ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 квітня 2020 року м. Київ № 640/18679/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доМіністерства юстиції України
пропоновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу
представники сторін:позивач - Постников М.Ю.; відповідача - Таран А.С.,
12.11.2018 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (надалі - відповідач), у якому просить суд:
- визнати протиправним та нечинним наказ Міністерства юстиції України № 3894/к від 11.10.2018;
- поновити позивача на посаді головного спеціаліста першого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління;
- стягнути з Міністерства юстиції України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.10.2018 до дня поновлення на роботі.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що наказом № 3894/к від 11.10.2018 його було звільнено з посади головного спеціаліста першого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління; незважаючи на те, що в Міністерстві юстиції України була достатня кількість вакансій, рівноцінні посади державної служби позивачу не пропонувались; відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 42 КЗпП України позивач має переваги в залишенні на роботі як «учасник бойових дій»; відповідно до ст. 49-2 КЗПП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством; одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі організації.
Справу відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.
19.11.2018 ухвалою суду було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 640/18679/18, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.
14.12.2018 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що рішенням Конституційного Суду України № 3-р/2018 від 24.04.2018 було визнано неконституційною ч. 6 ст. 216 КПК України, внаслідок чого функція забезпечення здійснення оперативно-розшукової діяльності оперативними підрозділами органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби, яка була покладена на Головне слідче управління, з 24.07.2018 не відноситься до повноважень Міністерства юстиції України; це призвело до ліквідації зазначеного управління; 08.08.2018 позивача було попереджено про скорочення штату; наказом № 3894/к від 11.10.2018 позивача було звільнено із посади у зв'язку із скороченням штату; на дату попередження позивача про скорочення в Міністерстві юстиції України було оголошено конкурс на заняття посад державної служби, які потребують певних професійних знань, наявність чи відсутність яких у позивача неможливо перевірити без участі в конкурсі.
10.01.2019 до суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 21.01.2019 суд задовольнив клопотання відповідача, ухвалив розглядати справу № 640/18679 у порядку загального провадження та призначив справу до розгляду в підготовче засідання на 26.02.2019.
Зважаючи на технічні причини, фіксування судового засідання 26.02.2019 за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, розгляд справи було відкладено на 11.03.2019.
В судовому засіданні 11.03.2019 суд заслухав пояснення представників сторін та оголосив перерву в судовому засіданні до 25.04.2019.
Ухвалою від 11.03.2019 суд витребував у відповідача дані щодо посад головних та провідних спеціалістів, що були вакантні в Міністерстві юстиції України в період з 08.08.2018 по 11.10.2018, та копію особової справи позивача.
26.03.2018 до суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії особової справи позивача та наказів Міністерстві юстиції України про оголошення конкурсів у період з 09.08.2018 по 11.10.2018.
В судовому засіданні 25.04.2019 суд, заслухавши пояснення представників сторін, ухвалив оголосити перерву до 13.06.2019.
В судовому засіданні 13.06.2019 суд, заслухавши пояснення представника відповідача та зважаючи на отримане судом клопотання від позивача про відкладення розгляду справи, ухвалив відкласти розгляд справи на 18.07.2019.
В судовому засіданні 18.07.2019 суд, заслухавши пояснення представників сторін, ухвалив закінчити підготовче провадження по справі та призначив справу до судового розгляду по суті 14.08.2019.
В судовому засіданні 14.08.2019 суд оголосив перерву до 04.09.2019.
В судовому засіданні 04.09.2019 суд, заслухавши представників сторін та дослідивши докази по справі, поставив на обговорення питання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Представники сторін не заперечували щодо розгляду справи в порядку письмового провадження. Суд ухвалив адміністративну справу, відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, розглядати в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.02.2020 витребувано у Міністерства юстиції України належним чином завірену довідку про середньоденну та середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 , обчислену відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, за останні два календарні місяця перед місяцем звільнення з посади.
06.03.2020 через канцелярію до суду відповідачем подано витребувані документи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
З 12.07.2018 на підставі наказу № 2627/к від 13.07.2018 ОСОБА_1 був переведений на посаду головного спеціаліста першого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління з посадовим окладом 9000,00 грн. на місяць. Позивачу було присвоєно 9 ранг державного службовця.
09.08.2018 позивача було ознайомлено із попередженням про те, що у зв'язку із веденням в дію наказом Міністерства юстиції України № 2935/к від 02.08.2018 нової структури та штатного розпису апарату Міністерства юстиції України на 2018 рік і скороченням Головного слідчого управління у структурі апарату Міністерства, посаду головного спеціаліста першого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління, яку обіймає позивач, скорочено.
Наказом № 3894/к від 11.10.2018 позивача було звільнено з посади головного спеціаліста першого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління з 11.10.2018 у зв'язку із скороченням штату державних службовців відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» з припиненням державної служби.
Не погоджуючись із наказом № 3894/к від 11.10.2018 позивач звернувся із відповідним позовом до суду та просить визнати протиправним та нечинним наказ Міністерства юстиції України № 3894/к від 11.10.2018; поновити його на посаді головного спеціаліста першого відділу з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління; стягнути з Міністерства юстиції України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.10.2018 до дня поновлення на роботі.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Статтею 42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:
1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;
2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;
3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;
5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;
7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;
8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України;
9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби;
10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, пов'язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період.
Державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі потреби особу може бути направлено, за її згодою, на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено Законом України «Про державну службу».
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:
1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;
2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;
3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;
4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;
5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;
6) управління персоналом державних органів;
7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про державну службу»).
Підстави припинення державної служби наведені законодавцем в ст. 83 Закону України «Про державну службу», відповідно до п. 4 ч. 1 якої державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу (ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу»).
Аналіз наведених правових норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що в разі вивільнення працівника (державного службовця) у зв'язку із скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу, реорганізації державного органу тощо, роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. І лише якщо держаного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення, роботодавець звільняє такого державного службовця.
Іншими словами, виключними та вичерпними підставами звільнення з причин скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу, реорганізації державного органу є або неможливість переведення на іншу посаду відповідно до його кваліфікації, або відмова від такого переведення.
Аналогічної позиції притримується і Верховний Суд України, який в постанові від 18.10.2017 у справі № 6-1723цс17 зазначив: «Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації».
До того ж в п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», вказано, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Отже суд досліджує матеріали справи на предмет того, чи мали місце зміни в структурі Міністерства юстиції України та чи пропонувалася позивачу інша робота за відповідною професією чи спеціальністю.
Так, з матеріалів справи вбачається, що Рішенням Конституційного Суду України від 24.04.2018 №3-р/2018 визнано такою, що не відповідає Конституції України ч. 6 ст. 216 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою слідчі органи Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюють досудове розслідування злочинів, вчинених на території або в приміщеннях Державної кримінально-виконавчої служби України (правонаступником якого згідно постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2016 №343 було визначено Мін'юст).
У зв'язку з цим постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2018 №597 внесено зміни до п. 4 Положення про Мін'юст, а саме - пп. 95-16 п. 4, згідно із яким Мін'юст відповідно до покладених на нього завдань забезпечує здійснення оперативно-розшукової діяльності оперативними підрозділами органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби, - виключено.
27.07.2018 в.о. Державного секретаря Мін'юсту затвердив зміни до штатного розпису на 2018 рік апарату Міністерства юстиції України, за змістом яких Головне слідче управління виведено зі структури апарату Міністерства разом із посадою головного спеціаліста першого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ. Такі Зміни до штатного розпису на 2018 рік були погоджені заступником Міністра фінансів України 01.08.2018.
Таким чином починаючи з серпня 2018 року чисельність державних службовців апарату Мін'юсту була скорочена, в т.ч. у зв'язку з ліквідацією структурного підрозділу Міністерства - Головного слідчого управління. У зв'язку з цим всі посади Головного слідчого управління, в т.ч. посада, яку обіймав позивач, також були скорочені.
