Іменем України
29 квітня 2020 року
Київ
справа №817/253/17
адміністративне провадження №К/9901/24367/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №817/253/17
за позовом ОСОБА_1
до Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області
про визнання протиправними і скасування розпоряджень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
за касаційною скаргою Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області
на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 23 березня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Жуковської Л.А.)
і ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Бучик А.Ю., суддів Мацького Є.М., Шевчук С.М.).
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у лютому 2017 року звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними і скасувати розпорядження відповідача від 31 січня 2017 року №№27-к, 28-к, 29-к, 30-к, 31-к, 32-к, 33-к, 34-к, 35-к, 36-к, 37-к «Про оголошення догани ОСОБА_1 » та від 31 січня 2017 року №38-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити позивача на посаді начальника управління освіти, молоді та спорту Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області (надалі також - «Зарічненської РДА Рівненської області») з 1 лютого 2017 року;
- стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 1 лютого 2017 року до дати винесення судового рішення у справі.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що згідно оскаржуваних розпоряджень йому оголошено догани за прогул без поважних причин на підставі пункту 12 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» за 5, 6, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 19, 20, 23 січня 2017 року. Відповідно до розпорядження від 31 січня 2017 року №38-к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління освіти, молоді та спорту Зарічненської РДА Рівненської області за систематичні прогули державного службовця (відсутність на службі без поважних причин протягом усього робочого дня щоденно впродовж 5 робочих днів, а саме: 24, 25, 26, 27, 30 січня 2017 року) на підставі пункту 12 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» та відповідно до пункту 4 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Позивач вважає такі розпорядження протиправними. Відповідно до постанови Рівненського кружного адміністративного суду від 11 серпня 2014 року у справі №817/2095/14 його було поновлено на посаді начальника управління освіти, молоді та спорту Зарічненської РДА Рівненської області з 18 липня 2014 року. Однак, лише 19 травня 2016 року голова Зарічненської РДА Рівненської області прийняв розпорядження №93-к, відповідно до якого позивач був поновлений на посаді. Також у цьому розпорядженні було визначено, що робочий час позивача з 19 травня 2016 року є простоєм, йому надана відпустка без збереження заробітної плати з 19 травня 2016 року до 18 липня 2016 року. Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року у справі №817/848/16 вказане розпорядження визнано протиправним і скасовано в частині пункту 2, підпунктів 3.1, 3.3, 3.4 і 3.5 пункту 3, пунктів 4, 5, підпункту 6.2 пункту 6.
Як наголошує позивач, вказане судове рішення набрало законної сили 4 січня 2017 року, про що він дізнався лише 30 січня 2017 року. Після цього він звернувся до відповідача з проханням письмово повідомити йому про дату закінчення простою і про дату виходу на роботу. Однак, відповідач повідомив його про звільнення з посади.
На думку позивача, його нез'явлення на службі з 5 до 31 січня 2017 року не можна вважати прогулом без поважних причин, оскільки будь-якого розпорядчого документа про закінчення простою відповідач не прийняв, про набрання рішенням у справі №817/848/16 законної сили позивач дізнався лише 30 січня 2017 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 23 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року, позов задоволено.
Визнано протиправними і скасовано розпорядження голови Зарічненської РДА від 31 січня 2017 №№27-к, 28-к, 29-к, 30-к, 31-к, 32-к, 33-к, 34-к, 35-к, 36-к, 37-к «Про оголошення догани ОСОБА_1 », від 31 січня 2017 року №38-к «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено позивача на посаді начальника управління освіти, молоді та спорту Зарічненської РДА Рівненської області з 1 лютого 2017 року. Стягнуто з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 1 лютого 2017 року до 23 березня 2017 року включно в розмірі: 11779,20 грн (без урахування сплати податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають стягненню під час виплати її працівнику). Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі: 6871,20 грн звернуто до негайного виконання.
Судові рішення мотивовані тим, що підстав вважати відсутність ОСОБА_1 на робочому місці з 5 січня 2017 року прогулом у відповідача не було, оскільки в дійсності позивач не був допущений до виконання своїх обов'язків на посаді начальника управління освіти, молоді та спорту Зарічненської РДА Рівненської області саме з вини відповідача - роботодавця.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 23 березня 2017 року і ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Зокрема, скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Скаржник не погоджується з висновками судів про те, що позивач не був допущений до виконання своїх обов'язків на посаді начальника управління освіти, молоді та спорту Зарічненської РДА Рівненської області з вини відповідача. Вважає, що прогули з боку позивача насправді мали місце. Вважає, що останній не з'являвся на службі протягом січня 2017 року. Факт його відсутності був задокументований шляхом складення відповідних актів.
