Іменем України
30 квітня 2020 року
Київ
справа №675/2429/18
адміністративне провадження №К/9901/35248/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Жук А.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 675/2429/18
за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)», начальника медичної частини Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» Бондаря В.В., Державної установи «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» про визнання незаконною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року (прийняте головуючим суддею Королем О.В.), на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Гонтарука В.М., суддів: Білої Л.М., Курка О.П.)
І. Рух справи
1. У вересні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)", начальника медичної частини Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" Бондаря В.В., Державної установи "Центр охорони здоров'я Державної кримінально - виконавчої служби України", в якому просив:
- визнати незаконною бездіяльність Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» та начальника медичної частини Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» Бондаря В.В., яка полягає у безпідставній відмові у проведенні ОСОБА_1 додаткових обстежень, таких як магнітно-резонансної томографії головного мозку, ультразвукової діагностики серця та щитовидної залози;
-зобов'язати Державну установу «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» провести для позивача в закладах охорони здоров'я ДКВС, а у випадку неможливості на базі закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку, наступні додаткові обстеження: магнітно-резонансну томографію головного мозку, ультразвукову діагностику серця та щитовидної залози;
-стягнути з Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» на користь позивача 5000 гривень моральної шкоди.
1.1. Позовні вимоги обґрунтовані ненаданням ОСОБА_1 належної медичної допомоги під час відбування покарання у виді позбавлення волі в Державній установі «Замкова виправна колонія (№58)», а тому позивач просив провести повний медичний огляд із застосуванням діагностичних технічних засобів за межами виправного закладу.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
2. ОСОБА_1 27 грудня 2014 року прибув до Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)», де за медичною допомогою звертався:
1)20 січні 2015 року, огляд лікаря-терапевта, діагноз: Епідермофітія стоп, призначено амбулаторне лікування;
2)13 жовтня 2016 року, огляд лікаря-терапевта, діагноз: Виразкова хвороба дванадцятипалої кишки в стадії нестійкої ремісії; призначено лікування;
3)10 квітня 2017 року, огляд лікаря-терапевта, діагноз: Хронічний гастрит стадії ремісії; призначено амбулаторне лікування;
4)20 квітня 2017 року, огляд лікаря-терапевта, діагноз: Артрит колінного суглобу; призначено амбулаторне лікування;
5)30 липня 2017 року, огляд лікаря-терапевта, діагноз: Виразкова хвороба дванадцятипалої кишки в стадії загострення; призначено амбулаторне лікування, дієтичне харчування;
6)12 серпня 2017 року, огляд лікаря-терапевта, діагноз: Епідермофітія стоп; призначено амбулаторне лікування;
7)15 вересня 2017 року, огляд ЛОР, діагноз: Викривлення носової перегородки. Деформація лівої вушної раковини;
8)27 жовтня 2017 року, огляд лікаря-терапевта, діагноз: Епідермофітія стоп; призначено амбулаторне лікування;
9)27 жовтня 2017 року, огляд лікаря-терапевта з приводу відмови йти на прогулянку;
10)07 листопада 2017 року, огляд начальника медичної частини: зі слів засудженого його турбували періодичні оніміння кінцівок, серцеві болі, по телефону консультувався зі своїм лікарем, який поставив підозру на інсульт, хворий хотів провести MPT головного мозку. Для виключення серцевої патології викликана кардіологічна бригада «швидкої допомоги», проведено ЕКГ серця, копію ЕКГ видано засудженому на руки для консультування в клініці;
11)25 січня 2018 року, огляд лікаря-травматолога Ізяславської ЦРЛ, діагноз: Остеохондроз хребта з переважним ураженням грудного та поперекового відділів хребта, на момент обстеження оперативного лікування не потребував;
12)25 січня 2018 року, огляд лікаря-невролога Ізяславської ЦРЛ, діагноз: Остеохондроз хребта з переважним ураженням грудного та поперекового відділів хребта, корінцевий синдром. Даних про гостре порушення мозкового кровообігу на момент огляду не було. Показів до МРТ-обстеження головного мозку на момент огляду не виявлено;
13)22 лютого 2018 року, огляд з приводу поміщення в дисциплінарні приміщення; за станом здоров'я в ДІЗО утримуватись може;
14)30 березня 2018 року на прохання хворого проведено надання стоматологічної допомоги приватним стоматологом.