Як вбачається із змісту письмового попередження про наступне вивільнення з посади від 09.08.2018, позивачу не було запропоновано жодної вакантної посади в апараті Мін'юсту, а також не повідомлено останнього, що вакантні посади в Міністерстві, які за своєю кваліфікацією може обійняти позивач, взагалі відсутні.
Між тим, з наявних в матеріалах справи копій наказів Мін'юсту від 03.08.2018 № 2942/к, від 03.08.2018 № 2944/к, від 26.09.2018 № 3721/к, від 27.09.2018 № 3729/к, від 27.09.2018 № 3730/к, від 31.08.2018 № 3321/к вбачається, що у серпні-вересні 2018 року відповідачем були оголошені конкурси на зайняття наступних вакантних посад державної служби категорії «В»: головного спеціаліста відділу матеріально-технічного забезпечення систем органів юстиції Управління забезпечення системи органів юстиції Адміністративно-господарського департаменту; головного спеціаліста відділу укладення міжнародних договорів про правову допомогу Управління міжнародної правової допомоги Департаменту міжнародного права; головного спеціаліста відділу правової експертизи міжнародних договорів Управління правової експертизи міжнародних договорів та міжнародного співробітництва Департаменту міжнародного права; головного спеціаліста відділу законодавства про охорону довкілля, надзвичайні ситуації природного та техногенного характері Управління законодавства з питань земельних відносин, використання природних ресурсів та охорони довкілля Департаменту приватного права; головного спеціаліста відділу організації нотаріальної діяльності та фінансового моніторингу Управління з питань нотаріату Департаменту державної реєстрації та нотаріату; головного спеціаліста відділу взаємовідносин з державними підприємствами Департаменту державних закупівель, договірної роботи та взаємовідносин з державними підприємствами; головного спеціаліста відділу договірної роботи Департаменту державних закупівель, договірної роботи та взаємовідносин з державними підприємствами; головного спеціаліста відділу аналітичної роботи та розгляду звернень Управління з питань банкрутства Департаменту з питань судової роботи та банкрутства; головного спеціаліста відділу нормативного забезпечення діяльності органів і установ виконання покарань Управління нормативного забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України Департаменту публічного права тощо.
За даними роздруківок з офіційного сайту Мін'юсту вбачається, що до деяких з перелічених вище вакантних посад окрім вимог до професійної компетентності були визначені наступні кваліфікаційні вимоги: освіта - вища освіта за освітнім ступенем не нижче молодшого бакалавра, бакалавра у галузі знань «Право», досвід роботи - не потрібно, володіння державної мовою - вільне володіння державною мовою. Також визначені переліки основних та додаткових (необов'язкових) документів, необхідних для участі у конкурсі на такі посади.
Відповідно до наданих відповідачем до матеріалів судової справи копій документів з особової справи позивача, суд встановив, що за освітньою кваліфікацією позивач є юристом, має диплом спеціаліста за спеціальністю «Правознавство», виданий в 2001 році Харківським державним педагогічним університетом ім. Г. Сковороди.
Таким чином, беручи до уваги наявну у позивача освітню кваліфікацію суд вважає, що відповідач міг би запропонувати позивачу у період з 09.08.2018 до дня звільнення наявні в Міністерстві юстиції України вакантні посади.
Проте, як свідчать матеріали справи, відповідачем при попередженні позивача про майбутнє звільнення із займаної посади не дотримано законодавчо встановлених вимог щодо одночасного повідомлення працівника (державного службовця) про наявність всіх наявних вакантних посад, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, та як наслідок отримання від державного службовця згоди/відмови на переведення на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду.
При цьому суд, відхиляє як необґрунтоване посилання відповідача на відсутність у нього можливості запропонувати позивачу вакантну посаду з огляду на те, що професійна компетентність позивача обмежувалась компетенцією Головного слідчого управління, оскільки як видно з інформації про вимоги до кандидатів на вказані вище вакантні посади наявність досвіду роботи за відповідною професією не вимагалося. Також така вимога, як обов'язкове знання іноземної мови (однієї з основних мов Ради Європи), не була включена до кваліфікаційних вимог до вакантних посад.
