ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 квітня 2020 року м. Київ № 761/26273/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доДепартаменту фінансів Міністерства оборони України Міністерства оборони України
провизнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Департаменту фінансів України, в якому просив суд:
- зобов'язати Департамент фінансів Міністерства оборони України у 15-денний строк з дня набрання рішенням законної сили направити Міністерству оборони України пакет документів ОСОБА_1 , із висновком щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- зобов'язати Департамент фінансів Міністерства оборони України виплатити ОСОБА_1 різницю одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, урахуванням раніше виплаченої суми.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 08.07.2019 адміністративний позов ОСОБА_1 передано на розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2019, адміністративний позов №761/2623/19 передано судді Каракашьяну С.К.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №761/26273/19, суд ухвалив розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.11.2019 залучено до участі в адміністративній справі Міністерство оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022), в якості співвідповідача.
Позовні вимоги вмотивовані протиправністю відмови у призначенні і виплати одноразової грошової допомоги, оскільки позивач додав до своєї заяви всі необхідні документи, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
Відповідач (Міністерство оборони України) проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав правомірності відмови, оскільки позивачу встановлено вищу групу інвалідності (змінено) понад дворічний термін після встановлення втрати працездатності.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва
Судом встановлено, ОСОБА_1 28 квітня 2016 року звільнено з військової служби.
13 липня 2016 року під час первинного огляду МСЕК ОСОБА_1 встановлено 25% втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної з захистом Батьківщини, що сталося 22.07.2015 (довідка МСЕК серія АГ №0002689 від 13.07.2016).
27 лютого 2017 року під час огляду органами МСЕК позивача визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія АВ №0443729 від 27.02.2017).
11 лютого 2019 року під час повторного огляду МСЕК позивача визнано особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія АВ №0996030 від 11.02.2019).
Судом встановлено, ОСОБА_1 виплачена допомога в сумі 240000 грн., у зв'язку з встановленням 25% втрати працездатності та ІІІ групи інвалідності.
В подальшому, позивач звернувся до Київського міського комісаріату із заявою про призначення виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності.
Київським міським військовим комісаріатом направлено висновок та документи до Департаменту Міністерства оборони України щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , який з 11.02.2019 визнаних інвалідок ІІ групи.
Згідно Витягу з протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 05.04.2019 №41 позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки між первинною втратою працездатності, яка визначалася у відсотках та втратою працездатності у вигляді встановлення ІІ групи інвалідності пройшов термін понад два роки.
Позивач, вважаючи відмову у виплаті одноразової грошової допомоги протиправною, а своє право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності порушеним, звернувся з даним позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Ключовим правовим питанням у справі є правильність застосування до спірних правовідносин абз. 2 п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII) та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок № 975).
З урахуванням частої зміни законодавства, у справах цієї категорії насамперед потрібно встановити які правові норми регулюють відносини сторін на час виникнення спору.
Спір виник щодо права позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності з 11.02.2019, внаслідок травми, захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Відповідно до абз. 3 п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII, який набрав чинності з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Положення пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014.
Згодом, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
Обидві ці норми пункту 4 статті 16-3 Закону (абз. 1 і 2) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги, дворічним строком. Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності чи ступеня втрати працездатності.
Правовідносини щодо первинного встановлення втрати працездатності виникли після набрання чинності зазначеним Законом, тому пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII застосовується до позивача.
Суд звертає увагу, що на час первинного встановлення втрати працездатності позивачеві (13.07.2016) правова норма, яка обмежує право на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком, вже діяла.
З дня первинного встановлення ступеню втрати працездатності (13.07.2016) до дня встановлення ІІ групи інвалідності (11.02.2019) минуло понад два роки. Відтак, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі.
Відповідно до п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. При цьому причина інвалідності (ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має.
З огляду на це, суд дійшов до висновку щодо відсутності у позивача права на отримання зазначеної одноразової грошової допомоги, оскільки зміна підстав для призначення позивачу одноразової допомоги відбулась після спливу дворічного строку.
Верховний Суд висловлював аналогічну правову позицію щодо застосування зазначених норм права у схожих справах (постанови Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №806/2187/18, від 20.02.2020 у справі №806/714/18, від 12.03.2020 у справі №280/148/19).
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.К. Каракашьян