Справа № 513/1169/15-ц
Провадження № 4-с/513/1/20
Саратський районний суд Одеської області
28 квітня 2020 року Саратський районний суд Одеської області у складі: судді Бучацької А.І., за участю: секретаря судового засідання Златіної О.І., представника стягувача адвоката Реу Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Сарата скаргу представника стягувача ОСОБА_1 адвоката Реу Руслана Васильовича, заінтересовані особи: боржник ОСОБА_2 , Перший Суворовський відділ державної виконавчої служби м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), головний державний виконавець Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Семко Богдан Олександрович, на дії державного виконавця Семко Богдана Олександровича,
04 січня 2020 року представник стягувача ОСОБА_1 - адвокат Реу Р.В. звернувся до суду із скаргою, в якій просить: визнати незаконними та скасувати постанови головного державного виконавця Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_3 від 31.05.2017 року по виконавчим провадженням № 511952501 та № 51952541; виконавчий лист № 513/1169/15-ц який набрав законну силу 17.03.2016 року та повернутий Саратському районному суду Одеської області і знаходиться в матеріалах цивільної справи № 513/1169/15-ц, направити для подальшого виконання до Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області.
Скаргу обґрунтовував тим, що заочним рішенням Саратського районного суду Одеської області у справі № 513/1169/15-ц від 29 лютого 2016 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі по 1/4 частині з усіх видів заробітку, до повноліття доньки ОСОБА_4 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 01 березня 2016 року. Також стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання по 800 гривень щомісячно, починаючи з 10 вересня 2015 року до досягнення дитиною трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , з індексацією відповідно до закону або до зміни матеріального становища сторін.
Рішення набрало законної сили 17.03.2016 року. Виконавчі листи видано 18 березня 2016 року та виконавчою службою відкриті виконавчі провадження.
У вересні 2016 року між сторонами налагодилися відносини та ОСОБА_2 , ввівши в оману ОСОБА_1 умовив її написати до Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеса, заяви про закриття виконавчих проваджень щодо стягнення аліментів за виконавчими листами Саратського районного суду Одеської області №513/1169/15-ц від 17.03.2016 року. При цьому боржник сплатив аліменти до кінця 2016 року.
05 вересня 2016 року заявниця ОСОБА_1 в Суворовському відділі державної виконавчої служби м. Одеса під диктовку головного державного виконавця Семко Б.О. написала заяви про закриття виконавчих проваджень.
В подальшому вона не зверталася до Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області, так як боржник ОСОБА_2 почав скаржитись на матеріальні проблеми та починаючи з 2017 року він взагалі перестав сплачувати аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_5 ..
26 грудня 2019 року під час ознайомлення ОСОБА_1 у Саратському районному суді Одеської області з матеріалами цивільної справи №513/1169/15-ц, було встановлено, що 31.05.2017 року постановами головного державного виконавця Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області, виконавчі провадження № 51952501 та № 51952541 були закінчені на підставі п.9 ч.1 ст. 39 та ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», згідно заяви стягувача про стягнення заборгованості в повному обсязі.
Заявниця вважає вказані постанови протиправними, оскільки боржник сплатив їй заборгованість лише до кінця 2016 року, та державний виконавець не повідомив заявницю про винесення зазначених постанов та не надіслав їй копії.
Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 13 січня 2020 року скаргу було прийнято до розгляду (а.с.148).
Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 02 березня 2020 року залучено Перший Суворовський відділ державної виокнавчої служби м.Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в якості заінтересованої особи до участі у цивільній справі (а.с.178).
В судовому засіданні представник стягувача адвокат Реу Р.В., скаргу підтримав, просив її задовольнити.
Боржник ОСОБА_2 в письмових запереченнях (а.с.154-156) скаргу не визнав, просив відмовити в задоволенні скарги. Послався на те, що 12 листопада 2019 року ОСОБА_1 зверталася до Саратського районного суду із заявою про видачу дублікату виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини. На його думку, ОСОБА_1 в 2017 році знала про закінчення виконавчих проваджень. Вважає, що строк звернення до суду належить рахувати з 12.11.2019 року, а тому минуло 23 дні до дня звернення із скаргою - 04.01.2020 року. Стверджує, що 05 вересня 2016 року ОСОБА_1 сама пішла до Суворовського відділу ДВС та написала дві заяви про закінчення виконавчих проваджень, після чого пройшло 3 роки 4 місяці. На його дукмку державний виконавець повідомив про це ОСОБА_1 та надіслав копії цих постанов на її адресу.
Зазначив, що між ним та ОСОБА_1 була укладена усна домовленість, що він сплачує їй кошти в обмін на закриття виконавчого провадження та можливість постійного проживання дитини з ним. Тому ОСОБА_1 написала заяви про закінчення виконавчих проваджень. Так, з 2016 року по серпень 2019 року дитина проживала разом з батьком, що підтверджується довідкою Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області. Будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду скарги, боржник ОСОБА_2 до суду не прибув, надіслав заяви про розгляд скарги за його відсутності (а.с.163. 170-171).
Головний державний виконавець першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Семко Б.О. просив скаргу представника заявника ОСОБА_6 залишити без задоволення. Зазначив, що на підставі заяви ОСОБА_1 15 серпня 2016 року були відкриті виконавчі провадження № 51952541 та № 51952501. 05 вересня 2016 року вона звернулася із заявою про закриття виконавчого провадження по аліментам на користь ОСОБА_5 , претензій до боржника не має, заборгованість була виплачена в повному обсязі. Також ОСОБА_1 написала заяву про закриття виконавчого провадження щодо стягнення аліментів на її утримання, у зв'язку з тим, що заборгованість була виплачена на її користь до 3-х річного віку дитини. На підставі цих заяв, 31 травня 2017 року державний виконавець виніс постанову про закінчення вказаних виконавчих проваджень на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 188).
Вислухавши представника стягувача адвокат Реу Р.В., вивчивши письмові заперечення боржника ОСОБА_2 та державного виконавця, дослідивши та оцінивши письмові докази, суд приходить до таких висновків.
У пункті 2.1 рішення Другого Сенату Конституційного суду України у справі за конституційною скаргою ОСОБА_7 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 26 Закону України „Про виконавче провадження“ (щодо забезпечення державою виконання судового рішення) від 15.05.2019 року № 2-р (П)/2019, зокрема зазначено, що "Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013).
Конституційний Суд України наголошує, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід'ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв'язку із внесенням Законом України „Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)“ від 2 червня 2016 року № 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; водночас ухиленням від виконання цього обов'язку є перекладення державою відповідальності за фінансове забезпечення організації виконавчого провадження на особу, на користь якої ухвалене судове рішення; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень (§ 43 рішення у справі „Shmalko v. Ukraine“ від 20 липня 2004 року, § 84 рішення у справі „Fuklev v. Ukraine“ від 7 червня 2005 року, § 64 рішення у справі „Apostol v. Georgia“ від 28 листопада 2006 року, §§ 46, 51, 54 рішення у справі „Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine“ від 15 жовтня 2009 року).
Одною з основних засад цивільного судочинства є обов'язковість судових рішень. Так, відповідно до ч.1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Ст.447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ст.448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Частина 1 ст.449 ЦПК України встановлює, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи;
Відповідно до ч. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Стаття 5 Закону передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
29 лютого 2016 року Саратським районним судом Одеської області ухвалено заочне рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини та на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років. Рішенням суду позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі по 1/4 частині зі всіх видів заробітку, до повноліття доньки ОСОБА_4 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 01 березня 2016 року; також стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання по 800 гривень, щомісячно, починаючи з 10 вересня 2015 року і до досягнення дитиною трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , з індексацією відповідно до закону або до зміни матеріального становища сторін. Рішення набрало законної сили 17 березня 2016 року (а.с.134-135).
Виконавчі листи у справі № 513/1169/15-ц про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років та аліментів на утримання неповнолітньої дитини, були видані Саратським районним судом Одеської області 18 березня 2016 року (а.с. 136, 137).
Після отримання виконавчих листів ОСОБА_1 звернулась до Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, де були відкриті виконавчі провадження ВП № 50774182 та ВП № 50773986.
16 червня 2016 року державному виконавцю відділу ДВС Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Горділовському М.М. на його запит № 37987 від 27.04.2016 року надійшов супровідний лист ТОВ «Бруклін-Київ» з довідкою про заробітну плату за період з 01.11.2015 року по 30.04.2016 року боржника ОСОБА_2 (а.с.194, 208).
Згідно довідки від 23.05.2016 року № 00000000081, яка видана ТОВ «Бруклін-Київ», ОСОБА_2 з 23 грудня 2014 року працює в ТОВ «Бруклін-Київ, займає посаду докера-механізатора 4 кл. Дохід в період з 01.11.2015 року по 30.04.2016 року склав 57102,16 гривень (а.с.209). Таким чином, середньомісячна заробітна плата боржника становила 9517 гривень.
Отже, 16 червня 2016 року державному виконавцю достовірно було відомо про те, що боржник працює і регулярно отримує заробітну плату.
Незважаючи на це, у розрахунку заборгованості за аліментами від 23 червня 2016 року, складеному державним виконавцем відділу ДВС Біляївського міськрайонного управління юстиції Одеської області Горділовським М.М. при примусовому виконанні виконавчого листа № 513/1169/15-ц, виданого 18.03.2016 року Саратським районним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 , 2013 року народження у розмір 1/4 частини всіх видів доходу, починаючи з 01.03.2016 року і до повноліття, державний виконавець зазначив, що у відділі відсутня інформація щодо місця роботи боржника. Розрахунок заборгованості проведений державним виконавцем відповідно до п.7.13.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень від 02.04.2012 року, тобто виходячи із середньомісячної заробітної плати для відповідної місцевості - 800 грн., а не у розмірі 1/4 частини заробітної плати ОСОБА_2 . За розрахунками державного виконавця, розмір заборгованості ОСОБА_2 за аліментами за період з 10.08.2015 року по 01.06 2016 року становить 6941,93 гривень (а.с. 195).
В матеріалах виконавчого провадження є ще один розрахунок заборгованості за аліментами від 23 червня 2016 року, складений державним виконавцем відділу ДВС Біляївського міськрайонного управління юстиції Одеської області Горділовським М.М. при примусовому виконанні виконавчого листа № 513/1169/15-ц, виданого 18.03.2016 року Саратським районним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 , 2013 року народження у розмір 1/4 частини всіх видів доходу, починаючи з 01.03.2016 року і до повноліття. Згідно вказаного розрахунку, розмір заборгованості ОСОБА_2 за аліментами за період з 01.03.2016 року по 01.05.2016 року становить 3614,12 гривень (а.с. 210).
Постановами державного виконавця відділу ДВС Біляївського міськрайонного управління юстиції Одеської області від 23.06.2016 року були закінчені виконавчі провадження з примусового виконання виконавчих листів № 513/1169/15-ц, виданих 18.03.2016 року Саратським районним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на її утримання та аліментів на утримання дитини на підставі п.10 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження».
Постанови обгрунтовано тим, що боржник працює в ТОВ «Бруклін-Київ» докером механізатором. Бухгалтерія знаходиться на території Суворовського відділу ДВС міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області (а.с.191, 204).
23.06.2016 року виконавчі листи були направлені за належністю до Суворовського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області, куди надійшли 15.08.2016 року (а.с.190, 203).
Постановою державного виконавця Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 15.08.2016 року було відкрито виконавче провадження ВП № 51952541 з виконання виконавчого листа № 513/1169/15-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини (а.с.211).
Постановою державного виконавця Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 15.08.2016 року було відкрито виконавче провадження ВП № 51952501 з виконання виконавчого листа № 513/1169/15-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на її утримання (а.с.197).
05 вересня 2016 року стягувач ОСОБА_1 звернулася до Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області із заявами про закриття виконавчих проваджень про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на її утримання та на утримання дитини. В заявах вона зазначила свою адресу: АДРЕСА_1 (а.с. 199, 213).
Головним державним виконавцем Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Семко Б.О. 31 травня 2017 року були прийняті постанови про закінчення виконавчих проваджень № 51952541 та № 51952501, відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 200, 214).
Доказів про вручення зазначених постанов ОСОБА_1 матеріали виконавчого провадження не містять (а.с.201, 215).
Окрім того, абзацом 2 частини ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження"( в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
В порушення зазначених вимог у супровідних листах від 31.05.2017 року за вих.№ 16990 та № 16979 державний виконавець зазначив таку адресу стягувача ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 . Вказана адреса не збігається як з адресою стягувача, що зазначена у виконавчих листах: АДРЕСА_2 ( а.с.68,72) так і з адресою, яку стягувач зазначила у своїх заявах: АДРЕСА_1 (а.с.199, 213).
За встановлених обставин суд відкидає заперечення боржника та державного виконавця про те, що постанови про закінчення виконавчого провадження були направлені стягувачу.
Матеріали виконавчих проваджень не містять жодних доказів щодо отримання ОСОБА_1 постанов від 31 травня 2017 року про закінчення виконавчих проваджень.
Тому суд вважає необґрунтованими твердження боржника ОСОБА_2 та державного виконавця про те, що стягувач ОСОБА_1 у 2017 році отримала копії вказаних постанов.
Пунктом "а" ч.1 ст.449 ЦПК України встановлено, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.
Судом встановлено, що з постановами про закінчення виконавчого провадження від 31 травня 2017 року представник стягувача ОСОБА_1 - адвокат Реу Р.В. був ознайомлений 26.12.2019 року в Саратському районному суді Одеської області ( а.с.123). Згідно поштової квитанції , скарга на зазначені постанови подана до Саратського районного суду 04 січня 2020 року (а.с.146-147), тобто у межах десятиденного строку, встановленого пукнтом "а" ч.1 ст.449 ЦПК України.
Постанови про закінчення виконавчих провадженнь державний виконавець обгрунтував посиланням на п.9 ч.1 ст.39 Закону «Про виконавче провадження», згідно якого виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Суд вважає безпідставними посилання головного державного виконавця першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Семко Б.О. на те, що постанова про закінчення виконавчого провадження відповідає вимогам п.9 ч.1 ст.39 Закону «Про виконавче провадження», оскільки стягувач ОСОБА_1 факт виконання боржником рішення суду в повному обсязі не визнає, стверджує, що писала заяву про відсутність заборгованості станом за 2016 рік.
Матеріали виконавчого провадження не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту виконання боржником у повному обсязі рішення суду що стягнення аліментів на утримання дитини до досягнення нею повноліття (розписок ОСОБА_1 про отримання конкретної суми грошових коштів, платіжних доручень щодо перерахунку їй таких коштів, поштових переказів на її ім'я, тощо). Строк пред'явлення виконавчого листа до виконання не закінчився.
Частина 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 2 червня 2016 року (який є чинним з 15.01.2017 року) визначає, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Ч. 1 ст. 41 Закону 1404-VIII встановлює, що у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Згідно ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
За таких обставин постанова від 31.05.2017 року головного державного виконавця першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Семко Б.О. про закінчення виконавчого провадження ВП № 51952541 є неправомірною, оскільки не відповідає вимогам Закону України "Про виконавче провадження".
Вимоги щодо визнати незаконною та скасування постанови від 31.05.2017 року по виконавчому провадженню № 511952501 не знайшли підтвердження, оскільки строк пред'явлення до виконання виконавчого листа № 513/1169/15-ц про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_1 на її утримання закінчився 11 грудня 2016 року, та ОСОБА_1 у скарзі зазначає, що заборгованість їй сплачена до кінця 2016 року. Тому в цій частині скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Крім того, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні скарги в частині направлення виконавчого листа № 513/1169/15-ц для подальшого виконання до Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеса, оскільки зі змісту ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Ст. 451 ЦПК України встановлено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Таким чином, скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 449- 452, 258- 261, 263, 268, 353, 354 ЦПК України, суд
скаргу представника стягувача ОСОБА_1 адвоката Реу Руслана Васильовича, заінтересовані особи: боржник ОСОБА_2 ; Перший Суворовський відділ державної виконавчої служби м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), головний державний виконавець Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Семко Богдан Олександрович, на дії державного виконавця Семко Богдана Олександровича - задовольнити частково.
Визнати незаконною та скасувати постанову головного державного виконавця Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Семко Богдана Олександровича від 31 травня 2017 року про закінчення виконавчого провадження ВП 51952541 з примусового виконання виконавчого листа № 513/1169/15-ц, виданого 18 березня 2016 року Саратським районним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, який проживає в АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 20 серпня 2003 року Біляївським РВ УМВС України в Одеській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі по 1/4 частині зі всіх видів заробітку, до повноліття доньки ОСОБА_4 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 01 березня 2016 року.
В задоволенні решти скарги відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали, але не пізніше закінчення строку карантину.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст ухвали складено 05 травня 2020 року.
Суддя А. І. Бучацька