Іменем України
29 квітня 2020 року
Київ
справа №820/4751/15
адміністративне провадження №К/9901/44171/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Скай Банк" до Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Алексєєвої Ліани Василівни, Державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України м. Київ Молдованової Галини Миколаївни, Державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Коваленка Антона Володимировича, Департаменту державної реєстрації Харківської міської ради, Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання дій неправомірними, скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Скай Банк" на постанову Харківського окружного адміністративного суду у складі суддів: Мар'єнко Л.М., Мельникова Р.В., Білової О.В. від 18.09.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі суддів: Катунова В.В., Бершова Г.Є., Ральченка І.М. від 14.11.2017,
Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Регіон-Банк", в подальшому замінене на Публічне акціонерне товариство "Скай Банк" (далі - ПАТ "Скай Банк", позивач) звернулося з позовом до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Алексєєвої Л.В., державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України м. Київ Молдованової Г.М., державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Коваленка А.В., Департаменту державної реєстрації Харківської міської ради, Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , у якому просило:
- визнати неправомірними дії державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Коваленко А.В. щодо прийняття ним 19.03.2015 рішення за індексним номером 20129108 по припиненню обтяження із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав;
- скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Коваленко А.В. від 19.03.2015 за індексним номером 20129108 щодо припинення обтяження із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав;
- зобов'язати державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Коваленко А.В. внести запис про обтяження на підставі Ухвали Київського районного суду м. Харкова від 14.10.2013;
- визнати неправомірними дії державного реєстратора прав на нерухоме майно Молдованової Г.М. по прийняттю 27.03.2015 рішення за номером 20335196 щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 ;
- скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Молдованової Г.М. від 27.03.2015 за номером 20335196 щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 ;
- зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Молдованову Г.М. внести запис про скасування державної реєстрації прав щодо права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 ;
- визнати неправомірними дії приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Алексєєвої Л.В. (державного реєстратора) по прийняттю 14.04.2015 рішення індексний номер: 20678894 щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ;
- скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Алексєєвої Л.В. (державного реєстратора) від 14.04.2015 індексний номер: 20678894 щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ;
- зобов'язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Алексєєву Л.В. (державного реєстратора внести запис про скасування державної реєстрації прав щодо права власності ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на квартиру
АДРЕСА_1. 2 . В обґрунтуванні позову наводились аргументи про те, що рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області від 04.12.2002 №1125 квартиру АДРЕСА_1 було переведено до нежитлового фонду.
3. Вищевказана квартира перетворена у нежитлові приміщення 1-го поверху №2-1-:-2-10 в будівлі літера «А-4», загальною площею 98,3 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 5043663101.
4. Право власності на ці приміщення зареєстровано за Публічним акціонерним товариством "Регіон-Банк".
5. Тобто, вищевказані нежитлові приміщення і квартира №2 у цьому ж будинку є одним і тим самим об'єктом нерухомого майна.
6. На виконання ухвали Київського районного суду м. Харкова від 14.10.2013 на вищевказану квартиру було накладено обтяження щодо заборони Реєстраційній службі Харківського міського управління юстиції вчиняти будь-які дії по реєстрації права власності за ОСОБА_4 на цей об'єкт нерухомості.
7. Втім, рішенням державного реєстратора Коваленка А.В. дане обтяження було припинено (рішення за індексним номером 20129108).
8. Такі дії відповідача призвели до того, що ОСОБА_4 набув право власності на цю квартиру згідно з рішенням державного реєстратора Молдованової Г.М. від 27.03.2015 №20335196, а в подальшому відчужив її третім особам на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі - продажу квартири.
9. Позивач зазначав, що рішення державного реєстратора Коваленка А.В. щодо припинення обтяження квартири є незаконним, оскільки прийняте на підставі судового рішення, яке не набрало законної сили, а тому, як наслідок, незаконним є й рішення державного реєстратора Молдованової Г.М., згідно з яким право власності на цю ж саму квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 .
10. Отже, оскільки чинним законодавством не передбачено можливості перебування одного і того ж самого об'єкта нерухомого майна у статусі квартири і нежитлового приміщення одночасно, а також враховуючи, що право власності на ці приміщення зареєстровано за позивачем ще 01.02.2013, останній наголошує на незаконності проведених відповідачами реєстраційних дій стосовно такого майна, яке йому належить.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
11. Справа розглядалась судами неодноразово. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.09.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2017, у задоволенні позову відмовлено.
12. Приймаючи таку постанову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що спірні рішення відповідачів відповідають вимогам законодавства і прийняті у межах їх повноважень, а відтак прав позивача не порушують.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
13. Не погоджуючись з вищезгаданими судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та задовольнити позов у повному обсязі.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10.09.2012 (справа №2018/3135/12/10) позов ОСОБА_4 до Повного товариства "Ломбард Криниця, Чепіль і компанія", ПАТ "Регіон-Банк" про визнання недійсними угод, визнання переважного права на придбання квартири, переведення прав покупця, визнання права власності на квартиру, а також розглянуто в даному провадженні зустрічний позов ПАТ "Регіон-Банк" до Повного товариства "Ломбард Криниця, Чепіль і компанія", ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_6 про визнання недійсним договору найму житла задоволено.
15. Судом визнано недійсними укладені між ОСОБА_6 та ПАТ «РЕГІОН-БАНК»: договір іпотеки №06-2-06-61/з від 20.06.2008, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бакіровою В.В. за № 274; договір про внесення змін №1 від 18.12.2008, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бакіровою В.В. за №618; договір про внесення змін №2 від 20.03.2009, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бакіровою В.В. за №71; договір про внесення змін №3 від 22.04.2009, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Драгу Ю.Г. за №2226; договір про внесення змін №4 від 27.05.2009, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бакіровою В.В. за №122; договір про внесення змін №5 від 24.06.2009, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бакіровою В.В. за №171.
16. Визнано за ОСОБА_4 переважне право на придбання квартири
АДРЕСА_1. 17. Переведено на ОСОБА_4 права покупця квартири АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу квартири, посвідченим 12.02.2008 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Алексєєвою Л.В. за №884.
18. Визнано за ОСОБА_4 , як за покупцем, право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 на умовах, передбачених договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідченим 12.02.2008 приватним нотаріус: Харківського міського нотаріального округу Алексєєвою Л.В. за №88 4.
19. Приймаючи вказане рішення від 10.09.2012, Київський районний суд м. Харкова виходив з наступного.
20. 20.06.2008 між ОСОБА_6 та АКРБ «Регіон-Банк», на час розгляду справи - ПАТ «Регіон-Банк», укладений договір іпотеки №06-2-06-61/з, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Бакіровою В.В. за №274. В подальшому до цього договору були внесені зміни нотаріально посвідченими договорами про внесення змін №1 від 18.12.2008; 20.03.2009; №3 від 22.04.2009; №4 від 27.05.2009р; №5 24.06.2009.
21. Згідно умов договору іпотеки із відповідними змінами ОСОБА_6 передав в іпотеку АКРБ «Регіон-Банк» нежитлові приміщення 1 поверху №2-1-:-2-10 в літ. «А-4» по АДРЕСА_1 з метою забезпечення виконання ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором.
22. На час розгляду справи в суді ПАТ «Регіон-Банк» зареєструвало за собою право власності нежитлові приміщення 1-го поверху №2-1-:-2-10 в літ. «А-4» по АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки від 20.06.2008, а також договорів №№ 1,2,3,4,5 про внесення змін, що підтверджується листом КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації».
23. Щодо вимог про визнання недійсним договору іпотеки та договорів про внесення змін до нього, скасування державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення за відповідачами ОСОБА_6 , ПАТ «Регіон-Банк», Київський районний суд м. Харкова зазначив, що вважає їх такими, що підлягають задоволенню, оскільки Рішення Київського районного суду м. Харкова, яке послужило підставою переведення квартири АДРЕСА_1 до нежитлового фонду та реєстрації права власності ОСОБА_6 на нежитлові приміщення 1-го поверху №2-1-:-2-10 в літ. «А-4» по АДРЕСА_1 судом не ухвалювалося, та не може вважатися законною підставою для набуття права власності.
24. За таких обставин, Київський районний суд м. Харкова дійшов висновку, що ОСОБА_6 не набув права власності на нежитлові приміщення 1-го поверху №2-1-:-2-10 в літ. «А-4» по АДРЕСА_1 . Також суд зазначив, що не вбачає правових підстав для переведення квартири АДРЕСА_1 до нежитлового фонду, присвоєння відповідних номерів та літери помешканням квартири
АДРЕСА_1. 25 . Проте, як зазначив у рішенні Київський районний суд м. Харкова, нерухоме майно - нежитлові приміщення 1-го поверху №2-1-:-2-10 в літ. «А-4» по АДРЕСА_1 на момент укладення договору іпотеки не належало іпотекодавцю - ОСОБА_6 на праві власності, а також набуло статусу індивідуальне визначених нежитлових приміщень без належної правової підстави.
26. З огляду на це, суд зазначив, що при укладенні договору іпотеки від 20.06.2008, договорів про внесення змін до нього, сторонами не було дотримано вимоги статей 5,18 Закону України «Про іпотеку», що має наслідком недійсність вказаного договору відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України.
27. Відповідно до рішення Київського районного суду м. Харкова від 10.09.2012 по справі №2018/3135/12/10 у задоволенні зустрічного позову ПАТ «РЕГІОН-БАНК» до ПТ «Ломбард Чепіль Компанія», ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_6 , про визнання недійсним договору найму житла від 10.01.2008, укладеного між ПТ «Ломбард Криниця, Чепіль компанія» та ОСОБА_4 - відмовлено.
28. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 08.11.2012 (справа №2018/3135/12/10) апеляційну скаргу ПАТ «Регіон-Банк» - задоволено частково.
29. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 10.09.2012 скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_4 - відмовлено.
30. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 03.07.2013 рішення Апеляційного суду Харківської області від 08.11.2012 в частині первісного позову ОСОБА_4 про визнання недійсними угод, визнання переважного права на придбання квартири, переведення прав покупця, визнання права власності на квартиру скасовано, а справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
31. В іншій частині рішення апеляційного суду Харківської області від 08.11.2012 залишено без змін.
32. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 04.10.2013 рішення Апеляційного суду Харківської області від 10.09.2012, в частині первісного позову ОСОБА_4 про визнання недійсними угод, визнання переважного права на придбання квартири, переведення прав покупця, визнання права власності на квартиру - залишено без змін.
33. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 14.05.2014 касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Регіон-Банк" та Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 04.10.2013 скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
34. Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 30.09.2013 скасовано, питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Старокиївський Банк» на рішення районного суду м. Харкова від 10.09.2012 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
35. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 10.11.2014 рішення Київського районного суду м. Харкова від 10.09.2012 в частині первісного позову ОСОБА_4 до Повного товариства «Ломбард Чепіль і Компанія», ОСОБА_6 , Публічного акціонерного товариства «Регіон-Банк» про визнання недійсними угод, визнання переважного права на придбання квартири, переведення прав покупця, визнання права власності на квартиру - залишено без змін.
36. Таким чином, 10.11.2014 набрало законної сили рішення Київського районного суду м. Харкова від 10.09.2012 по цивільній справі №2018/3135/12/10, яким визнано недійсним договір іпотеки №06- 2-06-61/з від 20.06.2008, укладений між ОСОБА_6 та ПАТ «Регіон-Банк», договір про внесення змін №1 від 18.12.2008, договір про внесення змін №2 від 20.03.2009, договір про внесення змін №3 від 22.04.2009, договір про внесення змін №4 від 27.05.2009, договір про внесення змін №5 від 24.06.2009, скасовано відповідне право власності за ПАТ "Регіон - Банк", та визнано за ОСОБА_4 право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 на умовах, передбачених договором купівлі - продажу, посвідченим 12.02.20008 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Алексєєвою Л.В. за №884.
37. Також суди встановили, що хвалою Київського районного суду м. Харкова від 14.10.2014 у цивільній справі №640/17483/13-ц заборонено Реєстраційній службі Харківського міського управління юстиції вчиняти будь-які дії по реєстрації права власності за ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 до вирішення справи у суді.
38. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 11.03.2015 про скасування заходів забезпечення позову у цивільній справі №640/17483/13-ц скасовано ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 14.10.2014 щодо заборони Реєстраційній службі Харківського міського управління юстиції вчиняти будь-які дії по реєстрації права власності за ОСОБА_4 квартири
АДРЕСА_1. 39 . Скасовано заборону Реєстраційній службі Харківського міського управління юстиції вчиняти будь-які дії по реєстрації права власності за ОСОБА_4 квартири
АДРЕСА_1. 40 . На підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 10.09.2012 по справі №2018/3135/12/10, яка набрала законної сили 10.11.2014, а також на підставі ухвали Київського районного суду м. Харкова від 11.03.2015 ОСОБА_4 через уповноваженого представника звернувся із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень до Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції в Харківській області.
41. За результатом розгляду заяви та доданих до неї документів державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби ХМУЮ Коваленком А.В. прийнято рішення №20129108 від 19.03.2015 по припиненню обтяження із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав.
42. Державним реєстратором Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України, м. Київ Молдовановою Г.М. 27.03.2015 прийнято рішення №20335196 про реєстрацію права власності ОСОБА_4 на об'єкт нерухомого майна квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджено наявним в матеріалах справи витягом з єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
43. Як свідчать матеріали справи, між ОСОБА_4 (продавця) та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (покупців), укладено договір купівлі - продажу квартири від 14.04.2015. Відповідно до пункту 1 вказаного договору купівлі - продажу - ОСОБА_4 передав у власність, а ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 прийняли у власність, трикімнатну квартиру номер АДРЕСА_1 , житловою площею 4,6 кв. м., загальною площею 98,3 кв. м.
44. На підставі посвідчення договору купівлі-продажу від 14.04.2015 спірної квартири, згідно якого право власності перейшло у відповідних частках до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію права власності приватним нотаріусом ХМНО Алексєєвою Л.В. та прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 20678894 від 14.04.2015 року за ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
45. У касаційній скарзі ПАТ "Скай Банк" зазначає, що суди попередніх інстанцій, не врахувавши усіх обставин справи і неправильно застосувавши норми матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, дійшли помилкового висновку про відсутність порушених прав позивача внаслідок спірних дій та рішень відповідачів, які, на його переконання, є незаконними.
46. Скаржник наголошує, що суди не надали оцінки факту подвійної реєстрації одного і того ж самого об'єкта нерухомого майна за різними власниками в одному випадку як квартиру, а у іншому - як нежитлові приміщення.
47. Також ПАТ "Скай Банк" звертає увагу на те, що при розгляді цієї справи у судах попередніх інстанцій, останні застосували редакцію Закону України від 01.07.2004 №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яка не діяла станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин, а також не врахували наявну судову практику Верховного Суду України у подібних правовідносинах.
48. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
49. В свою чергу, як зазначено у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, в рішенні від 12.10.1978 у справі «Занд проти Австрії» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
50. Відтак, для забезпечення права на справедливий суд, закріпленого у статті 6 Конвенції, яка визнається і ратифікована Україною, суттєвого значення набуває питання дотримання національними судами правил предметної юрисдикції.
51. Вирішуючи цей спір, суди виходили з того, що такий є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
52. Так, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час подання позову, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
53. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції).
54. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України у відповідній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
55. У пункті 7 частини першої статті 3 КАС України у наведеній вище редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
56. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України у редакції, чинній після 15.12.2017, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
57. Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
58. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
59. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
60. Зі змісту позовних вимог та обставин, якими позивач їх обґрунтовує, убачається, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом його прав у сфері саме публічно-правових відносин, адже подання цього позову покликано на поновлення порушених, на думку позивача, його прав як власника нерухомого майна - нежитлових приміщень внаслідок внесення державним реєстратором запису про припинення його обтяження і подальших реєстраційних дій стосовно відчуження цього майна третім особам, які й були заявниками на вчинення відповідачами оскаржуваних реєстраційних дій та рішень про державну реєстрацію.
61. Вирішення питання щодо скасування рішення про державну реєстрацію припинення обтяження прав на нерухоме майно впливатиме на права та інтереси зазначених третіх осіб, як нових його власників, а скасування такого рішення не відновить права позивача у цій справі на спірне майно. Наведене свідчить про наявність спору про право цивільне, що, у свою чергу, унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.
62. Та обставина, що відповідачами у справі визначено приватного нотаріуса, який у спірних правовідносинах діяв як державний реєстратор, а також державних реєстраторів як суб'єктів владних повноважень, органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, як і окреме оскарження позивачем рішень про реєстрацію за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 права власності на спірну квартиру, не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.
63. Наведене відповідає неодноразово висловленим Великою Палатою Верховного Суду правовим висновкам щодо юрисдикції спорів за участю державного реєстратора як суб'єкта владних повноважень.
64. Так, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорене рішення, здійснено оспорений запис.
65. Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у зазначеній постанові, належним відповідачем у таких справах є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої внесений запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; участь у справі державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює характеру цього спору на адміністративний.
66. Крім того, у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного в її постанові від 13.06.2018 (справа №820/2675/17), від 10.04.2018 у справі №808/8972/15 та від 05.06.2018 у справі №804/20728/14, зокрема, на тій підставі, що скасування державної реєстрації права, належного одній особі за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тому такі спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстроване право чи обтяження, мають вирішуватися залежно від суб'єктного складу їх сторін судами господарської або цивільної юрисдикції.
67. Натомість, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №914/2006/17).
68. У справі ж, що розглядається, відповідачі - приватний нотаріус, який діяв як державний реєстратор, державні реєстратори і органи реєстрації, не є суб'єктами, законодавчо уповноваженим владно керувати поведінкою позивача.
69. Зважаючи на те, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав позивача у сфері саме публічно-правових відносин, а виник у зв'язку з припиненням державним реєстратором обтяження належного Публічному акціонерному товариству "Регіон-Банк" нерухомого майна та його подальшого відчуження за заявами третіх осіб, за яким у подальшому зареєстровано право власності на спірний об'єкт нерухомості, то цей спір є приватноправовим, а справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
70. Такий висновок відповідає правовій позицій, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №826/8592/16.
71. Колегія суддів враховує і те, що за змістом стаття 134 Господарського кодексу України (далі - ГК України) право власності - основне речове право у сфері господарювання.
Суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.
Правовий режим власності та правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються цим Кодексом і законом.
72. Поряд із цим, згідно з положеннями статті 139 ГК України майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.
73. Статтею 147 цього ж Кодексу встановлено, що майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом.
Вилучення державою у суб'єкта господарювання його майна допускається не інакше як у випадках, на підставах і в порядку, передбачених законом.
Збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.
Право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу.
74. У статті 20 ГК України закріплено правило, згідно з яким держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів (частина перша цієї статті).
75. У частині другій наведеної вище норми права визначено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема:
визнання наявності або відсутності прав;
визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;
відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;
припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
присудження до виконання обов'язку в натурі;
відшкодування збитків;
іншими способами, передбаченими законом.
76. Водночас, як встановлено частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
77. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (частина перша статті 2 ГПК України).
78. Станом на день звернення до суду з цим позовом, справи, підвідомчі господарським судам, визначала стаття 12 ГПК України, у пункті 1 частини першої якої вказано, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
79. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що даний спір позбавлений ознак публічно - правового, оскільки є спором щодо захисту цивільного права позивача, відтак, з огляду на суб'єктний склад учасників спірних правовідносин та предмет спору, такий повинен вирішуватись судом господарської юрисдикції.
80. Вищенаведене не враховано судами попередніх інстанцій, які допустили порушенням норм процесуального права і ухвалили судові рішення, що не відповідають закону.
81. За правилами пункту 5 частини першої статті 349, частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
82. Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
83. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
84. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 341 КАС України).
85. В той же час, пунктом 1 частини першої статті 238, частиною першою статті 239 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
86. Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважає за необхідне вийти за межі доводів і вимог касаційної скарги й задовольнити її частково. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасувати і закрити провадження у справі. При цьому, роз'яснити позивачу, що даний спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.
87. Керуючись статтями 340, 341, 344, 349, 354, 355, 356 підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України, пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-IX,
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Скай Банк" задовольнити частково.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.09.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2017 скасувати.
Закрити провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Скай Банк" до Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Алексєєвої Ліани Василівни, Державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України м. Київ Молдованової Галини Миколаївни, Державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Коваленка Антона Володимировича, Департаменту державної реєстрації Харківської міської ради, Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання дій неправомірними, скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачеві, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарського суду, а також про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Судді: Я.О. Берназюк
І.В. Желєзний