3. У вересні 2017 року позивач, вважаючи дії Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" в особі начальника медичної частини Бондара В.В. щодо ненадання працівниками медичної частини належної медичної допомоги, протиправними, звернувся до суду для захисту своїх порушених прав.
4. Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 14 березня 2018 року у справі № 675/1758/17, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року, в задоволенні адміністративного позову було відмовлено. В касаційній інстанції вказані зазначені судові рішення не переглядались, законної сили рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 14 березня 2018 року набрало 11 липня 2018 року.
5. У вересні 2018 року позивач знову звернувся до суду щодо не надання відповідачами належної медичної допомоги.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
6. Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 26 червня 2019 року, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
7. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідачами дотримано вимоги Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказами Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я №1348/5/572 від 15 серпня 2014 року, а тому відсутня протиправна бездіяльність відповідачів.
8. Окрім того, судами зазначено, що судовим рішенням у справі № 675/1758/17, яке набрало законної сили, надано оцінку обставинам стосовно надання позивачу належної медичної допомоги, що виключає наявність протиправної бездіяльності відповідачів.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
9. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
10. У касаційній скарзі вказано, що відповідачами не надавалось позивачу належного медичного обстеження, здійснювалась лише флюорографія. Усі звернення ОСОБА_1 до відповідачів щодо проведення належного медичного обстеження для з'ясування наслідків його катування у 2017 році, залишились проігнорованими.
11. Також позивач у касаційній скарзі акцентував увагу на змову адвокатів, прокурорів, суддів проти нього.
12. Державною установою «Замкова виправна колонія (№58)» подано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому відповідач просив залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
13. У відзиві представник Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» зазначив, що ОСОБА_1 було роз'яснено порядок надання медичної допомоги засудженим, позивач періодично проходив медичний огляд медпрацівниками Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)», що підтверджується записами у медичній картці. Також позивачу з метою детального лабораторного та інструментального обстеження стану його здоров'я було запропоновано планову госпіталізацію до багатопрофільного лікарняного закладу для засуджених в складі Шепетівської виправної установи №98, проте, він відмовився.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
14. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
15. Відповідно до статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.
16. Згідно зі статтею 2 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
17. Відповідно до статті 3 КВК України до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.
Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.
18. Частинами першою, другою, четвертою статті 7 КВК України визначено, що держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.
Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.
19. Згідно з приписами частини четвертої статті 116 КВК України порядок надання особам, які позбавлені волі, медичної допомоги, організації і проведення санітарного нагляду, використання лікувально-профілактичних і санітарно-профілактичних установ охорони здоров'я і залучення з цією метою їхнього медичного персоналу визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України і центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
20. Відповідно до частини п'ятої статті 116 КВК України засуджений має право звертатися за консультацією і лікуванням до закладів охорони здоров'я, що мають ліцензію Міністерства охорони здоров'я України, які надають платні медичні послуги та не віднесені до відання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань. Оплата таких послуг і придбання необхідних ліків здійснюється засудженим або його рідними та близькими за рахунок власних коштів. Консультування та амбулаторне лікування в таких випадках здійснюються в медичних частинах колоній за місцем відбування покарання під наглядом персоналу медичної частини. У разі необхідності лікування в умовах стаціонару засуджений має право отримувати медичну допомогу і лікування, в тому числі платні медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів чи коштів рідних та близьких, у зазначених закладах охорони здоров'я. Підставою для надання такої медичної допомоги є медичний висновок. Режим перебування засуджених на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, не віднесених до відання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, визначається законодавством.
