05 травня 2020 року Справа № 160/2301/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Захарчук-Борисенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
26.02.2020 ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4717-54/410 від 11 лютого 2020 року про заборгованість зі сплати єдиного внеску у сумі 26 018,94 грн., нараховану ГУ ДПС у Дніпропетровській області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер платника податків НОМЕР_1 ).
В обґрунтування адміністративного позову позивачем зазначена, що 11.02.2020 податковим органом було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4717-54/410 на суму 26 018,94 грн. Позивач не погоджується з вказаною вимогою, оскільки він як фізична особа-підприємець не здійснював підприємницьку діяльність, доходи не отримував та не подавав звітність.
Крім того, позивач зазначає, що в період діяльності фізичної особи-підприємця він працював на різних посадах в приватних підприємствах, а з 13.10.2016 і по день звернення до суду з даним адміністративним позовом працює торгівельним працівником в ТОВ М'ясокомбінат «Ювілейний». 14.01.2020 на підставі заяви позивача, його було знято з обліку як фізична особа-підприємець.
З урахуванням вищевикладеного, позивач вважає, що винесена вимога є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 28.02.2020 адміністративний позов ОСОБА_1 було залишено без руху із встановленим строком для усунення його недоліків.
11.03.2020 позивачем на виконання вимог ухвали суду від 28.02.2020 було усунуто недоліки адміністративного позову.
Ухвалою суду від 16.03.2020 було відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні.
02.04.2020 до суду від представника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив суд відмовити у їх задоволенні.
В обгрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив, що відповідно до приписів Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Отже, згідно даних інформаційної системи органу доходів і зборів, загальна сума заборгованості платника становила 26 018,94 грн. На підставі цих даних Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2020 № Ф-4717-54/410, відповідно до вимог чинного законодавства.
Виходячи з положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд адміністративної справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 10.01.1992, перебував на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області як платник єдиного внеску та 14.01.2020 було внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У зв'язку із наявністю заборгованості у позивача зі сплати єдиного внеску, відповідно до даних інтегрованої картки платника, станом на 31.01.2020 в розмірі 26 018,94 грн., Головним управління ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4717-54/410 від 11.02.2020.
Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4717-54/410 від 11.02.2020 протиправною, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом про її скасування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Як передбачено нормою частини 12 статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Враховуючи положення частини третьої статті 6 Закону № 2464-VI, вказані обов'язки поширюються також на платників єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, тобто і на позивача у справі.
З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що позивач припинив свою підприємницьку діяльність - 14.01.2020, тобто після винесення оскаржуваної вимоги.
Відтак, у спірний період позивач мав статус платника єдиного внеску як фізична особа-підприємець.
Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону № 2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
База нарахування єдиного внеску визначається статтею 7 Закону № 2464-VI.
Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Водночас, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Таким чином, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
З урахуванням вищевикладеного, тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (але господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, фактично спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказані правові висновки наведені в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19.
На підставі частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Матеріалами справи підтверджено, що у трудовій книжці позивача НОМЕР_2 від 20.07.1988 міститься запис, що ОСОБА_1 з 13.10.2016 по теперішній час працює представником торговельним у підрозділі Відділу по роботі з дистриб'ютерами (м. Павлоград) Дніпропетровського відділення Товариства з обмеженою відповідальністю М'ясокомбінат «Ювілейний».
Довідкою про доходи від 04.02.2020 підтверджено сплату страхових внесків роботодавцем за позивача з жовтня 2016 року по грудень 2019 року у сумі 25 385,63 грн.
Отже, у період з жовтня 2016 року по грудень 2019 року ОСОБА_1 не був платником єдиного внеску як ФОП, оскільки в цей період платником єдиного внеску за нього був його роботодавець.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, суд вважає, що нарахування відповідачем недоїмки зі сплати єдиного внеску на підставі даних інтегрованої картки платника є протиправним, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4717-54/410 від 11 лютого 2020 року про заборгованість зі сплати єдиного внеску у сумі 26 018,94 грн. підлягає скасуванню.
Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вище викладені обставини справи та, здійснивши системний аналіз вимог чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду з даним адміністративним позовом понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.1631021873.1 від 26.02.2020, оригінал якої міститься в матеріалах справи.
Отже, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4717-54/410 від 11 лютого 2020 року про заборгованість зі сплати єдиного внеску у сумі 26 018,94 грн., нараховану ГУ ДПС у Дніпропетровській області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер платника податків НОМЕР_1 ).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ 43145015) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок відповідно до квитанції № 0.0.1631021873.1 від 26.02.2020, оригінал якої міститься в матеріалах справи.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко