ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"04" травня 2020 р.n справа № 300/200/19
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Главач І.А., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про встановлення судового контролю, накладення штрафних санкцій, визнання протиправними дій відповідача щодо невиконання судового рішення та постановлення окремої ухвали в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання до їх вчинення, -
У провадженні Івано-Франківського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до Косівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання до їх вчинення.
Івано-Франківським окружним адміністративним судом, в результаті розгляду даної адміністративної справи, 01.03.2019 ухвалено рішення, яким позов задоволено повністю: визнано неправомірними дії управління Косівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 01.07.2015 по 18.09.2018; зобов'язано Косівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області здійснити виплату заборгованості з виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.07.2015 по 18.09.2018; стягнуто з Косівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2019 рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 березня 2019 року у справі № 300/200/19 змінено, викладено абзац четвертий резолютивної частини рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 березня 2019 року у справі № 300/200/19 в такій редакції: "Стягнути з Косівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок та витрати на правничу допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок"; у решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 березня 2019 року у справі № 300/200/19 залишено без змін.
18.09.2019 на виконання рішення суду від 01.03.2019 позивачу, в тому числі, видано виконавчий лист щодо зобов'язання Косівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області здійснити виплату заборгованості з виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.07.2015 по 18.09.2018.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 замінено боржника у виконавчому листі №300/200/19 від 18.09.2019 - Косівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області на Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області постановою від 28.11.2019 відкрито виконавче провадження ВП №60708363 з примусового виконання виконавчого листа №300/200/19 від 18.09.2019, виданого на виконання рішення суду про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити виплату заборгованості з виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.07.2015 по 18.09.2018.
16.04.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в якій просив зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення; застосувати до керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області штрафні санкції, передбачені статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України; визнати протиправними дії відповідача щодо невиконання судового рішення та постановити з цього приводу ухвалу в порядку статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України. Заяву мотивовано тим, що постановою державного виконавця від 28.11.2019 ВП №60708363 відкрито виконавче провадження по виконанню судового рішення у даній справі та зобов'язано відповідача виконати судове рішення протягом 10 робочих днів, однак по даний час судове рішення не виконане, що порушує його конституційні права. Зважаючи на викладене, просить суд вжити зазначених заходів з метою виконання рішення у даній справі.
30.04.2020 від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надійшли пояснення по справі щодо заяви ОСОБА_1 стосовно виконання судового рішення (а.с.159-161). Відповідно до наданих пояснень Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не погоджується із поданою ОСОБА_1 заявою та вказує на відсутність підстав для її задоволення. Зокрема, зазначає, що відповідачем на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2019 у даній справі здійснено нарахування заборгованості з виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.07.2015 по 18.09.2018. Управлінням направлено запит від 06.09.2019 №15829/03 до Департаменту пенсійного забезпечення стосовно проведення додаткової перевірки в системі "Аркан" щодо відсутності підстав для припинення виплати пенсії ОСОБА_1 та з метою надання дозволу на виплату суми боргу за минулий час на виконання судового рішення пенсіонеру, який є внутрішньо переміщеною особою. Зазначено, що Управлінням отримано відповідь Департаменту пенсійного забезпечення, в якій зазначено, що виплату пенсії за визначений рішенням суду період буде здійснено з урахуванням вимог пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо внутрішньо переміщеним особам" від 05.11.2014 №637 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №788) після прийняття Кабінетом Міністрів України передбаченого вказаною нормою окремого порядку.
Розглянувши подану суду заяву, дослідивши матеріали справи, письмові пояснення відповідача, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Положеннями частини 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece) від 19.03.1997, заява №18357/91, Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6.
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з положеннями статті 129-1 Конституції України.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Кодекс адміністративного судочинства України передбачає дві процесуальні форми контролю адміністративного суду за виконанням рішень в адміністративних справах це зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (стаття 382 КАС України) та шляхом вирішення і розгляду справ з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби (стаття 287 КАС України).
З метою належного захисту прав щодо виконання судових рішень законодавцем нормативно врегульовано питання судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах, зокрема, одним із способів судового контролю є порядок зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, регламентований статтею 382 КАС України.
Так, частиною 1 статі 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Також за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина 2 статті 382 КАС України).
Зазначені норми кореспондують положення пункту 1 частини 6 статті 246 КАС України та підпункту ґ пункту 4 частини 1 статті 322 КАС України, згідно з якими у резолютивній частині рішення суду першої чи апеляційної у разі необхідності вказується порядок і строк виконання рішення чи, відповідно, може бути встановлений судом строк для подання суб'єктом владних повноважень відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.
При цьому, з урахуванням положень частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття рішення/постанови у справі. Такий контроль здійснюється шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення до суду першої інстанції, розгляду поданого звіту на виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту шляхом встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу.
Аналізуючи наведені законодавчі приписи, суд дійшов висновку, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб'єктом владних повноважень відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може лише під час прийняття судового рішення у справі.
