ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
31 березня 2020 року №640/13697/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФМ С Є Десна" до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського Анатолія Миколайовича про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування постанов,
До Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - суд) надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФМ С Є Десна" (далі - позивач, ТОВ " ФМ С Є Десна") до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського Анатолія Миколайовича (далі - відповідач) в якому позивач просить суд:
- визнати неправомірною та скасувати постанову від 11.07.2019 року про стягнення з боржника основної винагороди по виконавчому провадженню №59524909, яка постановлена відповідачем;
- визнати неправомірною та скасувати постанову від 12.07.2019 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження по виконавчому провадженню №59524909, яка постановлена відповідачем, (далі - оскаржувані постанови);
- визнати неправомірними дії відповідача щодо перерахування стягнутих грошових коштів у сумі 100971,62 грн. (основна винагорода) та 1298,76 грн. ( витрати на виконавче провадження) на свій поточний рахунок.
Ухвалою суду від 24.09.2019 р. відкрито провадження в адміністративній справі №640/13697/19 (далі - справа), розгляд якої вирішено здійснювати в порядку ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), та витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження №59524909.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем безпідставно та з порушенням вимог законодавства прийнято оскаржувані постанови, у зв'язку з чим такі постанови є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки позивачем добровільно виконано рішення Господарського суду Київської області і у відповідача не було підстав для перерахування грошових коштів у сумі 100971,62 грн. (основна винагорода) та 1298,76 грн. (витрати на виконавче провадження) на свій поточний рахунок.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву у якому він позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволенні, оскільки діяв на підставі та в межах своїх повноважень.
Також, на виконання ухвали суду 24.09.2019 р. відповідачем надано до суду витребувані матеріали виконавчого провадження №59524909.
Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, та зважаючи на подане письмове клопотання представника позивача про розгляд справи в порядку письмового провадження, у відповідному судовому засіданні судом прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
На виконання рішення Господарського суду Київської області від 26.11.2018 у справі №911/1563/18 видано наказ від 05.07.2019 відповідно до якого, стягнуто з ТОВ " ФМ С Є Десна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкріт-Інтернешнл" (далі - ТОВ "Конкріт-Інтернешнл") 872377,22 грн. основної заборгованості, 73136,28 грн. пені, 6453,20 грн. 3% річних, 6979,02 грн. інфляційних втрат, 46386,38 грн. витрат на правничу допомогу, а також 14384,19 грн. в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором, (далі - наказ).
На підставі вказаного вище наказу, відповідачем прийнято постанову від 11.07.2019 про відкриття виконавчого провадження ВП №59524909.
Одночасно із відкриттям виконавчого провадження 11.07.2019р. відповідачем прийнято постанову про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 101971,62 грн.
11.07.2019р. відповідачем прийнято постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все майно боржника.
11.07.2019р. відповідачем прийнято постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках ТОВ "ФМ С Є Десна" у межах звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця 1121687,91 грн. та стягнуто вказану суму з рахунку банка позивача про що повідомлено відповідача листом від 12.07.2019р. №12829/2\1116-БТ.
Водночас, позивач із заявами №246/19-К від 11.07.2019р. та №248/19-К від 12.07.2019р. звернувся до відповідача з метою закінчення виконавчого провадження та повернення стягнутих коштів у зв'язку із добровільним виконанням ним рішення Господарського суду Київської області від 27.11.2018 у справі №911/1563/18.
Розпорядженням №59524909 від 12.07.2019 перераховано позивачу кошти як надлишково стягнуті при виконанні виконавчого документа №911/1563/18 від 05.07.2019р.
12.07.2019 р. відповідачем прийнято постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 1229,76 грн. та 69,00 грн.
18.07.2019 р. відповідачем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження.
Вважаючи оскаржувані постанови протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.. 1, ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII, в редакції станом на час прийняття оскаржуваної постанови (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Так, Закон України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 02.06.2016 року №1403-VIII (далі - Закон №1403-VIII) визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.
Відповідно до п. 9, 10 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ.