Враховуючи вищенаведене, суд погоджується з доводами позивача про те, що оспорюваний наказ про звільнення позивача від 11.10.2018 №3894/к є протиправними та таким, що винесений з порушенням вимог законодавства про державну службу та Кодексу законів про працю України. А тому, як наслідок, суд приходить до висновку, що наказ Мін'юсту від 11.10.2018 №3894/к з питання звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста першого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Міністерства юстиції України підлягає скасуванню в частині пунктів першого і другого такого Наказу як протиправний.
Що стосується позовних вимог позивача про зобов'язання Мін'юсту поновити ОСОБА_1 на посаді, з якої його було звільнено відповідно до наказу від 11.10.2018 №3894/к, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Нормами КАС України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (ч. 3 ст. 245 КАС України).
Враховуючи те, що позивача було протиправно звільнено з державної служби, суд дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, а саме - на посаді головного спеціаліста першого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Міністерства юстиції України з 12.10.2018.
В даному випадку суд керується також правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 28.10.2014 (№ рішення у ЄДРСР 41602330), відповідно до якої у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що, в разі відсутності посади працівника (з об'ємом повноважень, які існували на дату звільнення) роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику іншу посаду відповідно до його кваліфікації, а в разі незгоди працівника на іншу роботу, роботодавець зобов'язаний виконати судове рішення, здійснивши відповідні зміни в організації праці.
Стосовно обґрунтованості заявлених позивачем позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд дійшов наступного висновку.
Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.
За змістом ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Відповідно до п. 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Пунктом 5 і 8 Порядку №100 встановлено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пункту 8 Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Як вбачається із наявної в матеріалах справи довідки Міністерства юстиції України (вих. № 16-42/50 від 05.03.2020), розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 666,89 грн., розмір середньомісячної заробітної плати позивача становить 14 004,69 грн.
За вказаних обставин на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, тобто з 12.10.2018 по 10.04.2020 (дата ухвалення судом рішення).
Кількість робочих днів у 2018 році за період з 12.10.2018 по 31.12.2018 становила 57 робочих днів, в 2019 році за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 250 робочих днів, в 2020 році за період з 01.01.2020 по 10.04.2020 - 70 робочих днів.
Таким чином, кількість робочих днів у період вимушеного прогулу позивача сукупно становить 387 днів. Відповідно середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу з 12.10.2018 по 30.04.2020 складає 258 086,43 грн.
Відповідно до п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про, зокрема, присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відтак рішення суду в частині поновлення позивача на посаді головного спеціаліста першого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Міністерства юстиції України з 12.10.2018 та стягнення середнього заробітку за один місяць підлягає негайному виконанню.
До того ж суд акцентує увагу, що згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить від доведеності відповідачем правомірності своїх дій.
При цьому, суд акцентує увагу, що в порядку виконання обов'язку, встановленого ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідачем не спростовані доводи позивача.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
Враховуючи викладене та виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих учасниками справи доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
В даному випадку питання про розподіл судових витратах не вирішується, оскільки позивач скористався наданою йому відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (у відповідній редакції, що діяла на момент подання позову до суду) пільгою щодо сплати судового збору при зверненні із цим позовом до суду, а тому відповідно витрати по сплаті судового збору не поніс.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622, адреса: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 11.10.2018 №3894/к «Про звільнення» в частині пунктів першого і другого такого Наказу.
3. Поновити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на посаді головного спеціаліста першого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Міністерства юстиції України або на рівноцінній посаді державної служби у Міністерстві юстиції України, а в разі відсутності такої рівноцінної посади - на іншій роботі (посаді державної служби) у Міністерстві юстиції України з 12.10.2018.
4. Стягнути з Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622, адреса: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.10.2018 по 10.04.2020 в розмірі 258 086,43 грн. (двісті п'ятдесят вісім тисяч вісімдесят шість гривень 43 копійки).
5. Допустити негайне виконання цього рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині поновлення ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на посаді головного спеціаліста першого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Міністерства юстиції України та стягнення на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середнього заробітку за один місяць.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко