29 квітня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/2775/19 пров. № А/857/103/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р.Й.,
суддів Довгополова О.М.,
Ільчишин Н.В.,
з участю секретаря судового засідання Максим Х.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року (прийняте у м. Луцьку суддею Валюхом В.М.) в адміністративній справі № 140/2775/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Волинського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просила:
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області) щодо незарахування часу її роботи у ДП «Шахта № 1 «Нововолинська» з 01.06.2015 по 30.06.2019 до страхового стажу для обчислення пенсії за віком;
- зобов'язати відповідача зарахувати час її роботи у ДП «Шахта № 1 «Нововолинська» з 01.06.2015 по 30.06.2019 до страхового стажу для обчислення пенсії за віком;
- здійснити перерахунок її пенсії за віком, з урахуванням стажу за вищезазначений період з дати призначення пенсії.
Крім того, просила стягнути на її користь з бюджетних асигнувань відповідача судові витрати.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року позов задоволено.
Також стягнуто з ГУ ПФУ у Волинській області, за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 судові витрати в загальному розмірі 2568 грн 40 коп. (768,40 грн судового збору та 1800,00 грн витрат на професійну правничу допомогу).
Не погодившись із цим рішенням, в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, його оскаржило ГУ ПФУ у Волинській області та подало апеляційну скаргу, в якій вказало, що рішення суду першої інстанції винесене з а порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання розподілу судових витрат, що є підставою для його скасування. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції, в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1800,00 грн і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні таких вимог повністю.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження того, що гонорар є розумним та враховує витрачений адвокатом час.
У зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не здійснювалося.
Також за приписами частини другої статті 313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин першої та сьомої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту першого частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до статтей 1, 30 Закону України «Про адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як видно з матеріалів справи, 15 листопада 2018 року між ОСОБА_1 та адвокатом Дунець О.Ф., яка здійснює професійну діяльність відповідно до свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 25.03.1999 № 185, укладено договір про надання професійної правничої допомоги.
На підтвердження витрат на правничу допомогу позивач подала оригінал квитанції до прибуткового касового ордера № 20 від 11.09.2019 та розрахунок витрат на надання професійної правничої допомоги адвокатом від 11 вересня 2019 року, із яких видно, що загальна вартість наданої правничої допомоги на виконання договору від 15.11.2018 складає 2400,00 грн, які складаються з: 300,00 грн - витребування інформації з ДП "Шахта № 1 "Нововолинська", 300,00 грн - ознайомлення з витребуваною інформацією та матеріалами справи, 1800,00 грн - оформлення адміністративного позову. В цьому розрахунку, зокрема вказано, що ОСОБА_1 прийняла надану їй відповідно до договору професійну правничу допомогу адвоката та оплатила її в повному обсязі, сторони претензій одна до одної не мають.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною сьомою статті 134 КАС України передбачено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач подавав відзив на позовну заяву від 30.09.2019 № 18206/06-39, у якому він заперечував, зокрема, щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу з тих підстав, що надані позивачем копії документів не є підтвердженням понесених витрат, а позивач не надав доказів того, що гонорар є розумним та враховує витрачений адвокатом час.
Враховуючи заперечення відповідача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1800,00 грн, що становить вартість послуг із оформлення позовної заяви, а решту витрат на правничу допомогу у сумі 600,00 грн повинна понести позивач, оскільки підготовка позовної заяви повинна включати в себе такі дії, як збір доказів та ознайомлення з матеріалами, і такі дії окремому відшкодуванню як судові витрати не підлягають.
Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам процесуального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.
Аналізуючи викладене, беручи до уваги положення КАС України, суд апеляційної інстанції зазначає, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права.
Крім того, чинним процесуальним законодавством не передбачено обов?язку сторони, яка заявляє про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість, саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов?язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.
Судом встановлено, що незважаючи на оскарження рішення, апелянт не надав жодних доказів щодо невірного визначення судом розміру судових витрат та не спростував співмірність цих витрат.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що судові витрати позивача на професійну правничу допомогу належно підтверджені документами, які є в матеріалах справи.
А їх розмір у сумі 1800 грн є цілком обґрунтованим та пропорційним відповідно до предмета спору, а також співмірний з виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення, за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у сумі 1800 грн.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційних скарг зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року в адміністративній справі № 140/2775/19 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді О. М. Довгополов
Н. В. Ільчишин