06 червня 2006 р.
№ 10/168
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого
Овечкіна В.Е.,
суддів
Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,
за участю представників:
позивача
- Губаненко Ю.П.,
відповідача
- не з'явився,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну
скаргу
ПП “Фірма Оксана»
на постанову
від 15.03.2006 Київського міжобласного апеляційного господарського суду
у справі
№10/168
за позовом
ДКПВІ “Полтавагропроект»
до
ПП “Фірма Оксана»
про стягнення
15167,32 грн.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 08.12.2005, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15.03.2006, позов задоволено - на підставі ст.762, ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України постановлено стягнути з відповідача 15167,32грн. в якості орендної плати та експлуатаційно-господарських витрат за час фактичного використання належного позивачу приміщення після припинення договору оренди №7 від 29.12.2002.
ПП “Фірма Оксана» в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій не було надано належної правової оцінки тій обставині, що договір №7 оренди частини виробничих приміщень від 29.12.2002р. припинив свою дію 31.12.2003р. у зв'язку із спливом строку договору (п. 7.7 договору). Зазначену обставину суди не урахували, неправомірно застосували до спірних відносин ч.1 ст.762 ЦК України та, відповідно, безпідставно стягнули плату за користування майном по договору, який був припинений (не діяв) у проміжку часу з 01.01.2004 року до 30.09.2004р. Спеціальною нормою частини 2 статті 785 ЦК України у якості єдиного правового наслідку невиконання обов'язку наймача щодо повернення речі встановлено сплату неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Випадку, коли за вказане правопорушення відшкодовуються збитки чи сплачується орендна плата при цьому не передбачено.
ДКПВІ “Полтавагропроект» у відзиві на касаційну скаргу вважає, що суд, враховуючи ст.762, ч.1 ст.785, ч.2 ст.786 Цивільного кодексу України, цілком законно задовольнив вимоги про стягнення збитків у вигляді розміру плати за користування майном, яку мало вносити ПП “Фірма Оксана» за період з 01.01.2004р. по 30.09.2004р.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет повноти їх встановлення і правильності юридичної оцінки судами попередніх інстанцій та заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з наступних підстав.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що :
Згідно з договором №7 від 29.12.2002р. позивач передав відповідачеві в тимчасове користування без права викупу кімнати №№613, 616 загальною площею 79,8 кв.м. за адресою: 36020, м.Полтава, вул. Котляревського, 1/27, терміном до 31.12.2003р.
У разі закінчення строку дії договору оренди та відмови орендодавця від його проводження орендар зобов'язаний повернути об'єкт оренди орендодавцеві. Оскільки всупереч умовам договору (п.п. 2.3, 4.4) та нормам чинного законодавства (п.1 ст.785 Цивільного кодексу України) відповідач після припинення договору не повернув зазначене майно, рішенням господарського суду Полтавської області по справі № 15/95 від 25.05.2004р., яке набрало законної сили, було зобов'язано приватне підприємство "Фірма Оксана" звільнити нежитлові приміщення - кімнати №№613; 616 загальною площею 79,8 кв.м. за адресою: 36020, м.Полтава, вул. Котляревського, 1/27, та передати їх Державно-кооперативному проектно-вишукувальному інституту "Полтавагропроект". На виконання рішення господарського суду Полтавської області по справі № 15/95 від 25.05.2004р.був виданий наказ №15/95 від 21.07.2004р., який у строк, встановлений державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження для добровільного виконання, не був виконаний відповідачем. При здійсненні дій по примусовому виконанню наказу суду по виселенню відповідача державним виконавцем 30.09.2004р. встановлено, що фірма "Оксана" не знаходиться в займаних нею раніше приміщеннях (кім. №№613, 616 по вул. Котляревського, 1/27). В зв'язку з цим винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві.
07.12.2005 року позивач подав заяву про зміну підстави позову, в якій зазначив, що відповідач з 01.01.2004р., після припинення терміну дії договору, не виконав свого обов'язку щодо повернення майна і фактично користувався майном до 30.09.2004р., тому позивач нарахував відповідачу плату за користування майном за період з січня по вересень (включно) 2004 року в розмірі 15167, 32 грн., яку просить стягнути. Оскільки фактичне використання приміщення відповідачем до 30.09.2004р. мало місце, стягнення заборгованості за попередній період з жовтня 2003р. по 22 грудня 2003р. відбулося за рішенням господарського суду від 13.05.2004 у справі №9/3, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Залишаючи рішення без змін, апеляційний господарський суд в обґрунтування підстав для задоволення позову послався на ст.762 Цивільного кодексу України , згідно якої за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором.