Під час прийняття рішення у справі №300/200/19 суд першої інстанції не встановив судового контролю за виконанням рішення відповідачем, оскільки позивач не заявляв вимоги про зобов'язання відповідача в порядку статті 382 КАС України надати суду звіт про виконання судового рішення в даній справі, а також, як уже зазначено, статтею 382 КАС України встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Також такий обов'язок відповідача щодо подання звіту про виконання рішення суду не встановлений і судом апеляціної інстанції, а відтак у суду відсутні підстави для встановлення такого виду контролю на стадії примусового виконання судового рішення.
Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією наведеною в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України №3 від 13.03.2017, а також кореспондується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23.04.2019 по справі №523/15136/15-а, від 31.07.2018 у справі №235/7638/16-а та ухвалі від 23.04.2019 по справі №805/516/18-а.
Отже, у разі звернення позивача із заявою (клопотанням) про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення після прийняття рішення у справі, суд ухвалою відмовляє у задоволенні такої заяви.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного суду 10.12.2018 у справі №807/2358/15.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Також у суду відсутні підстави і для накладення на керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області штрафу за невиконання рішення суду у справі 300/200/19, оскільки відповідно до приписів частини 2 статті 382 КАС України накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення суду, штрафу можливе лише за наслідками розгляду звіту, обов'зковість подання якого у даній справі не встановлена.
Що стосується вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій відповідача щодо невиконання судового рішення та постановлення окремої ухвали в порядку статті 249 КАС України, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
За приписами частини шостої цієї ж статті за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).
Статтею 1 Закону Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону № Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "ПРо органи та осіб, чкі здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону № 1404-VIII).
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього заяви або повідомлення, передбачених частиною першою цієї статті, отримує в Єдиному державному реєстрі виконавчих документів електронну копію виконавчого документа та виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
В свою чергу, відповідно до частин першої та другої статті 63 Закону № 1404-VIII, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.
Судом встановлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2019 у даній справі здійснено нарахування заборгованості з виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.07.2015 по 18.09.2018 в загальній сумі 123 484,38 грн., однак, як вбачається з відповіді Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України за результатами розгляду листа Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 06.09.2019 №15829/03, виплату пенсії за зазначений період буде здійснено з урахуванням вимог пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо внутрішньо переміщеним особам" від 05.11.2014 №637 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №788) після прийняття Кабінетом Міністрів України передбаченого вказаною нормою окремого порядку (а.с. 162-167).
Суд звертає увагу, що Постановою Кабінету Міністрів України №649 від 22.08.2018 "Питання погашення заборгованості пенсійних виплат за рішеннями суду" встановлено, що для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов'язання з нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, що фінансуються з державного бюджету, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого цією постановою.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 26.09.2018 №20-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 22.10.2018 року за № 1189/3264, затверджено Порядок ведення обліку рішень суду у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, що визначає процедуру функціонування реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою. В реєстрі обліковуються рішення, що набрали законної сили та видані після набрання чинності Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Відповідно до підпункту 4 пункту 2.1 та підпункту 2 пункту 2.2 розділу II Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України "Про затвердження положень про територіальні органи Пенсійного фонду України та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов правління Пенсійного фонду України" від 22.12.2014 №28-2, основним завданням управління, крім іншого, є забезпечення своєчасного і в повному обсязі висування пенсій та виплати пенсій, щомісячного довічного утримання судцям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів фонду та інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між зонами (містами). Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань планує у відповідному регіоні доходи та видатки коштів Фонду, у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету Фонду.
Повноваження Пенсійного фонду України, як виконавця бюджетних програм, визначаються перш за все ст. 23 цього Кодексу, а саме: будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Також, суд зазначає, що Верховний Суд України неодноразово приходив до висновку (справи № 21-66а14, № 21-199а15, №21-1044а15, №21-2630а15, №21-5118а15, №804/5081/13-а), що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності таких коштів у боржника не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Відсутність бюджетного та іншого фінансування та коштів на виплату грошових сум на виконання судового рішення є поважною причиною, яка унеможливлює проведення відповідних виплат.
Крім того, відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365 "Деякі питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", суми пенсійних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в Пенсійному фонді України, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
З системного аналізу вищезазначених норм, слід зазначити, що правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований у тому числі і приписами статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача.
Оскільки нараховані ОСОБА_1 на виконання рішення суду у справі №300/200/19 суми пенсій за період з 01.07.2015 по 30.09.2018 не виплачені з підстав, не залежних від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, суд дійшов висновку про відсутність ознак протиправності у діях, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем щодо невиконання рішення суду у справі №300/200/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання до їх вчинення, та про відсутність підстав для вжиття судом заходів реагування, передбачених статтею 383 КАС України у вигляді постановлення ухвали в порядку, передбаченому статтею 249 КАС України.
У зв'язку з чим, суд залишає заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій відповідача щодо невиконання судового рішення та постановлення з цього приводу ухвали в порядку статті 249 КАС України у справі № 300/200/20 без задоволення.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.03.2019 у справі №300/200/20 - відмовити.
Заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій відповідача щодо невиконання судового рішення та постановлення окремої ухвали у справі № 300/200/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання до їх вчинення - залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскарженою в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Згідно із пунктом 3 розділу IV "Прикінцеві положення" КАС України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження ухвали продовжується на строк дії такого карантину.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Главач І.А.