Справа № 755/10395/18 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.
28 квітня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Земляної Г.В., Глущенко Я.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання протиправними дій та стягнення заборгованості, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, у якому просив:
- визнати протиправною відмову відповідача виконувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27.08.2008 року №2а-152002/08;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь позивача заборгованість по пенсії в розмірі 200 939,94 грн. з коштів Державного бюджету;
- зобов'язати відповідача подати суду звіт про виконання рішення суду в місячний термін з дня набрання рішенням суду законної сили.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2019 року відмовлено у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС (І категорія), інвалідом ІІ групи та отримує пенсію по інвалідності.
Постановою від 27.08.2008 року у справі №2-а-15202/08 Донецький окружний адміністративний суд, задовольнив позов ОСОБА_1 та визнав протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Донецька у здійсненні перерахунку пенсії по інвалідності (основної та додаткової) ОСОБА_1 відповідно до статті 50, частини четвертої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру восьми мінімальних пенсій за віком та 75% мінімальної пенсії за віком, що розраховуються залежно від розміру прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, та зобов'язав Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Донецька здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії по інвалідності (основної та додаткової) відповідно до статті 50, частини четвертої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру восьми мінімальних пенсій за віком та 75% мінімальної пенсії за віком, що розраховуються залежно від розміру прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб.
З листопада 2011 року Управління Пенсійного фонду в Київському районі м.Донецька припинило виплату пенсії у розмірі, визначеному судом.
З 01 жовтня 2014 року позивач перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду в м.Києві, до якого у травні 2018 року звертався із заявами стосовно виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 27.08.2008 року у справі №2-а-15202/08.
Листом від 13.06.2018 року №20029/02/14-807/1 позивача повідомлено про те, що за матеріалами електронної пенсійної справи йому нараховано суму доплати на виконання рішення суду за період з серпня 2008 року по 22.07.2011 року, яка становить 25370,30 грн., і яка є невиплаченою. Однак, в макеті електронної пенсійної справи відсутні рішення суду, на підставі яких здійснено нарахування такої доплати, що унеможливлює її виплату, у зв'язку з чим, позивачу рекомендовано звернутися за інформацією про судові рішення до відповідного органу державної виконавчої служби.
Водночас позивача повідомлено, що з 23.07.2011 року по 31.12.2011 року та в подальшому пенсія виплачувалась і виплачується йому відповідно до вимог чинного законодавства.
Вважаючи такі дії відповідача протиправним та таким, що порушують права позивача, останній звернувся до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною другою статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
А відповідно до частини першої статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень, а в разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством.
За змістом статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла станом на час винесення Донецьким окружним адміністративним судом постанови від 27.08.2008 року у справі №2-а-15202/08) суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення За наслідками розгляду звіту або у разі його ненадходження у встановлений строк суд може постановити окрему ухвалу. Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 181 цього Кодексу.
Стаття 181 Кодексу адміністративного судочинства у вищевказаній редакції передбачає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби.
Згідно з частиною першою статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України у чинній на цей час редакції, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
А відповідно до частин першої та восьмої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Вимоги щодо оформлення такої заяви визначені частиною другою цієї статті Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, з наведених вище чинних правових норм можна виокремити такі види судового контролю як зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України
При цьому Верховний Суд в постанові від 27.11.2018 у справі №520/11829/17, звертає увагу на те, що зазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Наявність в указаному Кодексі спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (статті 267 в редакції Кодексу до 15.12.2017, стаття 382, 383 в редакції Кодексу після 15.12.2017), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Також Верховний Суд зазначив, що якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України або статті 383 цього Кодексу в чинній редакції із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред'являти новий адміністративний позов.
Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Крім того, з листа Головного управління Пенсійного фонду в м.Києві від 13.06.2018 року №20029/02/14-807/1 вбачається, що за матеріалами електронної пенсійної справи позивачу на виконання судового рішення нараховано доплату до пенсії за період з серпня 2008 року по 22.07.2011 в розмірі 25 370,30 грн., яку не виплачено з огляду на відсутність рішення суду, на виконання якого її нараховано.
При цьому, згідно з доводами позивача до листопада 2011 року пенсія виплачувалась йому у розмірі, визначеному постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27.08.2008 у справі №2-а-15202/08. Отже, кошти про нарахування яких за період з серпня 2008 року по 22.07.2011 року зазначає відповідач, не стосуються періоду, на який вказує позивач, стверджуючи про недоплату йому з листопада 2011 року.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що враховуючи, що вимоги позивача стосуються визнання протиправними дій відповідача щодо невиконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 27.08.2008 року у справі №2-а-15202/08, такі вимоги спрямовані на контроль за виконанням указаного судового рішення, що свідчить про обрання позивачем невірного способу захисту своїх прав, які він вважає порушеними та зумовлює необхідність відмовити у задоволенні судом його вимоги про визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду міста Києва виконувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27.08.2008 у справі №2а-15102/08.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Земляна Г.В.
Суддя Глущенко Я.Б.