Однак, колегія не може погодитися з висновками судів з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою ті обставини, що предметом даного спору з врахуванням заяви позивача про зміну підстави позову від 05.12.2005 (а.с. 28-30) є по суті стягнення з відповідача орендної плати та експлуатаційно-господарських витрат в загальній сумі 15167,32 грн., нарахованих позивачем за період фактичного користування відповідачем приміщенням (з 01.01.2004р. по 30.09.2004р.) виходячи з розмірів, встановлених п.п. 3.1, 3.3, 3.4 договору оренди №7 від 29.12.2002.
Водночас рішенням господарського суду Полтавської області від 25.05.2004 та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.07.2004 у справі №15/95 між тими ж сторонами, які (рішення) в силу вимог ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиціальне значення при вирішенні даного спору, встановлено факт припинення договору оренди з 31.12.2003р. у зв'язку із закінченням строку його дії.
Згідно з ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Отже, орендна плата може нараховуватися орендодавцем, сплачуватися орендарем чи стягуватися з нього в судовому порядку лише за період дії договору оренди аж до моменту його припинення, тобто в межах чинного договору оренди.
Відтак, з моменту припинення договору оренди №7 від 29.12.2002 (з 01.01.2004р.) припиненими слід вважати зобов'язання відповідача як орендаря по сплаті орендної плати та експлуатаційно-господарських витрат на майбутнє, а саме за час фактичного безпідставного користування майном до його повернення орендодавцю. Окрім того, договором оренди №7 також не передбачено обов'язок орендаря сплачувати орендну плату після припинення договору оренди.
Судами не враховано, що згідно з ч.2 ст.785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної оплати за користування річчю за час прострочення. Тобто, чинним цивільним законодавством передбачено настання в разі неповернення орендованого майна орендарем такого правового наслідку як сплата неустойки. Неустойка є штрафною санкцією (ст.230 ГК України), яка сплачується в разі порушення зобов'язання стороною договору.
Що стосується вимог позивача про стягнення експлуатаційно-господарських витрат (витрат на утримання орендованого майна), то орендодавець не позбавлений права звернутися до суду з позовом про відшкодування цих витрат в якості збитків (ст.22 ЦК України, ст.224 ГК України).
В зв'язку з наведеним помилковим визнається застосування судом до спірних відносин ч.1 ст.762 ЦК України, якою врегульовано питання внесення орендної плати в межах чинного договору оренди, а також вбачається неповне з'ясування судом обставин справи та обумовлена цим наявність підстав для скасування попередніх судових рішень та передачі справи на новий розгляд.
Колегія не може прийняти до уваги викладені у відзиві на касаційну скаргу доводи позивача про задоволення судом вимог про стягнення збитків у вигляді розміру плати за користування майном, яку мало вносити ПП “Фірма Оксана» за період з 01.01.2004р. по 30.09.2004р., оскільки зміст поданої позивачем заяви про зміну підстави позову від 05.12.2005 та розрахунок розміру позовних вимог (а.с.28-30) свідчать про відсутність пред'явлення позовних вимог про відшкодування збитків, так як вказують на пред'явлення саме позовних вимог про стягнення нарахованих за договором оренди сум орендної плати та експлуатаційно-господарських витрат. До того ж сформульована позивачем у відзиві на касаційну скаргу зміна предмета та підстави позову (на вимоги про стягнення збитків) допускається виключно до прийняття рішення судом першої інстанції (ч.4 ст.22 ГПК України), але аж ніяк не на стадії касаційного провадження у справі.
Касаційна інстанція вважає за необхідне на підставі ст.11112 Господарського процесуального кодексу України доручити суду першої інстанції при новому розгляді справи надати позивачу можливість відповідно до ст.22 цього Кодексу уточнити предмет та підстави позову, врахувати дійсні права та обов'язки сторін після припинення договору оренди та вирішити спір відповідно до вимог закону.
Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета даного господарського спору, судами першої та апеляційної інстанцій всупереч вимогам ст.43 Господарського процесуального кодексу України не надано ретельної правової оцінки, а згідно імперативних вимог ч.2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у справі докази.
Зважаючи на викладене, касаційна інстанція на підставі ч.2 ст.1115 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам справи, в зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування інших обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115, 1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу ПП “Фірма Оксана» задовольнити частково.
Рішення господарського суду Полтавської області від 08.12.2005 та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15.03.2006 у справі №10/168 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.
Головуючий, суддя В. Овечкін
Судді: Є. Чернов
В. Цвігун