Справа № 752/1725/19
Провадження № 2/752/1430/20
іменем України
16 березня 2020 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», приватного нотаріуса Обухівського нотаріального округу Київської області Саєнко Еліни Володимирівни про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12.12.2011 року, скасування реєстраційного запису у Державному реєстрі іпотек, визнання незаконними дій нотаріуса, -
у січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив:
-визнати недійсним договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки № 5207-5208 від 12.12.2011 року в частині відступлення прав вимоги за договором іпотеки № 11288017000/11367565000 від 24.01.2008 року;
-визнати незаконними дії приватного нотаріуса Обухівського нотаріального округу Київської області Саєнко Е.В. по нотаріальному посвідченню договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12.12.2011 року, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» в частині відступлення прав вимоги за договором іпотеки № 11288017000/11367565000 від 24.01.2008 року;
- скасувати реєстраційний запис у Державному реєстрі іпотек та Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо обтяження нерухомості: нежилих приміщень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 (в літ. В), загальною площею 265,4 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , яке внесено в реєстри на підставі договору іпотеки № 13134 від 24.01.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» та договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки № 5207-5208 від 12.12.2011 року, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект», а також вирішити питання судових витрат.
Свої вимоги мотивував тим, що договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки № 5207-5208 від 12.12.2011 року укладений всупереч вимогам ст. 203 ЦК України, Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», що в силу вимог ст. 227 ЦК України є підставою для визнання такого договору недійсним, оскільки на момент його укладення ТОВ «Кей-Колект» не мало відповідної ліцензії на право здійснення фінансових послуг.
Зазначив, що приватний нотаріус Обухівського нотаріального округу Київської області Саєнко Е.В. при нотаріальному посвідченню договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12.12.2011 року, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» в частині відступлення прав вимоги за договором іпотеки № 11288017000/11367565000 від 24.01.2008 року як реєстратор вийшла за межі наданих повноважень при проведенні оспорюваної нотаріальної дії та її реєстрації, а також останньою проведено нотаріальне посвідчення та реєстрація права вимоги, яка договором іпотеки не передбачена, та визначена сума зобов'язання, яка не передбачена жодним договором. Також, приварним нотаріусом в порушення вимог законодавства не надано нотаріально посвідчених актів прийому-передачі права вимоги за кредитними та іпотечними договорами.
Ухвалою від 01.02.2019 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 17.04.2019 року (т. 1 а.с. 93-94).
17.04.2019 року справа не розглядалась, підготовче судове засідання відкладено на 20.08.2019 року ( т. 1 а.с. 107).
20.08.2019 року у підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 25.11.2019 року (т. 2 а.с. 189-190).
Ухвалою від 25.11.2019 року підготовче провадження у справі закрито та призначено судовий розгляд на 16.03.2020 року (т. 2 а.с. 248).
08.04.2019 року на адресу суду надійшов відзив на позов третьої особи, в якому приватний нотаріус проти позову заперечила та просила суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на його безпідставність. Зазначила, що нею не здійснювались реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо належних позивачу об'єктів нерухомості в м. Києві, тому позовні вимоги про скасування реєстраційного запису у даному реєстрі є безпідставними., при проведенні оспорюваної дії діяла виключно як реєстратор у відповідності до вимог законодавства України (т. 1 а.с. 100-101).
16.04.2019 року до суду надійшов відзив на позов ПАТ «Укрсиббанк», яким відповідач повністю заперечив проти пред'явленого позову, посилаючись на його незаконність та безпідставність, просив суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, вимоги позивача були вже предметом не одного розгляду судами (а.с. 110-250, т. 2 а.с. 1-60).
16.04.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній наполягав на задоволенні його вимог, посилаючись на відсутність у ТОВ «Кей-Колект» ліцензій з надання послуг з факторингу та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (т. 2 а.с. 72-116).
Позивач в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності та зазначенням того, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
Представник відповідача ПАТ «Укрсиббанк» в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності та зазначенням того, що проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні.
Відповідач ТОВ «Кей-Колект» явку представника в судове засідання не забезпечив, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся в установленому порядку, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не подав.
Третя особа в судове засідання не з'явилась, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялась в установленому порядку, надала заяву про розгляд справи за її відсутності та зазначенням того, що проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні (т. 1 а.с. 105).
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши позовну заяву, дослідивши надані докази по справі, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Так, судом встановлено, що 24.01.2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ФОП ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11288017000, відповідно до п.п. 1.1, 1.2, 1.3.1, 1.3.2 якого банк зобов'язується надавати позичальнику, а позичальник зобов'язується належним чином використовувати і повернути банку кредит у формі непоновлювальної кредитної лінії в національній валюті України в сумі ліміту кредитної лінії, що дорівнює 454 500,00 грн у порядку і на умовах, визначених кредитним договором.
Надання кредиту здійснюється з 24.01.2008 року, позичальник зобов'язується повернути кредит в термін, не пізніше 24.01.2011 року, якщо не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений додатковою угодою сторін.
За користування кредитними коштами встановлюється процентна ставка в розмірі 14,0 % річних; за користування кредитними коштами понад встановлений договором строк процента ставка встановлюється у розмірі 28,0 % річних.
Пунктом 1.5 кредитного договору встановлено, що кредит надається шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_3 (т. 1 а.с. 35-46).
