Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
04 травня 2020 р. Справа № 520/3379/2020
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Супрун Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) (пров. Інженерний, буд. 7,м. Харків, 61166) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення виплати ОСОБА_1 у день звільнення всіх належних грошових сум;
- зобов'язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 11.07.2019 по 13.02.2020.
Суд зазначає, що дана адміністративна справа не належить до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження та має незначну складність.
Відповідно до положень ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі у відповідності до положень ст. 257 КАС України.
Згідно з положеннями ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до положень ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з положеннями ч.2,3,4,5 ст.262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п'ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 06.06.2019 №310-ОС останнього було звільнено з військової служби та наказом Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 08.07.2019 №374-ОС знято і усіх видів забезпечення, виключено з 10.07.2019 із списків Військової частини. Також зазначив, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2019 року по справі № 520/11840/19 було зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 по справі №520/11839/19 було зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 28.02.2018. Так на виконання означених рішень суду Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України виплатило позивачу кошти у розмірі 38293,11 грн., (за компенсацію додаткової відпустки) та у розмірі 64024,18 грн., (за індексацію грошового забезпечення). З огляду на вищезгадане позивач вважає, що має право і на середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.07.2019 (наступний день після фактичного звільнення) по 13.02.2020 (день фактичного розрахунку).
До канцелярії Харківського окружного адміністративного суду від Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України 02.04.2020 за вх.№01-26/26198/2020 надійшов відзив на позовну заяву в якому останній зазначив, що оскільки позивач проходив службу та одержував грошове забезпечення за рахунок держави, тобто не знаходився в трудових відносинах з Військової частиною, то відносно нього не розповсюджується положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, а тому в задоволенні його позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, є необґрунтованим та в їх задоволенні належить відмовити.
Позивачем 09.04.2020 за вх.№01-26/28539/2020 подано до канцелярії суду відповідь на відзив, в якій останнім викладено правову позицію позивача стосовно порушених відповідачем у відзиві на позов питань.
Також до канцелярії суду відповідачем 17.04.2020 за вх.№01-26/30693/2020 подано заперечення на відповідь на відзив в якому останнім викладено правову позицію Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України стосовно окреслених позивачем у відповіді на відзив питань.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 , проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ).
Наказом начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 06.06.2019 №310-ос позивача було звільнено з військової служби за підпунктом а) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із закінченням строку контракту.
Також судом встановлено, що наказом начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 08 липня 2019 року №374-ос позивача було знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків військової частини НОМЕР_1 з 10 липня 2019 року.
У 2015 році ОСОБА_1 отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 16 грудня 2015 року.
У зв'язку зі звільненням з військової служби позивачем 08.07.2019 року було подано рапорт про виплату грошової компенсації за невикористані протягом 2015-2019 років додаткові відпустки, як учаснику бойових дій.
Так, відповідачем 24.07.2019 року було надано відповідь №11/38603 відповідно до якої позивачу було повідомлено, що відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, в році звільнення з військової служби, у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Водночас пунктом 19 статті 10-1 визначено, що з настанням особливого періоду припиняється надання військовослужбовцям додаткових відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.
Також в зазначеній відповіді відповідачем було зазначено, що ураховуючи те, що під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. У зв'язку з цим додаткові відпустки, в тому числі й додаткова відпустка, що не надавалася учасникам бойових дій, в особливий період не вважається такою, що є не використаною. Згідно пунктів 17-19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, проте виплата компенсації за ці дні на теперішній час на законодавчому рівні достатньо не врегульована.
Запитом від 26.07.2019 позивач звертався до відповідача з приводу виплати індексації грошового забезпечення за період 01.07.2015 по 01.03.2018.
Листом від 30.07.2019р. №11/ц-7/ПІ відповідач повідомив позивача про те, що за період з 01.01.2015 по 30.06.2015 позивачу була нарахована та виплачена індексація в сумі 6205,22 грн. При цьому виплату індексації за січень - червень 2015 року, було здійснено в грудні 2015 року. Стосовно періоду з 01.07.2015 року по 28.02.2018, роз'яснено, що відповідно до ст.5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ та п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (зі змінами) проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Кошторисні призначення Державної прикордонної служби України на період липень-грудень 2015, 2016, 2017 та січень - лютий 2018 не передбачали здійснення видатків на виплату індексації грошових доходів військовослужбовців. У зв'язку з цим нарахування індексації грошового забезпечення за вищевказаний період позивачу не проводилось. Базовий місяць для нарахування індексації - березень 2018. За період з 01.03.2018 по 09.07.2019 позивачу була нарахована та виплачена індексація в сумі 811,14 грн. в тому числі за 2018 -71,08 грн., за 2019 -740,06 грн.
Не погоджуючись з вищевказаними діями Східного регіонального управління юстиції щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та не виплати індексації грошового забезпечення позивач 07.11.2019 звернувся до суду за для захисту свої порушених прав з відповідними позовними заявами.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2019 року по справі №520/11840/19 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (61166, м. Харків пров. Інженерний, буд. 7 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено в повному обсязі.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10 липня 2019 року. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10 липня 2019 року.
Відтак, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2019 року по справі №520/11840/19 набрало законної сили 07.01.2020 року.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2019 по справі №520/11840/19 ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) 13.12.2019 року на картковий рахунок ОСОБА_1 , в АТ КБ "ПРИВАТБАНК" зараховано кошти в розмірі 38293 (тридцять вісім тисяч двісті дев'яносто три) гривні 11 копійок.
Так, Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 року по справі №520/11839/19 позов - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) з приводу невиплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) індексації грошового забезпечення за період 01.07.2015р.-28.02.2018р.
Зобов'язано Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ), індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015р.по 28.02.2018р.
Відтак, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 року по справі №520/11839/19 набрало законної сили 13.02.2020 року.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 по справі №520/11839/19 Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) 13.02.2020 року на картковий рахунок ОСОБА_1 , в АТ КБ "ПРИВАТБАНК" зараховано кошти в розмірі 64024 (шістдесят чотири тисячі двадцять чотири) гривні 18 копійок.
Зазначені обставини, на думку позивача, дають право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.07.2019 року (наступний день після звільнення) по 13.02.2020 року (день фактичного розрахунку), оскільки спеціальним законом порядок виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не визначений, то слід застосовувати норми Кодексу законів про працю України. У зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.
Статтею 43 Конституції України проголошено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, на день звільнення.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина 1 статті 117 КЗпП України).
Так, порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.
Разом з тим відповідними спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку при звільненні і відповідальності роботодавців за несвоєчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
Вказані закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, яка неодноразово підтримана Верховним Судом (постанова від 04.12.2019 справа №825/66/16, постанова від 02.10.19 справа №817/1227/18, постанова від 10.09.2019 справа №814/2791/16, постанова від 19.06.2019 справа № 820/3312/17) за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби військової служби.
Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Отже, підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.
Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.
Відтак, як свідчать матеріали справи здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, останній не оскаржував.
Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Відповідний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року по справі №825/742/16.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
Отже, розглянувши усі подані документи і матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Позивач є звільненим від сплати судового збору відповідно до Закону України "Про судовий збір", а тому розподіл судових витрат згідно ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 5-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) (пров. Інженерний, буд. 7,м. Харків, 61166) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду із врахуванням приписів Закону України № 540-IX від 30 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)».
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Текст рішення виготовлено та підписано 04 травня 2020 року.
Суддя Ю. О. Супрун