21. Основні засади організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі та взаємодію закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - заклади охорони здоров'я ДКВС) із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги засудженим визначає Порядок організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затверджений наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 15 серпня 2014 року №1348/5/572 (далі - Порядок).
22. Пунктом 2 розділу 1 Порядку передбачено, що медична частина установи виконання покарань - це заклад охорони здоров'я ДКВС, який здійснює діяльність у сфері охорони здоров'я, контроль за станом здоров'я засуджених шляхом проведення медичних оглядів, обстежень, здійснення диспансерного нагляду, надання первинної медичної допомоги, екстреної медичної допомоги, амбулаторної та стаціонарної медичної допомоги відповідно до Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" (по тексту - медична частина).
23. Пунктом 14 розділу 1 Порядку визначено, що висновок медичного обстеження, консультації та дані щодо проведеного лікування лікарем в обов'язковому порядку включаються до медичної карти № 025/о або медичної карти № 003/о.
24. Відповідно до пункту 16 Порядку консультування, обстеження і лікування обраним засудженим лікарем здійснюються в умовах закладу охорони здоров'я ДКВС у присутності медичного персоналу.
У разі потреби в додаткових обстеженнях, які не можуть бути здійснені в закладах охорони здоров'я ДКВС (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), їх проведення здійснюється на базі закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку, де таке обстеження може бути проведено.
25. Згідно з пунктом 18 розділу 1 Порядку про необхідність проведення обстеження, яке потребує вивезення засудженого до закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку, медичний працівник закладу охорони здоров'я ДКВС готує медичну довідку про стан здоров'я такого засудженого, в якій визначає строк, протягом якого керівництво УВП має направити засудженого для проведення такого обстеження, та запит до керівництва УВП.
26. Відповідно до пункту 19 розділу 1 Порядку керівництво УВП не пізніше строку, визначеного лікарем у медичній довідці, забезпечує направлення засудженого на обстеження до закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Згідно з пунктами 20, 23 розділу 1 Порядку, якщо за результатами огляду чи обстеження засудженого встановлено, що він потребує надання медичної допомоги в закладі охорони здоров'я з орієнтовного переліку, лікар закладу охорони здоров'я ДКВС готує медичну довідку про стан здоров'я засудженого та звертається із запитом до керівництва УВП.
Усі висновки медичних обстежень, консультацій та дані щодо проведеного лікування в обов'язковому порядку вносяться до медичної карти № 025/оабо медичної карти № 003/о.
27. Розділ 2 вказаного Порядку визначає положення про первинний медичний огляд засуджених.
28. Відповідно до пунктів 3, 4, 5 розділу 2 Порядку в разі виявлення у засудженого тілесних ушкоджень медичний працівник негайно повідомляє керівництво УВП і складає довідку у трьох примірниках, у якій детально описуються характер ушкоджень, їх розміри та розташування. Два примірники довідки долучаються до матеріалів особової справи та медичної карти № 025/о, а третій примірник видається особисто засудженому.
Про факт виявлення тілесних ушкоджень у засудженого керівництво УВП упродовж доби з моменту виявлення тілесних ушкоджень письмово інформує прокурора, а також фіксує у журналі обліку виявлення тілесних ушкоджень в осіб, які прибули до УВП, форма якого наведена в додатку 3 до цього Порядку.
Під час проведення первинного медичного огляду в разі виявлення у засудженого захворювання медичний працівник медичної частини УВП оцінює стан здоров'я засудженого та можливу небезпеку, яку несе наявне в засудженого захворювання для оточення, а також визначає можливість надання медичної допомоги в умовах медичної частини УВП чи направлення засудженого до лікарняного закладу або закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
У випадку необхідності направлення засудженого до лікарняного закладу або до закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку медичний працівник медичної частини УВП готує медичну довідку про стан здоров'я такого засудженого, в якій визначає строк, протягом якого керівництво УВП має направити засудженого на лікування.
Медична допомога засудженому надається негайно в умовах медичної частини УВП. При неможливості надання такої допомоги в повному обсязі засуджений направляється до лікарняного закладу або до закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку не пізніше строку, визначеного медичним працівником у медичній довідці.
29. Згідно з пунктом 6 розділу 2 (проведення профілактичного медичного огляду засуджених) Порядку визначає, що результати профілактичного медичного огляду реєструються у журналі обліку результатів проходження профілактичного медичного огляду, форма якого наведена в додатку 4 до цього Порядку, та заносяться до медичної карти № 025/о.
30. Пунктом 2 розділу 3 Порядку визначено, що направлення засуджених, які потребують госпіталізації, до закладів охорони здоров'я ДКВС здійснюється за висновком лікаря медичної частини з урахуванням переліку показань і протипоказань для направлення хворих до спеціалізованих та багатопрофільних лікарень (відділень) згідно з додатком 7 до цього Порядку та згідно з нарядом управління медичного забезпечення Міністерства юстиції України про направлення на лікування за формою, наведеною у додатку 8 до цього Порядку, або нарядом міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про направлення на лікування за формою, наведеною в додатку 9 до цього Порядку.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
31. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон N 460-IX).
32. Касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року у справі № 675/2429/18 подана до Верховного Суду 16 грудня 2019 року.
33. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 460-IX, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
34. Частинами першою-третьою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
35. Предметом спору в даній справі є бездіяльність відповідачів, що полягає у безпідставній відмові у проведенні ОСОБА_1 додаткових медичних обстежень. Підставою для таких обстежень позивач зазначає катування у січні 2017 року конвоїрами Хмельницького військового гарнізону.
36. Верховний Суд зазначає, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих і обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
37. Частинами першою, другою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження, зокрема, бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
38. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач за час відбування проходив профілактичні медичні огляди двічі на рік; флюорографічне обстеження, згідно з яким надано заключення, що серці та легені в нормі. Вказані обставини підтверджуються медичною картою амбулаторного хворого ОСОБА_1 та довідками про надання медичної допомоги засудженому, копії яких міститься в матеріалах справи.
39. Також судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що судовими рішеннями у справі №675/1758/17, які набрали законної сили, вже досліджувалось питання з приводу надання засудженому ОСОБА_1 належного медичного огляду після погіршення його стану у 2017 році, про що наголошує позивач. Вказаними судовими рішеннями встановлено, що 25 січня .2018 року позивача оглядали лікар-травматолог (висновок оперативного лікування не потребує) і лікар-невролог, який вказав діагноз «Остеохондроз хребта з переважним ураженням грудино-поперекового відділу, корінцевий синдром. Даних на гостре порушення мозкового кровообігу немає. На момент обстеження показів для проведення МРТ головного мозку не виявлено». Позивач проходив огляд лікарем кардіологом та зроблена ЕКГ серця, копія ЕКГ видана засудженому на руки на його прохання про проведення консультацій батьками засудженого у закладі МОЗ України. Від проходження лікування в лікарняному закладі при Шепетівській виправній установі №98 ОСОБА_1 відмовився.
40. Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
41. Доводи позивача, викладені в касаційній скарзі щодо невнесення відомостей до медичної карти, які, на його думку, повинні бути внесеним, є необґрунтованими, оскільки дані до медичної карти хворого заносяться у необхідному обсязі, що визначається відповідними підзаконними нормативно-правовими актами та входять у виключну компетенцію медичного працівника, а не самого хворого та його власного трактування.
42. При цьому, Верховний Суд зазначає, що позбавлений можливості надавати оцінку доказам, поданим ОСОБА_1 разом із касаційною скаргою.
43. Таким чином, Верховний Суд встановив, що суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого та законного висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
44. Доводи та аргументи позивача зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду. Водночас, за приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
45. Суди попередніх інстанцій надали повну юридичну оцінку встановленим обставинам справи і правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а також не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.
46. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
47. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
48. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року, постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
О.В. Калашнікова
М.В. Білак
А.В. Жук
Судді Верховного Суду