В забезпечення зобов'язання ФОП ОСОБА_1 за кредитним договором 24.01.2008 року сторони уклали договір іпотеки № 13134, за умовами якого ОСОБА_1 (іпотекодавець) передав АКІБ «УкрСиббанк» (іпотекодержатель) нежитлові приміщення НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 в літ. «В», загальною площею 265, 4 м2, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та належать позивачеві на праві власності.
Згідно з п.9.5 кредитного договору строк дії договору встановлюється з дати його укладання і до повного погашення суми кредиту, плати за кредит та пені, у разі її нарахування.
02.07.2008 року між позичальником та банком укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору №11288017000, в якій сторонами було погоджено внесення змін до п.п.1.1, 1.2.2, 1.3.1, 1.3.2 кредитного договору та вказано, що у зв'язку зі зміною виду кредитування, для ідентифікації договору можуть застосовуватись як номер договору, зазначений при його укладанні, а саме № 11288017000 від 24.01.2008 року, так і реєстраційний номер договору в системі обліку банку, а саме: № 11367565000 від 02.07.2008 року (т. 1 а.с. 47-49).
Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 1 змінено п. 1.1 кредитного договору та викладено його у новій редакції, за якою банк зобов'язується надавати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит у валютах, вказаних в цьому договорі, у формі непоновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, встановленим в базовій валюті, що дорівнює 454 500,00 грн, у порядку і на умовах, зазначених у даному договорі. Кредитування позичальника здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) в будь-якій валюті, що передбачена ним договором, в межах ліміту кредитної лінії. Сторони погодити, що з метою отримання траншу в доларах США позичальник надає до банку письмову заяву (за формою згідно додатку №1 до договору), в якій зазначає бажану суму траншу (в межах ліміту кредитної лінії) та бажану дату його отримання. Надання траншів в національній валюті здійснюється на підставі окремих додаткових угод до договору, укладених між банком та позичальником. Ліміт кредитної лінії розраховується в базовій валюті незалежно від валюти траншів, що видаватимуться. Валютою кредиту (траншу) можуть бути: долар США (USD), та/або гривня України (UAH).
Базовою валютою за цим договором є гривня. Під базовою валютою за договором розуміється валюта, в яку перераховуються суми наданих та/або запитаних до отримання кредитів (траншів) в різних валютах договору, для розрахунку ліміту кредитної лінії та заборгованості позичальника.
Загальна сума заборгованості за всіма позичковими рахунками (за якими обліковуються всі видані за цим договором транші) розраховується шляхом складання сум виданих траншів в кожній з валют даного договору, помножених на курс гривні Національного Банку України до такої валюти, та поділених на курс гривні Національного Банку України до базової валюти на день надання заявки на видачу чергового траншу.
Загальна сума заборгованості за всіма траншами (частинами) кредитів на день подання заяви на видачу чергового траншу та/або на дату зниження ліміту кредитної лінії, не може перевищувати встановленого п.1.1 договору та/або графіком зниження ліміту кредитної лінії, наведеного в додатку до договору, ліміту кредитної лінії незалежно від виду валюти наданих траншів (частин) кредиту.
Пунктом 3 додаткової угоди № 1 пункт 1.2.2 кредитного договору змінено та вказано, що позивач у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в термін, не пізніше 24.01.2011 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного терміну (достроково) відповідно до умов договору.
Позичальник зобов'язується повертати суму кредиту та сплачувати проценти, комісії, штрафи та інші платежі згідно умов договору на рахунки: в доларах США (USD) - на рахунок НОМЕР_4 в банку, код банку (МФО) 351005; в українській гривні (UAH) - на рахунок НОМЕР_4 в банку, код банку (МФО) 351005.
Кредит вважається повернутим в момент зарахування грошової суми в повному обсязі на відповідний рахунок банку. Повернення кредиту повинно бути здійснено в тій самій валюті, в якій було отримано відповідний транш.
У п. 4 додаткової угоди №1 сторони дійшли згоди про зміну п.п.1.3.1, 1.3.2 кредитного договору та зазначили, що за використання кредитних коштів за договором встановлюється процентна ставка в розмірі 14,9 % річних за кредитами в доларах США (USD); 20,9 % річних за кредитами в українській гривні (UAH), якщо не встановлена інша ставка згідно умов договору.
За користування кредитними коштами понад встановлений термін процента ставка встановлюється в розмірі: 29,8 % річних за кредитами в доларах США (USD); 41,8 % річних за кредитами в українській гривні (UAH).
Такий розмір ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника за договором. Нарахування та облік таких процентів банк здійснює відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства України, зокрема, нормативних актів НБУ.
У додатку № 1 до кредитного договору сторонами було визначено графік погашення кредиту.
Банком на поточний рахунок позивача зараховано кредитні кошти, а саме: 20.02.2008 у сумі 50 000,00 грн, 11.03.2008 у сумі 75 264,00 грн, 11.04.2008 у сумі 10 110,00 грн, разом 135 374,00 грн. За заявками позивача від 03.07.2008 №1 та від 08.07.2008 №2 банком на поточний рахунок позивача надано транші: 04.07.2008 - 25 000,00 доларів США (113 750,00 грн), 08.07.2008 - 25 000,00 доларів США (114 750,00 грн).
