ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"05" травня 2020 р. справа № 300/317/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , звернулася до суду з адміністративним позовом до управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області про визнання протиправною відмови у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки, зобов'язання оформити та видати ОСОБА_2 2002 року народження, у зв'язку із досягненням ним 16-річного віку, паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно, в порушення вимог Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року за № 2503-ХІІ, відмовлено ОСОБА_2 , 2002 року народження, у зв'язку із досягненням 16-річного віку, у видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки. Додатково позивачка покликається на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року у зразковій справі № Пз/9901/2/18. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.02.2020 дану позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків.
28.02.2020 позивачем зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки усунуто, у зв'язку чим ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.03.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 13.03.2020. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив, просив суд в задоволенні позову відмовити, з огляду на те, що постановою КМУ від 25 березня 2015 року № 302 (зі змінами, внесеними постановою КМУ від 3 квітня 2019 р. № 398) та розробленим на її виконання тимчасовим порядком вимагається подання для оформлення паспорта зразка 1994 року відповідного судового рішення, яким зобов'язано територіальний орган ДМС України провести оформлення та видачу паспорта зразка 1994 року. Таким чином, законодавством дозволено оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року лише для осіб, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Однак, заявником відповідне рішення суду не подавалось, а тому підстав для оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки в територіального органу не було(а.с.45-46).
26.03.2020 на адресу суду від позивачки, надійшла відповідь на відзив, згідно якої, зазначено, що твердження представника відповідача про те, що ОСОБА_2 в пакеті документів не було подано до міграційної служби рішення суду, що й являється підставою для відмови в оформленні та видачі йому паспорта громадянина України у вигляді книжечки є надуманим та не підтверджене жодним доказом, оскільки відповідачем не зазначено, яким чином це рішення суду могло бути подано з всіма іншими документами. Додатково звертає увагу суду на те, що всі документи, крім рішення суду, буди подані належним чином до міграційної служби, що і визнає представник відповідача, так як посилається тільки на відсутність рішення суду. Зважаючи на викладене, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с.51-53).
Представником відповідача 31.03.2020 подано до суду заперечення на відповідь на відзив, у яких роз'яснено, що при зверненні позивачки до РВ УДМС в Івано-Франківській області нею не подано судового рішення, яке передбачено пунктом 1 розділу III Тимчасового порядку, яке є підставою для оформлення вперше при досягненні 16-річного віку паспорта зразка 1994 року, про що свідчить долучена до матеріалів справи копія його заяви. Таким чином, твердження Позивача про надання Відповідачем до суду нібито неправдивої інформації щодо змін в законодавстві є необгрунтованим та таким що не відповідає дійсності (а.с.56-58).
Суд, розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позовну заяву, встановив наступне.
ОСОБА_1 є матір'ю неповнолітньої дитини ОСОБА_2 2002 року народження, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 19.08.2002 (а.с.7).
Неповнолітній ОСОБА_2 2002 року народження, та його законний представник мати ОСОБА_1 19.07.2019 року звернулися із заявою Косівського районного відділу, Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області, що є територіальним підрозділом Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області, в якій просили оформити і видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-Х1І. У даній заяві вказано про відсутність намірів щодо оформлення паспорта у формі пластикової картки типу ID-1, повідомлено про ненадання згоди на обробку персональних даних та обґрунтовано право на отримання паспорта-книжечки відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі. До заяви долучено копії свідоцтва про народження і дві фотокартки розміром 35x45мм (а.с.13).
Листом від 15.08.2019 № КО-26/6/2602-19/2620/30-19 Косівський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській відмовив заявнику у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, посилаючись на Постанову Кабінету Міністрів України від 25.03.20 № №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опис) та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова КМ №302), зокрема на пункт З цієї постанови де зазначено, що з 1 листопада 2016 року прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія припиняється(а.с.10-12).
Не погоджуючись із такою відповіддю суб'єкта владних повноважень, позивач в інтересах свого сина звернулася до суду з метою захисту його порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною третьою статті 291 КАС України зазначено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Судом встановлено, що Великою Палатою Верховного Суду, 19.09.2018, розглянувши апеляційну скаргу на рішення Верховного Суду, ухвалене 26.03.2018 у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) апеляційну скаргу задоволено частково, рішення Верховного Суду від 26.03.2018 скасовано, позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправною відмову Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ; зобов'язано Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вищенаведена постанова набрала законної сили з моменту її прийняття - 19.09.2018.
Висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Обставин, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі Великою Палатою Верховного Суду не встановлено.
Таким чином, вирішуючи даний спір, суд дійшов висновку, про необхідність застосування правової позиції викладеної в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Положення Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується.
Із зазначених конституційних норм, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Положенням статті 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте й сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Одночасно суд зазначає, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.09.2018 вказано на рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012, у якому надано офіційне тлумачення положення частини 2 статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що у межах спірних правовідносин, які були предметом розгляду зразкової справи, відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Таким, чином Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується з Європейською конвенцією з прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), яка згідно із статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійсненні цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
"Приватне життя" охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (п.25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (п.61 рішення ЄСПЛ від 29.04.2001 у справі "Прітті проти Сполученого Королівства" ("Pretty v. United Kingdom", заява №2346/02)).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (п.45 рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" ("Elsholz v. Germany", заява № 25735/94)).
Враховуючи вищенаведеним, особа не може зазнавати безпідставного втручання в особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Крім наведених положень, слід звернути увагу і на приписи Закону України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 № 2297-VI (надалі, також - Закон №2297-VI).
Статтею 2 Закону № 2297-VI встановлено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Згідно з частиною 1 статті 6 Закону № 2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Частинами 5, 6 статті 6 вказаного Закону визначено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою.