Згідно зі ст. 42 Закону №1404-VIII, кошти виконавчого провадження складаються з:
1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;
2) авансового внеску стягувача;
3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Тобто, мета виконавчого провадження полягає в примусовому виконанні рішень.
Згідно із ч. 3 ст. 45 Закону №1404-VIII передбачено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Відповідно до ч.ч. 1-7 ст. 31 №1403-VIII визначено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді:
1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру;
2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми.
Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення. Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Відповідно до ч. 7 статті 37 цього ж Закону, приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 №643 "Про затвердження Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця" (далі - Постанова №643).
Так, за приписами пункту 19 Постанови №643 приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Оцінюючи правомірність винесення відповідачем оскаржуваної постанови від 11.07.2019р. про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні №59524909, та дотримання відповідачем вимог законодавства, яким регулюються спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалось судом вище, пунктом 19 Постанови №643 встановлюється, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому №1404-VIII, одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Виходячи з вищевикладеного, обов'язковими умовами стягнення винагороди приватного виконавця є:
1) фактичне виконання судового рішення;
2) вжиття приватним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
Крім того, законодавець чітко визначив, що основна винагорода приватного виконавця стягується з фактично стягнутої суми; розмір винагороди вираховується також з фактично стягнутої суми.
З матеріалів справи вбачається, що листом від 12.07.2019р. №12/07/19 стягувач (ТОВ "Конкріт-Інтернешнл") за виконавчим документом повідомив відповідача, що на рахунок банку були отримані кошти за платіжним дорученням №295 від 10.07.2019р. від ТОВ "ФМ С Є Десна" з призначенням платежу "Платіж по рішенню господарського суду від 26.11.2019 по справі 911/1563/18 без ПДВ" в розмірі 10000,00 грн., а також після відкриття провадження 11.07.2019р. платіжним дорученням №296 від 11.07.2019р., боржником (ТОВ "ФМ С Є Десна") було сплачено на той самій рахунок із тим самим призначенням платежу суму в розмірі 1009716,29 грн., в якості погашення заборгованості по Наказу, вказаний лист отримано відповідачем 12.07.2019р., що підтверджується матеріалами справи.
Отже, позивачем було сплачено суму заборгованості стягувачу за виконавчим документом, зокрема Наказом, що підтверджується наявними матеріалах справи платіжними дорученнями №295 від 10.07.2019р. та №296 від 11.07.2019р., про що не заперечує відповідач.
У зв'язку із стягненням з ТОВ "ФМ С Є Десна" надлишкових коштів на погашення боргу, відповідачем винесено розпорядження №59524909 про перерахування на рахунок ТОВ "ФМ С Є Десна" коштів у розмірі 1019417,53, при цьому на рахунок відповідача перераховано 100971,62 грн., що становить розмір його основної винагороди та 1298,76 грн. витрат виконавчого провадження.
Суд звертає увагу, що вказану постанову відповідачем було прийнято одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, що свідчить про те, що жодних виконавчих дій з примусового виконання виконавчого документа, в яких позивач є боржником, відповідачем не вчинялося.
Крім того, законодавець чітко визначив, що основна винагорода приватного виконавця стягується з фактично стягнутої суми; розмір винагороди вираховується також з фактично стягнутої суми.
Аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить висновку, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення приватним виконавцем не будь-яких дій, пов'язаних з організацією виконавчого провадження, а виключно дій по фактичному стягненню з боржника присуджених за виконавчим документом сум, тобто дії, за наслідками яких було стягнуто, повернуто у примусовому порядку відповідну суму або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Тобто за своїм призначенням винагорода стягується саме за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
Крім того, відповідно до ст. 45 Закону №1404-VIII розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Відповідно до пункту 21 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (далі - Інструкція №512/5), у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає в матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
Тобто, відповідно до вказаного пункту, у постановах про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документу стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутої основної винагороди приватного виконавця, тим самим законодавець підтверджує, що основна винагорода стягується тільки з суми, яка фактично стягнута на користь стягувача.
Поряд з цим, суд звертає увагу, що у разі стягнення суми основної винагороди відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404 без реального стягнення суми боргу з боржника, будуть створюватись умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду, що свідчить про протиправність спірної постанови.
Вищезазначені висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, яку викладено у постанові від 19.06.2019 у справі № 824/172/18-а.
Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки, станом на час прийняття оскаржуваної постанови від 11.07.2019 про стягнення з боржника основної винагороди, відповідачем не було вчинено жодних дій спрямованих на виконання виконавчого документу, зокрема наказу, а позивачем у встановлений строк добровільно виконано вказане ріщення суду, приватний виконавець не мав правових підстав для стягнення з боржника (позивача) суми основної винагороди.
Стосовно стягнення з позивача витрат виконавчого провадження, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.42 Закону №1404-VIII, кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Відповідно до постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, відповідачем вирішено стягнути з позивача 1298,76 грн.
Проте, в даному випадку відповідачем не здійснювалось жодного стягнення коштів з позивача, адже як зазначено вище, позивачем самостійно здійснено погашення заборгованості перед ТОВ "Конкріт-Інтернешнл".
Одночасно, в порушення ч.2 ст.77 КАС України відповідачем до матеріалів справи не надано жодного доказу понесення витрат в сумі 1298,76 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова від 12.07.2019р. про стягнення витрат виконавчого провадження є протиправною, винесеною без дотримання вимог законодавства, з порушенням норм Закону №1404-VIII, а тому підлягає скасуванню.
Отже, враховуючи протиправність оскаржуваних постанов, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправними дій відповідача щодо перерахування стягнутих грошових коштів у сумі 100971,62 грн. (основна винагорода) та 1298,76 грн. ( витрати на виконавче провадження) на свій поточний рахунок також є протиправними.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України), розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФМ С Є Десна" до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського Анатолія Миколайовича про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування постанов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/16, від 01.10.2018 у справі №569/17904/17.
Крім того, сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, що міститься в постанові від 22.12.2018 р. у справі №826/856/18.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, зокрема: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження понесених витрат на оплату правничої допомоги адвоката позивачем надано договір про надання правничої (правової) допомоги від 17.07.2019 р., укладений між ТОВ "ФМ С Є Десна" та Адвокатським об'єднанням "Алтус Леґал", Акт №70 про приймання-передачі наданої правничої (правової) допомоги від 04.10.2019 р., рахунок на оплату №69 від 04.10.2019 р., платіжне доручення №114 від 07.10.2019 р. на суму 10000,00 грн., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії №630.
Отже, оскільки в матеріалах справи міститься документальне підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу то суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн.
Крім того, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 1921,00 грн.
Суд також звертає увагу, що відповідно до вимог п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів, відтак, суд вважає за доцільне, задовольняючи позов, викласти зміст резолютивної частини постанови, з урахуванням специфіки позовних вимог, відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України.
На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФМ С Є Десна" (місцезнаходження: 08330, Київська обл., Бориспільський район, с. Дударків, вул. Незалежності, 2/1; код ЄДРПОУ: 32782265) до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського Анатолія Миколайовича (місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Поправки Юрія, 6; посвідчення приватного виконавця: №0086 від 26.06.2017) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування постанов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову від 11.07.2019 року про стягнення з боржника основної винагороди по виконавчому провадженню №59524909, яка постановлена Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Телявським Анатолієм Миколайовичем.
3. Визнати протиправною та скасувати постанову від 12.07.2019 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження по виконавчому провадженню №59524909, яка постановлена Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Телявським Анатолієм Миколайовичем.
4. Визнати протиправними дії Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського Анатолія Миколайовича щодо перерахування стягнутих грошових коштів у сумі 100971,62 грн. (основна винагорода) та 1298,76 грн. (витрати на виконавче провадження) на свій поточний рахунок.
5. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФМ С Є Десна" понесені ним витрати, пов'язані з правничою допомогою, у розмірі 10000,00 грн. (десять тисяч гривень нуль копійок) за рахунок Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського Анатолія Миколайовича .
6. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФМ С Є Десна" сплачений ним судовий збір у розмірі 1921,00 грн. (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна гривня нуль копійок) за рахунок Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського Анатолія Миколайовича .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.Т. Шрамко