Проте, тексти додаткової угоди №1 банку та позивача відрізняються в частині номерів рахунків для повернення кредитних коштів, а саме: у п. 3 примірника додаткової угоди № 1 позивача зазначено, що він зобов'язується повертати суму кредиту та сплачувати проценти, комісії, штрафи та інші платежі згідно умов договору в доларах США (USD) - на рахунок № НОМЕР_4 в банку, код банку (МФО) 351005, тоді як в п. 3 примірника додаткової угоди від 02.07.2008 року № 1 банку вказано, що позичальник зобов'язується повертати суму кредиту та сплачувати проценти, комісії, штрафи та інші платежі згідно умов договору в доларах США (USD) - на рахунок № НОМЕР_5 в банку, код банку (МФО) 351005.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 26.07.2016 року у справі №757/14693/16-к встановлено факт підроблення працівником банку додаткової угоди від 02.07.2008 року №1 в частині зазначення невірного номера рахунку для повернення позивачем кредитних коштів (т. 1 а.с. 50, 51-53).
Разом з тим, наведений судовий акт не встановлює обставин умисного введення в оману ФОП ОСОБА_1 при укладанні оспорюваної додаткової угоди щодо обставин, які мають істотне значення для правовідносин сторін за кредитним договором № 11288017000 від 24.01.2008 року, а засвідчують лише обставини невірного зазначення в одному з примірників додаткової угоди номеру рахунку, на який здійснюється повернення кредиту.
У даному випадку позивачем повинно бути доведено обставини умисного введення в оману щодо обставин договору, а не саме по собі внесення до офіційного документу завідомо неправдивих відомостей.
Враховуючи, що заявником підписано обидва примірники додаткової угоди № 1 до кредитного договору № 11288017000 від 24.01.2008 року, тобто, останній при вчиненні означених дій не був позбавлений права та можливості перевірити всі дані, в тому числі, номери рахунків для погашення кредитної заборгованості, які були внесені до примірників угод, а невчинення означених дій лише вказує на необачність та недбальство ФОП ОСОБА_1 .
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним (п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Зазначення представником відповідача в екземплярі спірної додаткової угоди боржника замість рахунка № 3739611288017 рахунку № НОМЕР_5 може вказувати на помилку працівника, а ніяким чином не вчинення останнім дій, направлених на введення контрагента в оману щодо істотних умов зобов'язання. Відтак, відсутні підстави стверджувати про укладання договору під впливом помилки у розумінні ст. 229 ЦК України чи під впливом обману у відповідності до ст. 230 вказаного нормативно-правового акту.
Крім того, факт отримання коштів за договором та вчинення в подальшому дій по його виконанню з боку позивача (погашення боргу) свідчать про визнання та схвалення позивачем укладеного кредитного договору та додаткової угоди №1 до нього.
Крім того, 12.12.2011 року банк і ТОВ «Кей-Колект» уклали договір факторингу № 1, за яким: банк зобов'язався передати у власність товариства, а товариство - прийняти права вимоги та в їх оплату надати кошти в розпорядження банку за плату і на умовах, визначених цим договором; одночасно з відступленням прав вимоги до товариства переходять усі права банку за усіма договорами забезпечення.
Тією ж датою банк і товариство на виконання договору факторингу склали акт приймання-передачі прав вимоги.
Згідно з додатком № 1 «Перелік первинних договорів» до Договору факторингу станом на 12.12.2011 року сума заборгованості за кредитом у гривні (кредитний договір № 1128801700) склала 103 859,31 грн., за відсотками - 107 744,07 грн., відсоткова ставка 20,9%; заборгованість за траншем в іноземній валюті (кредитний договір № 11367565000) склала 45 955,63 дол. США за кредитом, 37 171,07 дол. США за процентами, відсоткова ставка 14,9%.
12.12.2011 року між банком і товариством також укладено договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, згідно з яким банк передав, а товариство прийняло права вимоги за договорами іпотеки.
Відповідно до додатку № 1 до вказаного договору відступлення прав станом на 12.11.2011 року банком передані права вимоги за договорами іпотеки, у тому числі за договором іпотеки від 24.01.2008 року № 13134, кредитний договір № 0011367565000, № 0011288017000.
Вказані обставини також встановлені постановою Вищого господарського суду України від 10.11.2011 року у справі № 5023/3088/11, постановою Вищого господарського суду України від 17.10.2017 року у справі № 910/1831/17, постановами Верховного Суду України у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.04.2019 року у справі № 910/9270/18, від 05.06.2019 року у справі № 910/18283/16.
І. Щодо вимоги про визнання недійсним договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки № 5207-5208 від 12.12.2011 року в частині відступлення прав вимоги за договором іпотеки № 11288017000/11367565000 від 24.01.2008 року.
Звертаючись до суду із вказаною вимогою, позивач в обґрунтування своєї позиції посилався на відсутність ТОВ «Кей-Колект» ліцензій з надання послуг з факторингу та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред'явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Отже, за змістом ст. ст. 15, 16, 215 ЦК України визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав позивача, який не є стороною цього правочину, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договору відступлення права вимоги (цесії), визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, у тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.
Разом з тим розділ І книги п'ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо сторін у зобов'язанні.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 210 ЦК України).
Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора (цедента) новому кредитору(цесіонарію). Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Тобто, цесія є заміною особи у зобов'язанні, що виникає в силу укладення відповідного договору купівлі-продажу, міни чи дарування прав, що випливають із зобов'язання. При цьому договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати первісному кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги, і чинний ЦК України не містить жодних заборон з цього приводу, а відтак сторони самі визначають оплатний договір цесії чи безоплатний. Якщо договір цесії є оплатним, то до нього застосовуються положення про договір купівлі-продажу, а якщо безоплатний, то підлягають застосування положення про договір дарування.
Згідно з пп. 14.1.255 ПК України відступлення права вимоги - операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, законодавцем передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом, тобто сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 10.02.2016 року у справі № 910/6098/14, та від 15.04.2015 року у справі № 910/6098/14).
Виходячи з природи оспорюваного договору, внаслідок укладання договору відступлення права вимоги відбулась лише заміна кредитора у зобов'язанні на відповідача, а саме зобов'язання продовжувало існувати.
Уступка права вимоги стосується виключно заміни сторони (кредитора) у зобов'язанні, не впливає на зміст самого зобов'язання і заміна сторони у зобов'язанні ніяким чином не порушує права та інтереси боржника. При цьому наведеними нормами цивільного законодавства не встановлено вимог щодо платності відступлення права вимоги, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити.
У Постанові Верховного суду України від 01.04.2015 року у справі № 3-30гс15 зазначено, що зміст зобов'язання (обсяг прав та обов'язків сторін) внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні залишається незмінним. Відтак, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора, але обсяг цих прав та умови визначаються саме на момент переходу цих прав до нового кредитора. Тобто, законодавцем передбачено право відступлення тільки дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.
Згідно ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
Положеннями ст. 24 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди Іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведене інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Позивач, визнаючи при зверненні до суду факт повідомлення його про відступлення прав за іпотечним договором, просить визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 12.12.2011 року, посилаючись на те, що оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсним в частині щодо іпотеки на підставі п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарсько діяльності», ст. 227 ЦК України, оскільки надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб підлягає обов'язковому ліцензуванню, в той час як ТОВ «Кей-Колект» отримало таку ліцензію лише 16.05.2017 року, а 21.12.2017 року її було вже анульовано.
Разом з тим, між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса - вони базуються на заміні кредитора у зобов'язанні (відступленні права вимоги).
Виходячи з того, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст, суд при його правовій оцінці повинен дослідити його умови, права та обов'язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних правових наслідків.
У даному випадку спірний договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, є безоплатним договором відступлення права вимоги, вартість прав, що передаються за цим договором, включено до ціни за договором факторингу та вона підлягає сплаті на умовах, в порядку і в строки, визначені договором факторингу, і з моменту передавання (відступлення) права вимоги за іпотечними договорами цесіонарій змінює цедента у правовідносинах, які склались між ним і іпотекодавцями за іпотечними договорами..
За укладеним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, з огляду на що цей договір, на думку суду, не є договором про надання фінансової послуги.
Враховуючи викладене, на правовідносини, які склались між сторонами за договором про відступлення права вимоги, який оскаржуються позивачем, не розповсюджується дія Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки спірний договір не є договором про надання фінансової послуги в розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а для укладення договору про відступлення права вимоги новий кредитор не потребує спеціального дозволу (ліцензії), оскільки поняття «прийняття права вимоги» не можна вважати тотожним поняттю «надання фінансової послуги».
Так само, на думку суду, не підпадають спірні правовідносини й під регулювання Закону України Закону України «Про ліцензування видів господарсько діяльності» від 02.03.2015 року№ 222-VIII через виникнення спірних правовідносин ще до його прийняття.
Крім того, Законом України «Про іпотеку» не встановлено спеціальних вимог до особи іпотекодержателя для застосування механізмів звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання зобов'язань за кредитними договорами.
Перелік банківських послуг, які підлягають ліцензуванню, визначено у ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність».
Повернення грошових коштів від позичальника із заборгованості за кредитним договором не належить до банківських чи інших фінансових послуг, а тому не вимагається отримання ліцензії для здійснення діяльності щодо отримання коштів від позичальника у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та не обмежується у зв'язку з цим коло осіб, які мають право вчиняти такі дії.
Виходячи з цього, з урахуванням приведеного вище, суд вважає, що встановлений законом порядок заміни кредитора у зобов'язанні без згоди боржника не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів.
До того ж, судом, виходячи з викладеного, критично оцінюються твердження позивача про відсутність у ТОВ «Кей-Колект» генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, а тому не приймає їх до уваги.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити про те, що ТОВ «Кей-Колект» є суб'єктом підприємницької діяльності та зареєстроване як фінансова установа і має право здійснювати фінансові послуги з факторингу.
У розумінні приписів ч. ч. 1, 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Декрет № 15-93), Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Виходячи із правового аналізу ст. 1, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 5 Декрету право вимоги за кредитним договором, яке перейшло до ТОВ «Кей-Колект» за договором факторингу, не є валютною операцією, яка потребує наявності генеральної або індивідуальної ліцензії.
Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 323/1762/16-ц (провадження № 61-33425св18).
Докази того, договір факторингу, укладений між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» порушує вимоги чинного законодавства, що ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» під час укладання договору факторингу не дотримали вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми такого договору, в матеріалах справи відсутні, позивачем останні не надані.
Вказане також викладено у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.04.2019 року у справі № 461/4267/15-ц (провадження № 61-13734св18).
З урахуванням викладеного вище суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача в частині визнання недійсним укладеного договору про відступлення прав вимоги.
ІІ. Щодо вимог про визнання незаконними дії приватного нотаріуса Обухівського нотаріального округу Київської області Саєнко Е.В. по нотаріальному посвідченню договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12.12.2011 року, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» в частині відступлення прав вимоги за договором іпотеки № 11288017000/11367565000 від 24.01.2008 року та скасування реєстраційного запису у Державному реєстрі іпотек та Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо обтяження нерухомості: нежилих приміщень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 (в літ. В), загальною площею 265,4 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , яке внесено в реєстри на підставі договору іпотеки № 13134 від 24.01.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» та договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки № 5207-5208 від 12.12.2011 року, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект».
Звертаючись до суду з вказаною вимогою, позивач останню мотивував тим що приватний нотаріус при проведенні нотаріального посвідчення договору відступлення права вимоги за договорами іпотеки та оспорюваної реєстраційної дії вийшла за межі наданих їй повноважень, останньою визначена сума грошового зобов'язання, яка не передбачена жодним договором, та вчинено дії щодо майна, котре належить йому на праві власності, яким порушено його права та інтереси.
Проте, судом вказана позиція позивача оцінюється критично з огляду на наступне.
Так, судом встановлено, що 24.01.2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ФОП ОСОБА_1 укладено кредитний договір №11288017000, відповідно до п.п. 1.1, 1.2, 1.3.1, 1.3.2 якого банк зобов'язується надавати позичальнику, а позичальник зобов'язується належним чином використовувати і повернути банку кредит у формі непоновлювальної кредитної лінії в національній валюті України в сумі ліміту кредитної лінії, що дорівнює 454 500,00 грн у порядку і на умовах, визначених кредитним договором
В забезпечення зобов'язання ФОП ОСОБА_1 за кредитним договором 24.01.2008 року сторони уклали договір іпотеки № 13134, за умовами якого ОСОБА_1 (іпотекодавець) передав АКІБ «УкрСиббанк» (іпотекодержатель) нежитлові приміщення НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 в літ. «В», загальною площею 265, 4 м2, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та належать позивачеві на праві власності
02.07.2008 року між позичальником та банком укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №11288017000, в якій сторонами було погоджено внесення змін до п.п.1.1, 1.2.2, 1.3.1, 1.3.2 кредитного договору та вказано, що у зв'язку зі зміною виду кредитування, для ідентифікації договору можуть застосовуватись як номер договору, зазначений при його укладанні, а саме № 11288017000 від 24.01.2008 року, так і реєстраційний номер договору в системі обліку банку, а саме: № 11367565000 від 02.07.2008 року (т. 1 а.с. 47-49).
Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 1 змінено п.1.1 кредитного договору та викладено його у новій редакції, за якою банк зобов'язується надавати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит у валютах, вказаних в цьому договорі, у формі непоновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, встановленим в базовій валюті, що дорівнює 454 500,00 грн, у порядку і на умовах, зазначених у даному договорі. Кредитування позичальника здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) в будь-якій валюті, що передбачена ним договором, в межах ліміту кредитної лінії. Сторони погодити, що з метою отримання траншу в доларах США позичальник надає до банку письмову заяву (за формою згідно додатку №1 до договору), в якій зазначає бажану суму траншу (в межах ліміту кредитної лінії) та бажану дату його отримання. Надання траншів в національній валюті здійснюється на підставі окремих додаткових угод до договору, укладених між банком та позичальником. Ліміт кредитної лінії розраховується в базовій валюті незалежно від валюти траншів, що видаватимуться. Валютою кредиту (траншу) можуть бути: долар США (USD), та/або гривня України (UAH).
Базовою валютою за цим договором є гривня. Під базовою валютою за договором розуміється валюта, в яку перераховуються суми наданих та/або запитаних до отримання кредитів (траншів) в різних валютах договору, для розрахунку ліміту кредитної лінії та заборгованості позичальника.
Загальна сума заборгованості за всіма позичковими рахунками (за якими обліковуються всі видані за цим договором транші) розраховується шляхом складання сум виданих траншів в кожній з валют даного договору, помножених на курс гривні Національного Банку України до такої валюти, та поділених на курс гривні Національного Банку України до базової валюти на день надання заявки на видачу чергового траншу.
Загальна сума заборгованості за всіма траншами (частинами) кредитів на день подання заяви на видачу чергового траншу та/або на дату зниження ліміту кредитної лінії, не може перевищувати встановленого п.1.1 договору та/або графіком зниження ліміту кредитної лінії, наведеного в додатку до договору, ліміту кредитної лінії незалежно від виду валюти наданих траншів (частин) кредиту.
Пунктом 3 додаткової угоди № 1 пункт 1.2.2 кредитного договору змінено та вказано, що позивач у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в термін, не пізніше 24.01.2011 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного терміну (достроково) відповідно до умов договору.
Позичальник зобов'язується повертати суму кредиту та сплачувати проценти, комісії, штрафи та інші платежі згідно умов договору на рахунки: в доларах США (USD) - на рахунок НОМЕР_4 в банку, код банку (МФО) 351005; в українській гривні (UAH) - на рахунок НОМЕР_4 в банку, код банку (МФО) 351005.
Кредит вважається повернутим в момент зарахування грошової суми в повному обсязі на відповідний рахунок банку. Повернення кредиту повинно бути здійснено в тій самій валюті, в якій було отримано відповідний транш.
У п. 4 додаткової угоди №1 сторони дійшли згоди про зміну п.п.1.3.1, 1.3.2 кредитного договору та зазначили, що за використання кредитних коштів за договором встановлюється процентна ставка в розмірі 14,9 % річних за кредитами в доларах США (USD); 20,9 % річних за кредитами в українській гривні (UAH), якщо не встановлена інша ставка згідно умов договору.
За користування кредитними коштами понад встановлений термін процента ставка встановлюється в розмірі: 29,8 % річних за кредитами в доларах США (USD); 41,8 % річних за кредитами в українській гривні (UAH).
Такий розмір ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника за договором. Нарахування та облік таких процентів банк здійснює відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства України, зокрема, нормативних актів НБУ.
У додатку № 1 до кредитного договору сторонами було визначено графік погашення кредиту.
Банком на поточний рахунок позивача зараховано кредитні кошти, а саме: 20.02.2008 у сумі 50 000,00 грн, 11.03.2008 у сумі 75 264,00 грн, 11.04.2008 у сумі 10 110,00 грн, разом 135 374,00 грн. За заявками позивача від 03.07.2008 №1 та від 08.07.2008 №2 банком на поточний рахунок позивача надано транші: 04.07.2008 - 25 000,00 доларів США (113 750,00 грн), 08.07.2008 - 25 000,00 доларів США (114 750,00 грн).
12.12.2011 року банк і ТОВ «Кей-Колект» уклали договір факторингу № 1, за яким: банк зобов'язався передати у власність товариства, а товариство - прийняти права вимоги та в їх оплату надати кошти в розпорядження банку за плату і на умовах, визначених цим договором; одночасно з відступленням прав вимоги до товариства переходять усі права банку за усіма договорами забезпечення.
Тією ж датою банк і товариство на виконання договору факторингу склали акт приймання-передачі прав вимоги.
Згідно з додатком № 1 «Перелік первинних договорів» до Договору факторингу станом на 12.12.2011 року сума заборгованості за кредитом у гривні (кредитний договір № 1128801700) склала 103 859,31 грн., за відсотками - 107 744,07 грн., відсоткова ставка 20,9%; заборгованість за траншем в іноземній валюті (кредитний договір № 11367565000) склала 45 955,63 дол. США за кредитом, 37 171,07 дол. США за процентами, відсоткова ставка 14,9%.
12.12.2011 року між банком і товариством також укладено договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, згідно з яким банк передав, а товариство прийняло права вимоги за договорами іпотеки.
Відповідно до додатку № 1 до вказаного договору відступлення прав станом на 12.11.2011 року банком передані права вимоги за договорами іпотеки, у тому числі за договором іпотеки від 24.01.2008 року № 13134.
Положеннями ст. 24 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди Іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведене інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
З матеріалів справи вбачається, що договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12.12.2011 року було посвідчено реєстратором - приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Київської області Саєнко Е.В. (т. 1 а.с. 79-85).
Порядок нотаріального посвідчення правочину про відступлення прав за іпотечним договором на момент виникнення спірних правовідносин регулювався Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 року № 410.
Згідно п. 2 розділу 1 Загальні положення Порядку, реєстратори - державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси, які згідно з договорами, укладеними з адміністратором Реєстру, здійснюють державну реєстрацію іпотек, відомостей про обтяження чи зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою, відступлення прав за іпотечним договором, передачу, анулювання, видачу дубліката заставної та видачу нової заставної на підставі повідомлення іпотекодержателя або уповноваженої ним особи чи рішення суду, приймають запити, видають завірені витяги з Реєстру та виконують інші функції, передбачені цим Порядком.
Внесення запису до Реєстру - занесення до єдиної комп'ютерної бази даних за порядковим номером відомостей про обтяження і зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою, відступлення прав за іпотечним договором, передачу, анулювання, видачу дубліката заставної та видачу нової заставної.
Відповідно до п. п. 17-24 розділу Державна реєстрація відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна, відступлення прав за іпотечним договором, передачу, анулювання, видачу дубліката заставної та видачу нової заставної Порядку внесення змін і додаткових відомостей до запису здійснюється реєстратором на підставі повідомлення іпотекодержателя або уповноваженої ним особи.
У повідомленні зазначаються: 1) дата державної реєстрації відомостей; 2) порядковий номер запису; 3) підстава внесення відомостей (повідомлення іпотекодержателя чи рішення суду); 4) відомості про реєстратора.
Додатково в повідомленні зазначаються відомості: 1) про державну реєстрацію змін умов обтяження нерухомого майна іпотекою - відповідні зміни і додаткові відомості до запису, внесення яких передбачено пунктом 8 цього Порядку; 2) про відступлення прав за іпотечним договором: про особу, на користь якої здійснено відступлення прав за іпотечним договором; про договір, що підтверджує відступлення прав за іпотечним договором; 3) про передачу, анулювання, видачу дубліката заставної та видачу нової заставної: передбачені підпунктом 1 пункту 8 цього Порядку та про особу, якій передається заставна; дата передачі заставної; дата анулювання заставної; дата видачі дубліката; дата видачі нової заставної.
Під час подання повідомлення іпотекодержатель пред'являє паспорт або інший документ, що посвідчує особу, а у разі коли уповноважена ним особа діє від імені іпотекодержателя фізичної чи юридичної особи - відповідну довіреність.
До повідомлення додається текст змін і додаткових відомостей, внесених до іпотечного договору (договір, що підтверджує відступлення прав за іпотечним договором або передачу, анулювання, видачу дубліката заставної та видачу нової заставної), документ про плату за внесення змін і додаткових відомостей до запису.
Реєстратор відмовляє у внесенні змін і додаткових відомостей до запису у разі, коли: 1) у повідомленні відсутні або наведено е повністю чи виправленням відомості, зазначені у пунктах 18 і 19 цього Порядку; 2) іпотекодержатель не пред'явив паспорт або інший документ, що посвідчує особу, а у разі коли уповноважена ним особа діє від імені іпотекодержателя фізичної чи юридичної особи - відповідну довіреність; 3) до повідомлення не додано текст змін і додаткових відомостей, внесених до іпотечного договору (договору, що підтверджує відступлення прав за іпотечним договором або передачу, анулювання, видачу дубліката заставної та видачу нової заставної); 4) відсутній документ про плату за внесення змін і додаткових відомостей до запису; 5) плату внесено не в повному обсязі.
Відмова у внесенні запису до Реєстру оформляється письмово протягом двох робочих днів із зазначенням причини.
Датою державної реєстрації змін і додаткових відомостей, внесених до запису, вважається дата та час внесення змін і додаткових відомостей до запису.
Про внесення змін і додаткових відомостей до запису реєстратор видає іпотекодержателю або уповноваженій ним особі примірник витягу. Другий примірник витягу реєстратор протягом п'яти днів надсилає іпотекодавцю.
У разі виявлення помилок у записі чи у витягу їх виправлення здійснюється згідно з пунктами 14-16 цього Порядку.
Невідповідність дій приватного нотаріуса Обухівського нотаріального округу Київської області Саєнко Е.В. вказаним вимогам суд не вбачає. Їх наявність перед судом не доведена доказами в розумінні положень ст. ст. 76-81 ЦПК України, так само як і вихід її за межі повноважень, встановлених законодавством.
При цьому посилання позивача на положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з точки зору невідповідності положенням останнього дій приватного нотаріуса як державного реєстратора, на думку суду, не заслуговують на увагу, оскільки статусу державного реєстратора нотаріуси набули у відповідності до вказаного Закону в редакції Закону № 1404-VIII від 02.06.2016 року, тобто до моменту виникнення спірних правовідносин.
Посилання позивача як на підставу своїх вимог, пред'явлених до приватного нотаріуса, на ненадання останньою нотаріально посвідчених актів прийому-передачі права вимоги за кредитними та іпотечними договорами, судом також не приймаються до уваги з огляду на їх не доведеність в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України з точки зору обов'язковості такого посвідчення, встановленої законодавством Україні.
Так, у ч. 2 ст. 209 ЦК України встановлено, що нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Судом встановлено, що договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12.12.2011 року, укладений між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кей-Колект», є правочином, який нотаріально посвідчено, оскільки на документі є посвідчувальний напис, вчинений нотаріусом.
Нотаріальне посвідчення вказаного договору здійснено з дотриманням положень нормативно-правових актів. Докази на підтвердження зворотного в розпорядження суду не надано.
Частиною 3 ст. 34 Закону України «Про нотаріат», в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, та главою 5 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5, передбачено, що тексти договорів, заповітів, довіреностей, свідоцтв, актів про морські протести та протести векселів, перекладів у разі засвідчення нотаріусом вірності перекладу документа з однієї мови на іншу, заяв, на яких нотаріусом засвідчується справжність підпису, за винятком заяв у електронній формі та тих примірників, що залишаються у справах нотаріуса, а також дублікатів нотаріальних документів, викладаються на спеціальних бланках нотаріальних документів з лицьового та зворотного боку цих бланків.
Судом встановлено та не заперечено сторонами, зокрема, стороною позивача, що текст договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12.12.2011 року викладено на спеціальних бланках нотаріальних документів з лицьового та зворотного боку вказаних бланків, а вимог про викладення додатків на спеціальних бланках законом не передбачено.
Відповідно до Інструкції, якщо документи, що посвідчуються, видаються або засвідчуються, викладені на двох і більше аркушах, вони повинні бути з'єднані у спосіб, що унеможливлює їх роз'єднання без порушення їх цілісності, із зазначенням кількості прошитих (прошнурованих), пронумерованих і скріплених аркушів, з проставлянням підпису та печатки нотаріуса.
Відповідно до п. 36 Інструкції нотаріус зобов'язаний установити волевиявлення особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії; правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.
Судом встановлено та не заперечено сторонами, зокрема, стороною позивача, що дійсні наміри сторін було встановлено нотаріусом, на підтвердження чого вона власноруч вчинила підпис на договорі, що, на думку суду, підтверджує волевиявлення сторін щодо укладення правочину, вчиненого у письмовій формі.
Згідно з положеннями п. 25 Інструкції кожній нотаріальній дії присвоюється окремий реєстровий номер; номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, позначається на документах, що видаються нотаріусом, чи у посвідчувальних написах.