На думку скаржника, суди не врахували, що в період з 5 до 31 січня 2017 року з боку позивача не було волевиявлення проходити службу на своїй посаді і виконувати покладені на нього функціональні обов'язки, оскільки він не вийшов на службу.
Також скаржник звертає увагу на те, що період простою і відпустка позивача без збереження заробітної плати закінчилися відповідно до розпорядження голови Зарічненської РДА Рівненської області від 19 травня 2016 року №93-к, яке ще й було скасоване судом.
Стосовно заробітної плати позивача, стягнутої за час вимушеного прогулу, скаржник зазначає, що вона є похідною і залежить від прийнятого судом рішення щодо поновлення позивача на роботі. Розрахунок цієї суми відповідач не оскаржує.
У запереченнях на касаційну скаргу позивач просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги і залишити без змін оскаржувані судові рішення.
Позивач зазначає, що суди дійшли правильного висновку про те, що винесення наказу про поновлення на посаді органом, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення, не є достатньою підставою для висновку про те, що рішення суду є виконаним без фактичного допуску працівника до роботи та надання можливості виконувати попередні обов'язки згідно трудового договору, раніше укладеного між сторонами.
На думку позивача, підстав вважати прогулом так звані дні його відсутності на робочому місці починаючи з 5 січня 2017 року у відповідача не було, оскільки фактичного допуску позивача до виконання своїх обов'язків на посаді начальника управління освіти, молоді та спорту Зарічненської РДА Рівненської області не відбулося саме з вини відповідача - працедавця.
Як зазначає позивач, він не вчиняв прогулів, оскільки на момент прийняття відповідачем оскаржуваних розпоряджень не міг вважатися державним службовцем, який без поважних причин був відсутній на службі. Він не набув статусу працівника, тобто особи, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором відповідно до закону.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що 18 липня 2014 року відповідно до розпорядження відповідача №103-к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління освіти, молоді та спорту Зарічненської РДА Рівненської області.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2014 року у справі №817/2095/14, яка набрала законної сили 24 вересня 2014 року, визнано протиправним і скасовано вказане розпорядження відповідача, ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника управління освіти, молоді та спорту Зарічненської РДА Рівненської області з 18 липня 2014 року, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 липня 2014 року до дня поновлення на роботі.
19 травня 2016 року головою Зарічненської РДА Рівненської області прийнято розпорядження №93-к, відповідно до пункту 1 якого ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника управління освіти, молоді та спорту Зарічненської РДА Рівненської області з 18 липня 2014 року.
Одночасно, поновлюючи позивача на посаді відповідач у цьому розпорядженні визначив, що ОСОБА_1 поновлений поза штатом і приступив до роботи з 19 травня 2016 року (пункт 2), посадовий оклад з 19 травня 2016 року встановлений у розмірі: 1390,00 грн (підпункт 3.1 пункту 3), оплата праці здійснюється в розмірі: двох третин від такого окладу (підпункт 3.5 пункту 3), а робочий час з 19 травня 2016 року вважається простоєм (підпункт 3.3 пункту 3), до закінчення якого ОСОБА_1 зобов'язано не виходити на роботу (підпункт 3.4 пункту 3), і з 19 травня 2016 року до 18 липня 2016 року включно надано відпустку без збереження заробітної плати терміном 61 календарний день (пункт 4), з проведенням розрахунків заробітної плати за весь період виходячи з вимог статті 113 КЗпП України (підпункт 6.2 пункту 6), яку було продовжено на 166 календарних днів з 19 липня 2016 року до 31 грудня 2016 року розпорядженням голови Зарічненської РДА Рівненської області від 15 липня 2016 року №115-к.
До того ж, на підставі пункту 5 розпорядження голови Зарічненської РДА Рівненської області від 19 травня 2016 року №93-к ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення з посади відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
21 грудня 2016 року Рівненський окружний адміністративний суд у справі №817/848/16 прийняв судове рішення, яким визнав протиправним і скасував розпорядження голови Зарічненської РДА Рівненської області від 19 травня 2016 року №93-к «Про ОСОБА_1 » в частині пункту 2, пунктів 3.1, 3.3, 3.4, 3.5 пункту 3, пункту 4, пункту 5, підпункту 6.2 пункту 6; і розпорядження голови Зарічненської РДА Рівненської області від 15 липня 2016 року №115-к «Про надання відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_1 ».