Зважаючи на вищенаведені правові положення, встановлюючи обґрунтованість та підставність вимоги позивачки про визнання протиправною відмову у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки, суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначено Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 № 5492-VI (надалі, також - Закон № 5492-VI).
Частиною 1 статті 4 Закону встановлено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, серед яких, зокрема, паспорт громадянина України.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, що передбачено частиною 1 статті 21 цього ж Закону.
Водночас, згідно із частиною 3 статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Таким чином, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Відповідно до частини 2 статті 15 та абзацу 2 частини 2 статті 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" Кабінетом Міністрів України затверджено постанову "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" від 25.03.2015 №302.
Пунктом 2 вказаної Постанови запроваджено, із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, з 1 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII.
Згідно із пунктами 1 та 2 Технічного опису бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, затвердженого Постановою №302, бланк паспорта громадянина України (далі - паспорт) виготовляється у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій. До безконтактного електронного носія вноситься інформація, яка зазначена на лицьовому та зворотному боці паспорта, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя, відцифрований підпис особи), а також дані щодо забезпечення захисту інформації, що внесена на безконтактний електронний носій, відповідно до вимог Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".
Мотивуючи заявлені позовні вимоги, позивачка у позовній заяві вказує на приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду даної адміністративної справи Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Пунктами 2 та 3 вказаного Положення встановлено, що паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно із пунктами 5, 6, 8 Положення №2503-ХІІ паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис " Україна ", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву та запереченнях вказав, що підставою відмови у оформленні та видачі позивачу паспорта у формі книжечки слугувало недотримання заявниками вимоги, встановленої пунктом 3 Постанови №302 (в редакції від 07.06.2019), стосовно оформлення такого паспорта громадянам України виключно щодо яких прийнято рішення суду, яке набрало законної сили про зобов'язання оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
В зв'язку із вищенаведеним суд зазначає, що Кабінетом Міністрів України 03.04.2019 прийнято постанову №398 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302", якою до пункту 3 Постанови №302 внесено зміни, шляхом доповнення останнього абзацом такого змісту: "Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року".
Вищенаведена постанова набрала законної сили 07.06.2019.
Однак, на виконання вимог абзацу 5 пункту 3 Постанови №302, та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року № 398 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302", Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року № 719-V), наказом Кабінету Міністрів України від 06.06.2019 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, положення якого набрали законної сили 21.06.2019.
Пунктом 1 розділу ІІІ Тимчасового порядку передбачено, що для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави; 4) оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували(в) у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України). У разі відсутності таких документів або в разі, якщо батьки (чи один із батьків) такої особи на момент її народження були (був) іноземцями(ем) або особами(ою) без громадянства, або в разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України; 5) дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; 6) довідку про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання особи; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).
Згідно із абзацом 2 пункту 24 Постанови №302, у разі виявлення факту подання не всіх необхідних документів або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган ДМС / територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб'єкт інформує заявника про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням заявника відмова надається в письмовому вигляді.
Таким чином, враховуючи те, що станом на момент розгляду поданої позивачкою заяви набрали чинності зміни, внесені до Постанови №302 стосовно обов'язкової наявності рішення суду для оформлення та видачі особі паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідач, відмовляючи у задоволенні заяви позивача діяв відповідно до положень чинного законодавства.
Однак, суд зазначає, що вимоги абзацу 5 пункту 3 Постанови №302 обмежують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові, оскільки зобов'язують додатково звертатися до суду з метою отримання відповідного рішення суду, та тільки після набрання таким рішенням законної сили особа може звертатись до територіального органу ДМС для реалізації гарантованого їй права на отримання паспорта громадянина України. На переконання суду, встановлення такої умови є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка за своїм змістом забороняє, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, а також не відповідає вимогам якості закону, тобто таке втручання не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті обмеження реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
Також, зважаючи на висновки ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14 червня 2007 року слід зазначити, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті.
Водночас, відповідно до статті 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
При цьому, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі "Х'ю Джордан проти Великої Британії" сформулював таку позицію: "Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу".
В зв'язку із вищенаведеним, суд дійшов до висновку, що відмова відповідача у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ є протиправною. Однак, суд зазначає, що сама по собі відмова Косівського районного відділу Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідає положенням абзацу 5 пункту 3 Постанови №302 (у редакції від 07.06.2019).
Додатково, суд звертає увагу і на те, що зі змісту листа Косівського районного відділу Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області від 15.08.2019 № КО-26/6/2602-19/2620/30-19 "Про надання роз'яснення" вбачається, що відмовляючи у оформленні та видачі паспорта громадянина України, відповідачем не обґрунтовано та не роз'яснено належним чином заявникам підстав для прийняття оскарженого рішення, а саме - відсутності у доданих до заяви документах рішення суду, що набрало законної сили про зобов'язання відповідача оформити та видати ОСОБА_2 паспорт у формі книжечки.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Згідно з частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд також враховує частину 2 статті 2 КАС України, відповідно до приписів якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач під час розгляду справи не надав.
З урахуванням вищенаведеного та висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 806/3265/17, суд дійшов висновку, що позовна вимога стосовно визнання протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Косівського районного відділу у видачі ОСОБА_2 2002 року народження у зв'язку із досягненням ним 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XІІ, є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.
Зважаючи на встановлені вище обставини, для належного захисту порушених прав позивача слід зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Косівського районного відділу оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України за № 2503-XII від 26.06.1992.
З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Косівського районного відділу у видачі ОСОБА_2 паспорту громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Косівського районного відділу оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до частини 3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки щодо апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивачі - ОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 );
ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач - управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 37794486, адреса: вул. Академіка Гнатюка, буд. 29, м. Івано-Франківськ, 76010);
Косівський районний відділ управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області (адреса: вул.Незалежності, 90 м.Косів 78600).
Суддя /підпис/ Микитин Н.М.