Отже, на думку суду, нотаріальною дією є посвідчення договорів, а не посвідчення додатків - актів прийому-передачі до договорів, і під час укладення договору від 12.12.2011 року дотримано письмову форму правочину з нотаріальним його посвідченням.
Тому, на думку суду, в даному випадку, позивачем в основу своїх вимог покладено власне тлумачення норм законодавства та проводиться ототожнення понять «актів прийому-передачі» зі «змінами та доповненнями до договору іпотеки, які підлягають нотаріальному посвідченню».
Посилання позивача на те, що приватним нотаріусом було посвідчено відступлення права вимоги за правочином № 1367565000 від 02.07.2008 року, котрий ним взагалі не укладався, та на суму в розмірі 45 955,63 долари США, судом також до уваги не приймається з огляду на встановленість того, що 02.07.2008 року між позичальником та банком укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 11288017000, в якій сторонами було погоджено внесення змін до п.п.1.1, 1.2.2, 1.3.1, 1.3.2 кредитного договору та вказано, що у зв'язку зі зміною виду кредитування, для ідентифікації договору можуть застосовуватись як номер договору, зазначений при його укладанні, а саме № 11288017000 від 24.01.2008 року, так і реєстраційний номер договору в системі обліку банку, а саме: № 11367565000 від 02.07.2008 року (т. 1 а.с. 47-49) та те, що згідно п. п. 2, 3 додаткової угоди № 1 змінено п.1.1 кредитного договору та викладено його у новій редакції, за якою банк зобов'язується надавати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит у валютах, вказаних в цьому договорі, у формі непоновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, встановленим в базовій валюті, що дорівнює 454 500,00 грн, у порядку і на умовах, зазначених у даному договорі. Валютою кредиту (траншу) можуть бути: долар США (USD), та/або гривня України (UAH), а позивач у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти, комісії, штрафи та інші платежі згідно умов договору на рахунки в доларах США. І на момент укладення договору відступлення права вимоги заборгованість позивача за траншем в іноземній валюті (кредитний договір № 11367565000) склала 45 955,63 дол. США.
До того, вказана інформація була надана нотаріусу на підставі повідомлення іпотекодержателя, і до повноважень нотаріуса не входила перевірка безcпірності та правильності нарахування суми, а підставою для внесення реєстраційного запису послугував договір відступлення прав вимоги.
Тому, підстави для задоволення вимого про визнання незаконними дії приватного нотаріуса Обухівського нотаріального округу Київської області Саєнко Е.В. по нотаріальному посвідченню договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12.12.2011 року, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» в частині відступлення прав вимоги за договором іпотеки № 11288017000/11367565000 від 24.01.2008 року, суд не знаходить.
Вимога про скасування реєстраційного запису у Державному реєстрі іпотек та Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо обтяження нерухомості: нежилих приміщень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 (в літ. В), загальною площею 265,4 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , яке внесено в реєстри на підставі договору іпотеки № 13134 від 24.01.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» та договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки № 5207-5208 від 12.12.2011 року, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» також задоволенню не підлягає з огляду на те, що приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Київської області Саєнко Е.В. вказані реєстраційні дії не вчинялись.
Посилання позивача на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.05.2018 року у справі № 204/5951/16-ц судом також не приймаються до уваги з огляду на те, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.04.2019 року у справі № 204/5951/16-ц (провадження № 61-38068св18) вказана постанова скасована у справі ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Вказана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорювань право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнані права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Разом з тим, слід зазначити, що в судовому засіданні не знайшли підтвердження а ні підстави для звернення до суду за захистом свого цивільного права через його порушення, невизнання або оспорювання, як і сам факт порушення, невизнання або оспорювання права, свобод чи законних інтересів, а ні посилання позивача на обґрунтування своїх правових вимог.
Звертаючись до суду, позивачем не доведено у встановленому законом порядку, що є обов'язковим в силу принципу змагальності, передбаченого ст. 12 ЦПК України, факту протиправної поведінки відповідачів, тих обставин, на які позивач посилається в своєму позові. Позивачем не вказано, чим саме відповідачі порушили його права.
Розглядаючи справу суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, позивачем не надано належні та допустимі докази у розумінні ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження своїх позовних вимог.
Виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, приймаючи до уваги наявні у матеріалах справи письмові докази, враховуючи обґрунтування позову та доводи заперечень, суд приходить до висновку про те, що позивачем не подані належні та допустимі докази, що містять відомості щодо предмета доказування, і за таких умов заявлений позов не підлягає задоволенню.
При цьому, на думку суду, оспорювання позивачем договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки № 5207-5208 від 12.12.2011 року в частині відступлення прав вимоги за договором іпотеки № 11288017000/11367565000 від 24.01.2008 року та визнання незаконними дії приватного нотаріуса Обухівського нотаріального округу Київської області Саєнко Е.В. суперечить його попередній поведінці, є недобросовісним та фактично є намаганням уникнути виконання зобов'язань за кредитним договором №11288017000 від 24.01.2008 року, укладеним між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ФОП ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 10-13, 77-80, 89, 258, 259, 263-265, 268, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -
у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», приватного нотаріуса Обухівського нотаріального округу Київської області Саєнко Еліни Володимирівни про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12.12.2011 року, скасування реєстраційного запису у Державному реєстрі іпотек, визнання незаконними дій нотаріуса - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.С. Хоменко