Номер провадження: 22-ц/813/2067/20
Номер справи місцевого суду: 495/9587/19
Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю.
Доповідач Заїкін А. П.
16.04.2020 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 495/9587/19
Номер провадження: 22-ц/813/2067/20
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),
- суддів: - Князюка О.В., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Бикової К.І.,
учасники справи:
- позивач - ОСОБА_1 ,
- відповідачі - 1) ОСОБА_2 , 2) ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні виділені матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, постановлену у складі судді Прийомової О.Ю. 13 листопада 2019 року, про відмову у забезпеченні позову,
встановив:
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
ОСОБА_1 обґрунтовує свої позовні вимоги порушенням його прав укладенням спірного договору купівлі-продажу квартири. Зазначає про недійсність цього договору з підстав його фіктивності, укладення договору купівлі-продажу квартири з метою уникнення звернення стягнення на квартиру під час примусового стягнення боргу (а. с. 1 - 8).
Ухвалою Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 01 листопада 2019 року відкрито провадження по справі (а. с. 10 - 11).
Під час розгляду справи судом першої інстанції, а саме 04 листопада 2019 року, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просить заборонити відчуження належної на праві власності ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 .
Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.07.2019 року по справі №495/10638/19 за його позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, його позовні вимоги задоволено. Стягнуто на його користь з відповідача борг із відсотками в сумі - 582 823 грн. та судові витрати в сумі - 5 828 грн..
В період розгляду вищевказаної цивільної справи ОСОБА_2 повідомлявся про дату та місце розгляду справи, отримував позовну заяву та об'єктивно знав про можливість ухвалення судового рішення про задоволення позову, наступного його виконання та звернення стягнення на належне ОСОБА_2 майно.
В період проведення виконавчих дій було встановлено, що ОСОБА_2 не є власником спірної квартири та відповідно до посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чапським А. ОСОБА_4 30.01.2018 року договору купівлі - продажу, укладеного між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідач - ОСОБА_2 продав відповідачу - ОСОБА_3 спірну квартиру АДРЕСА_1 .
Таким чином, відповідач ОСОБА_2 ухилився від звернення стягнення на належне йому майно в рахунок погашення заборгованості перед позивачем. Отримані гроші в результаті продажу належної ОСОБА_2 квартири не були використанні для погашення боргів перед позивачем.
Зазначені дії відповідача - ОСОБА_2 можна обґрунтовано вважати умисним ухиленням останнього від виконання майнових зобов'язань перед позивачем.
Наразі, при обізнаності відповідачів про існуючу цивільну справу та предмет позову, останні не позбавлені можливості здійснити наступне відчуження спірного майна, таким чином створивши умови, які утруднять або взагалі унеможливлять виконання рішення суду можливого рішення суду в майбутньому (а. с. 13 - 15).
Ухвалою Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 13 листопада 2019 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено (а. с. 27 - 29).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове судове рішення про забезпечення позову шляхом заборони відчуження належної на праві власності ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала постановлена судом першої інстанції при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права.
Апелянт вказує на те, що у заяві про забезпечення позову він зазначив, що існує реальна загроза невиконання рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.07.2019 року по справі №495/10638/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, яким його позовні вимоги задоволено, стягнуто на його користь з відповідача борг із відсотками в сумі - 582 823 грн. та судові витрати в сумі - 5 828 грн.. Також, ОСОБА_1 зазначає про те, що заходи забезпечення позову є співмірними з позовними вимогами, пов'язані з предметом спору і є необхідними для захисту прав позивача.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщалися належним чином. Заяв та клопотань не надали.
Згідно з Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19: 1, на всій території України установлено карантин.
Рада суддів України рекомендувала у період карантину встановити особливий режим роботи судів України, а саме: роз'яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв'язку із карантинними заходами (Лист Ради суддів України від 16.03.2020 року, адресований Верховному Суду, Вищому антикорупційному суду, місцевим та апеляційним судам).
Пунктами 1, 5 розпорядження Голови Одеського апеляційного суду від 16.03.2020 року, зі змінами внесеними згідно із розпорядженнями Голови Одеського апеляційного суду за №3 від 02.04.2020 року та за №4 від 08.04.2020 року «Про тимчасові заходи з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену короновірусом COVID-19» передбачено, що тимчасово, на час установлення на території України карантину, зупиняється розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу та припинено їх пропуск до залів судових засідань на час вжитих заходів. Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у частинах 1, 2 статті 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. У разі відсутності таких даних, а також у разі подання заяви (заяв) про бажання прийняти участь у справі особисто, суд відкладає судове засідання на іншу дату.