Отже, розпорядження голови Зарічненської РДА Рівненської області від 19 травня 2016 року №93-к в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника освіти, молоді та спорту Зарічненської РДА Рівненської області з 18 липня 2014 року (пункт 1 розпорядження) є чинним.
Постанова Рівненського окружного адміністративного суду у справі №817/848/16 від 21 грудня 2016 року набрала законної сили 4 січня 2017 року.
Також, судовим рішенням у справі №817/848/16 встановлено, що внаслідок неналежного виконання відповідачем судового рішення у справі №817/2095/14 фактичне допущення до роботи ОСОБА_1 не відбулося, а відтак трудові правовідносини між ОСОБА_1 і Зарічненською РДА Рівненської області не виникли.
31 січня 2017 року голова Зарічненської РДА Рівненської області прийняв розпорядження №№26-к, 27-к, 28-к, 29-к, 30-к, 31-к, 32-к, 33-к, 34-к, 35-к, 36-к, 37-к «Про оголошення догани ОСОБА_1 », згідно з якими позивачу оголошено дванадцять доган за прогули без поважних причин на підставі пункту 12 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» відповідно 5, 6, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 19, 20, 23 січня 2017 року.
Підставами для прийняття таких розпоряджень стали подання дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності від 31 січня 2017 року, акти про відсутність на службі ОСОБА_1 і акти про ненадання ОСОБА_1 пояснення щодо причин відсутності на службі.
Того ж дня, 31 січня 2017 року голова Зарічненської РДА Рівненської області прийняв розпорядження №38-к «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до якого позивача звільнено з посади начальника управління освіти, молоді та спорту Зарічненської РДА Рівненської області 31 січня 2017 року за систематичні прогули державного службовця (відсутність на службі без поважних причин протягом усього робочого дня щоденно впродовж 5 робочих днів, а саме: 24, 25, 26, 27, 30 січня 2017 року) на підставі пункту 12 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» (а.с. 24).
Підставою для прийняття розпорядження вказано: подання дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ районної державної адміністрації про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за результатами дисциплінарного провадження (пункт 2 рішення №6/дп-17), що було здійснено 31 січня 2017 року; акти від 24, 25, 26, 27, 30 січня 2017 року про відсутність ОСОБА_1 на службі 24, 25, 26, 27, 30 січня 2017 року відповідно; акт від 31 січня 2017 року про ненадання ОСОБА_1 пояснень щодо причин відсутності на службі 24, 25, 26, 27, 30 січня 2017 року; розпорядження голови районної державної адміністрації від 31 січня 2017 року №№26-к, 27-к, 28-к, 29-к, 30-к, 31-к, 32-к, 33-к, 34-к, 35-к, 36-к, 37-к (про оголошення доган ОСОБА_1 за прогули державного службовця).
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено в законі України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ (далі - «Закон») в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 5 цього Закону правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Згідно зі статтею 3 Закону він регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до статті 1 Закону державна служба України - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Статтею 64 Закону передбачено, що за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.
Підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення (частина перша статті 65 Закону).
Дисциплінарним проступком, зокрема, є прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 12 частини другої статті 65 Закону).
Відповідно до частини першої статті 66 Закону до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення:
1) зауваження;
2) догана;
3) попередження про неповну службову відповідність;
4) звільнення з посади державної служби.
Частиною 3 статті 66 Закону передбачено, що у разі допущення державним службовцем дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 4, 5, 12 частини другої статті 65 цього Закону, суб'єктом призначення або керівником державної служби такому державному службовцю може бути оголошено догану.
Звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1, 3, 7, 9 - 11, 13, 14 частини другої статті 65 цього Закону, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 цього Закону.
Частинами шостою, сьомою статті 66 Закону визначено, що дисциплінарні стягнення, передбачені пунктами 2 - 4 частини першої цієї статті, накладаються виключно за пропозицією Комісії, поданням дисциплінарної комісії. За кожний дисциплінарний проступок до державного службовця може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
Звільнення державного службовця за прогул (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) може мати місце лише за умови, коли державний службовець без поважних причин був відсутній на службі. Державний службовець не може бути звільнений за прогул без поважних причин, якщо цей проступок не можна кваліфікувати як прогул без поважної причини.
Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року №9 розкриває зміст поняття прогулу як відсутність працівника на роботі протягом усього робочого дня, або принаймні більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Не є поважними причинами відсутності працівника на роботі згідно з вказаною постановою, зокрема, поміщення особи до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу.
Для прийняття рішення про звільнення працівника із займаної посади за прогул необхідно встановити дві обставини: по-перше, встановити факт відсутності працівника на робочому місці протягом трьох годин або протягом цілого робочого дня; по-друге, з'ясувати причини такої відсутності та обґрунтовано вважати їх неповажними; по-третє, систематичність вчинення даного проступку, тобто повторно протягом року.
Статтею 24 Кодексу законів про працю України (надалі також - «КЗпП України») визначено, що трудові правовідносини у працівника виникають не з моменту укладання трудового договору, а з моменту, коли його фактично було допущено до роботи.
Прийняття роботодавцем рішення щодо поновлення незаконно звільненого працівника на роботі без виконання роботодавцем вимог статті 29 КЗпП і без фактичного допуску такого працівника до виконання попередніх обов'язків за посадою підтверджує, що трудові правовідносини між таким працівником та роботодавцем не виникли, оскільки працівник до виконання своєї трудової функції не приступив.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - «КАС України») в редакції, на час виникнення спірних правовідносин, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно з частиною 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до КАС України, зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».
Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційна скарга Зарічненської РДА Рівненської області у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Як встановлено судами першої й апеляційної інстанцій, відповідно до постанови Рівненського окружного адміністративного суду у справі №817/2095/14 від 11 серпня 2014 року ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника управління освіти, молоді та спорту Зарічненської РДА Рівненської області з 18 липня 2014 року. На виконання цього рішення суду відповідач прийняв розпорядження №93-к, яке стало предметом спору у наступній справі №817/848/16.
Так, постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року, що набрала законної сили 4 січня 2017 року, встановлено, що рішення суду у справі №817/2095/14 щодо поновлення позивача на посаді не виконано відповідачем у повному обсязі та у спосіб, що зазначений у ньому.
Зокрема, ОСОБА_1 поновлений поза штатом, його робочий час визнаний простоєм, до закінчення якого позивача зобов'язано не виходити на роботу, надана відпустка без збереження заробітної плати до 31 грудня 2016 року.
З урахуванням викладеного, Верховний Суд відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що судове рішення про поновлення позивача на роботі було виконане належним чином відповідачем, оскільки позивач не був допущений до роботи, а лише був виданий наказ про його поновлення на посаді.
Відповідно, колегія суддів погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що винесення наказу про поновлення на посаді органом, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення, не є достатньою підставою для висновку про те, що рішення суду є виконаним, без фактичного допуску працівника до роботи та надання можливості виконувати попередні обов'язки згідно трудового договору раніше укладеного між сторонами.
Тому немає підстав вважати прогулом дні відсутності ОСОБА_1 на робочому місці, починаючи з 5 січня 2017 року, оскільки фактичного допуску позивача до виконання своїх обов'язків на посаді начальника управління освіти, молоді та спорту Зарічненської РДА Рівненської області не відбулося саме з вини відповідача - роботодавця, а відтак, відсутній факт наявності прогулу з боку ОСОБА_1 , оскільки на момент прийняття спірних рішень відповідачем позивач не міг вважатися державним службовцем, який без поважних причин відсутній на службі. ОСОБА_1 фактично не набув статусу працівника, тобто особи, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором відповідно до закону.
За таких обставин колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що позивач вчинив прогули, не з'являючись на службі протягом січня 2017 року, і не мав волевиявлення проходити службу на своїй посаді і виконувати покладені на нього функціональні обов'язки.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями частини третьої статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані розпорядження про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності і звільнення позивача з посади є протиправними і такими, що не відповідають критеріям, встановленим частиною 3 статті 2 КАС України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), а тому їх належить скасувати.
Як було встановлено судами, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивача (з 1 лютого 2017 року до 23 березня 2017 року), складає: 11779,20 грн.
Розрахунок цієї суми не оспорюється скаржником, а тому оскаржувані судові рішення не переглядаються в цій частині, оскільки суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги (частина перша статті 341 КАС України).
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів зазначає, що доводи, наведені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої й апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області залишити без задоволення.
Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 23 березня 2017 року і ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року залишити без змін.
Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
……………………………
…………………………….
…………………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду