, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов'язань стосовно позовних вимог є припущенням.
Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до п. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 7 ЦК України за звичаєм ділового обороту ризик покладається на ту сторону в правочині, яка має невиконані зобов'язання по відношенню до іншої сторони правочину (ст. 526 ЦК України). Оспорюваним кредитним договором обов'язок по поверненню суми кредиту покладається на позичальника, тож валютні ризики несе позичальник як сторона, яка має невиконані зобов'язання за кредитним договором.
Відповідач свідомо звернувся до позивача з метою отримання вказаних коштів та згідно умов договору підтвердив, що повністю розуміє всі умови договору, свої права та обов'язки за договором і погоджується з ними. Зміна обставин, на які може посилатися відповідач, ніяким чином не пов'язана з умовами виконання договору. Позивач свої зобов'язання по договору виконав, позичальник, в свою чергу, отримав те, на що розраховував - грошові кошти для своїх потреб.
Відсутність у позичальника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у розумінні вимог статті 617 ЦК України. А стаття 625 ЦК України прямо вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Договір є обов'язковим для виконання сторонами, оскільки це прямо передбачено статтею 629 ЦК України.
Не може суд прийняти до уваги незгоду відповідача з певними положеннями позову, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджена. Позовні вимоги не уточнювалися, зустрічні вимоги не заявлено.
Позивач при подачі позову сплатив судовий збір, поніс витрати, отже вказаний судовий збір з витратами також потрібно стягнути з відповідача. Згідно з ч. 3 ст. 134 ЦПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
При таких обставинах суд вважає можливим позовну заяву задовольнити та стягнути з відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , борг за договором позики від 10 серпня 2018 року в сумі 104 345 грн. 18 коп., з яких: 93 258 грн. /еквівалент 3 300 доларів США/ - сума основного боргу, інфляційні втрати - 8 511 грн. 73 коп. і три відсотки річних - 2 575 грн. 45 коп., а також стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 1 048 грн. 67 коп..
Таким чином, викладені позивачем обставини знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, переконливих доказів на спростування позиції позивача відповідач суду не надав, позовна заява ґрунтується на законі та підлягає задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 22, 202, 204, 207, 218, 510, 526, 527, 530, 611, 625, 627, 1046, 1047, 1049, 1052 ЦК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , борг за договором позики від 10 серпня 2018 року в сумі 104 345 грн. 18 коп., з яких: 93 258 грн. /еквівалент 3 300 доларів США/ - сума основного боргу, інфляційні втрати - 8 511 грн. 73 коп. і три відсотки річних - 2 575 грн. 45 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 1 048 грн. 67 коп..
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Повний текст рішення складено 05 травня 2020 року.
Суддя -