Вказане розпорядження видано з метою забезпечення здійснення правосуддя Одеським апеляційним судом, забезпечення доступу громадян до правосуддя під час дії установленого державою карантину.
Між тим, заяв, клопотань щодо відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надійшло.
Згідно із частини 2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому вирішенні питання про забезпечення позову, освідомленість її учасників про розгляд справи, відсутність клопотань учасників справи про відкладення розгляду справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності її учасників.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2, 6 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом
Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції виходив з того, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки в ній не зазначено чому саме невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відчужувати нерухоме майно зробить неможливим чи утруднить виконання рішення про визнання договору купівлі-продажу недійсним, і які є підстави для таких припущень. Відсутність зазначених відомостей в заяві про забезпечення позову позбавляє суд дійти висновку про наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Матеріали справи також не містять будь - яких належних та допустимих доказів того, що відповідачі, станом на 11 листопада 2019 року, мають намір його відчужити, чи здійснюють будь-які дії з продажу цього майна, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість утруднення виконання майбутнього судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою правовою підставою для задоволення відповідної заяви про забезпечення позову (а. с. 27 - 29).
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважає, що цих висновків суд дійшов з порушенням норм процесуального права, виходячи з наступного.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 149 ЦПК України, згідно приписів якої забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до частини 3 статті 150 ЦПК України, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" зазначено, що єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі; розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку з застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Ухвала суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову не відповідає вищезазначеним вимогам.
Згдіно висновкам об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеним у постанові від 16 серпня 2018 року по справі № 910/1040/18, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами немайнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому, в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.
Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В апеляційній скарзі, заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 вказує на те, що рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.07.2019 року по справі №495/10638/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, яким його позовні вимоги задоволено, стягнуто на його користь з ОСОБА_2 борг із відсотками в сумі - 582 823 грн. та судові витрати в сумі - 5 828 грн..
Вказане у попередньому абзаці посилання апелянта підтверджується відомостями з єдиного державного реєстру судових рішень. Крім того, згідно з відомостями єдиного державного реєстру судових рішень, рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.07.2019 року по справі №495/10638/19 набрало законної сили та в подальшому скасовано не було.
Апелянт зазначає про те, що в період проведення виконавчих дій було встановлено, що ОСОБА_2 не є власником спірної квартири та відповідно до посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чапським А. ОСОБА_4 30.01.2018 року договору купівлі - продажу, укладеного між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідач - ОСОБА_2 продав відповідачу - ОСОБА_3 спірну квартиру АДРЕСА_1 .
Зазначене у попередньому абзаці твердження апелянта підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно (номер інформаційної довідки: 207703778).
Також ОСОБА_1 в наведених вище заяві про забезпечення позову, апеляційній скарзі, посилається на те, що відповідачі не позбавлені можливості здійснити наступне відчуження спірного майна, таким чином створивши умови, які утруднять або взагалі унеможливлять поновлення його порушених прав.
З огляду на вищевикладене, зокрема викладену вище правову позицію Верховного Суду, апеляційний суд вважає достатньо обґрунтованим припущення позивача, що невжиття вищенаведених заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист та поновлення його порушених прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).
Україна як учасниця конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Низкою рішень Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (зокрема рішення у справі «Белле проти Франції»). Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Белле проти Франції» від 04.12.1995 року та «Нун'єш Діаш проти Португалії» від 10.04.2003 року).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1998 року у справі «Перес де Рада Каванил'єс проти Іспанії»).
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що відмовляючи у задоволенні вимог вищевказаної заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції припустився зокрема надмірного формалізму, постановив необґрунтоване рішення, яке унеможливлює забезпечення реального та ефективного захисту, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 374, пункту четвертого статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Оскільки висновки суду першої інстанції зроблені з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про відмову в забезпеченні позову, колегія суддів вважає необхідним скасувати ухвалу суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову за вищевказаного обґрунтування.
Керуючись ст. ст. 368, 371, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, Одеський
апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 листопада 2019 року про відмову в забезпеченні позову - скасувати. Ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити.
Заборонити відчуження належної на праві власності ОСОБА_3 квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1473528151101).
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 28 квітня 2019 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: О. В. Князюк
О. М. Таварткіладзе