Номер провадження: 22-ц/813/3097/20
Номер справи місцевого суду: 520/14195/19
Головуючий у першій інстанції Васильків О. В.
Доповідач Погорєлова С. О.
21.04.2020 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 йов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, на рішення Київського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Васильків О.В. 22 липня 2019 року у м. Одеса, -
встановила:
У червні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив розірвати укладений між сторонами шлюб, що був зареєстрований Київським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 191 від 15 лютого 2018 року.
В своїх позовних вимогах позивач посилається на те, що сторони з 15 лютого 2018 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя між сторонами не склалось, відсутнє взаєморозуміння, неможливе сумісне ведення господарства. Фактично шлюбні відносини та ведення спільного господарства припинено, сторони проживають окремо. Спорів щодо визначення місця проживання дитини та поділу спільного майна немає.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22 липня 2019 року позов ОСОБА_2 було задоволено.
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , укладений 15 лютого 2018 року та зареєстрований Київським районним у місті Одесі відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №191, - розірвано.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 768, 40 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати в частині стягнення з апелянта на користь позивача суми судового збору у розмірі 768, 40 грн., посилаючись необґрунтованість рішення суду у цій частині. Так, на думку апелянта, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки у позовній заяві ОСОБА_2 просив лише розірвати шлюб, укладений між сторонами, та не ставив питання про стягнення про стягнення на його користь з відповідача суми судового збору.
Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши розгляд апеляційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч.1, 2 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 15 лютого 2018 року зареєстрували шлюб, від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На час розгляду справи судом першої інстанції, сторони проживали окремо, шлюбні відносини припинено, спору щодо визначення місця проживання малолітнього сина та поділу спільного майна не заявлено.
Згідно з ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
22 липня 2019 року від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшла заява про визнання позову, в якій відповідач повністю визнає заявлені позовні вимоги та не заперечує проти ухвалення судом рішення про задоволення позову.
За таких обставин, з урахуванням визнання відповідачем позовних вимог в повному обсязі, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що вимоги позивача підлягали задоволенню, так як обґрунтовані та доведені.
Що стосується розподілу судових витрат, то суд виходив з положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з урахуванням задоволення судом позовних вимог, сума сплаченого при поданні позовної заяви судового збору підлягала стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки ОСОБА_1 не є особою, яка звільнена від сплати судового збору в силу закону, та не подавала клопотання про звільнення її від сплати судового збору при розгляді справи судом першої інстанції.
Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання у апеляційній скарзі ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки у позовній заяві ОСОБА_2 просив лише розірвати шлюб, укладений між сторонами, та не ставив питання про стягнення про стягнення на його користь з відповідача суми судового збору.
Як вже вказувалось вище, судові витрати розподіляються між сторонами по справі залежно від того, на чию користь ухвалено рішення по справі (у разі задоволення позову - на відповідача), а судовий збір - пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.ч.1-2 ст. 141 ЦПК).
Питання про розподіл між сторонами судових витрат, понесених у зв'язку із судовим розглядом, суд вирішує під час ухвалення рішення (ст. 264 ЦПК).
Таким чином, питання щодо розподілу судових витрат у справі здійснюється судом на підставі положень ст. 141 ЦПК України незалежно від того, чи було заявлено стороною у справі відповідне клопотання про стягнення суми судових витрат; розподіл судових витрат відноситься до законних повноважень суду та не може бути свідченням того, що суд вийшов за межі позовних вимог.
Відповідач у справі ОСОБА_1 не надала суду першої та апеляційної інстанцій належних доказів того, що вона є особою, яка має пільги щодо сплати судового збору, або звільненою від сплати судового збору, у зв'язку із чим судом першої інстанції обрунтовано було вирішено питання про стягнення з апелянта на користь позивача суму судового збору, сплаченого останнім при поданні позовної заяви.
Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.
При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 липня 2019 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 липня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими п.2«а» - 2 «г» ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 24 квітня 2020 року.
Судді Одеського апеляційного суду С.О. Погорєлова
А.П. Заїкін
О.М. Таварткіладзе