П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
29 квітня 2020 р.м.ОдесаСправа № 766/18878/17
Головуючий в 1 інстанції: Майдан С.І.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Косцової І.П., Танасогло Т.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 19 червня 2019 року (м.Херсон, дата складання повного тексту рішення - 19.06.2019р.) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до державного виконавця Суворовського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області Косій Михайла Валерійовича про визнання скасування постанови про накладення штрафу,-
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Херсонського міського суду Херсонської області із адміністративним позовом до державного виконавця Суворовського РВ ДВС ГТУ юстиції Херсонській області Косій М.В., в якому просив захистити його права шляхом скасування постанови ВП №50574995 від 25.10.2017р. про накладення на нього штрафу в сумі 1700 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що спірна постанова є протиправною, оскільки санкція у вигляді штрафу фактично є «конфіскаційною санкцією» і може бути застосована лиши у відповідності із ст.41 Конституції України, т.б. виключно за рішенням суду у випадку, обсязі та в порядку, встановленому законом. Закон же України «Про виконавче провадження», на думку позивача, не визначає порядку стягнення штрафу, а лише визначає склад адміністративного правопорушення та санкцій за його вчинення. Тому, застосування відповідальності, передбаченої ст.75 Закону України «Про виконавче провадження» повинно здійснюватися в порядку визначеному КУпАП, як спеціального закону про адміністративне правопорушення, сфера дії якого розповсюджується не тільки на правопорушення, визначені КУпАП, а й на правопорушення, визначені іншими законами.
Ухвалою судді Херсонського міського суду Херсонської області від 03.11.2017 року відкрито провадження у справі.
Відповідач надав до суду письмовий відзив на позов, в якому позовні вимоги категорично не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Ухвалою судді Херсонського міського суду Херсонської області від 14.09.2018 року призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 19 червня 2019 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, позивач ОСОБА_1 07.08.2019 року подав апеляційну скаргу (на 1 арк.), в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 19.06.2019 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
19.08.2019 року матеріали даної справи, разом із вказаною вище апеляційною скаргою, надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2019р. відрито апеляційне провадження по даній справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних і достатніх підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
25.03.2016 року державним виконавцем ВДВС Суворовського РУЮ Тендітною Н.О., на підставі заяви стягувача від 21.03.2016р., винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №50574995 за наказом №923/2089/15, виданим 01.03.2016р. Господарським судом Херсонської області (набрав законної сили 21.03.2016р.), про передачу Херсонській міській раді орендованої ОСОБА_1 земельної ділянки пл. 17 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 , копії якої було направлено боржнику для виконання протягом 7 днів, та сторонам - для відома.
25.10.2017 року державним виконавцем Суворовського РВ ДВС м.Херсон ГТУЮ у Херсонській області Косій М.В. винесено постанову про накладення на боржника ОСОБА_1 штрафу на користь держави у розмірі 1700 грн. - за невиконання рішення суду немайнового характеру, копію якої було направлено на адресу боржника - для виконання.
19.07.2018 року державним виконавцем було здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_2 , про що складено відповідний акт про те, що за вищезазначеною адресою знаходиться кіоск ФОП ОСОБА_1 , який в даний момент зачинений і не працює, холодильні обладнання відсутні.
06.08.2018 року державним виконавцем було здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_2 , про що складено відповідний акт про те, що за вищезазначеною адресою холодильні обладнання та кіоск ФОП ОСОБА_1 відсутні.
09.08.2018 року державним виконавцем було здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_2 , про що складено відповідний акт вилучення земельної ділянки, в якому зазначено, що земельну ділянку вилучено у ФОП ОСОБА_1 та повернуто Херсонській міській раді у стані не гіршому в порівнянні з тим, в якому він одержав їх в оренду.
10.08.2018 року старшим державним виконавцем Суворовського РВ ДВС м.Херсон ГТУЮ у Херсонській області Воропай В.В. на підставі акту вилучення земельної ділянки від 09.08.2018 року, винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №50574995 на підставі п.9 ч.1 ст.39 і ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», т.б. у зв'язку з повним виконанням боржником рішення суду.
Не погоджуючись з постановою державного виконавця про накладення штрафу, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та безпідставності позовних вимог та відповідно, з правомірності дій та спірної постанови відповідача.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи, цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України та ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування» встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016р.
Так, як слідує зі змісту приписів ст.1 вказаного Закону №1404-VІІІ, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до вимог ст.2 цього ж Закону №1404-VІІІ, виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Як визначено п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
А як передбачено ч.1 ст.5 цього ж Закону №1404-VІІІ, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Частиною 1 ст.18 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Далі, згідно із ч.5 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Відповідно до ч.6 ст.26 вказаного Закону, за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження» визначено порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. За рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч.6 ст.26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на 3-й робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом 3-х робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідальність же за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі передбачена приписами ст.75 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, як вбачається зі змісту положень ч.1 ст.75 вказаного Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Отже, з приведених вище норм чинного законодавства вбачається, що державний виконавець за невиконання рішення суду, зобов'язаний винести постанову про накладення штрафу на боржника лише при умові невиконання ним рішення без поважних причин.
Враховуючи встановлений факт невиконання позивачем ОСОБА_1 судового рішення в добровільному порядку в 7-денний строк з моменту отримання копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 25.03.2016р. та неповідомлення про наявність поважних причин його невиконання, 25.10.2017 року (т.б. через 1 рік 6 місяців з моменту закінчення 7-денного строку на добровільне виконання рішення суду) державним виконавцем і було винесено спірну постанову про накладення на позивача штрафу у розмірі 1700 грн.
В подальшому, т.б. лише десь у серпні 2018р. (т.б. через 2 роки 3 місяці), як свідчать матеріали справи, боржник (т.б. позивач) судовий наказ Господарського суду все ж таки виконав, в зв'язку із чим, 10.08.2018 року старшим державним виконавцем Суворовського РВ ДВС м.Херсон ГТУЮ у Херсонській області, на підставі акту вилучення земельної ділянки від 09.08.2018р., було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №50574995 на підставі п.9 ч.1 ст.39 і ст.40 Закону України «Про виконавче провадження».
До того ж, ще слід вказати й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.195,308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 19 червня 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КА України.
Повний текст постанови виготовлено 29.04.2020р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: І.П. Косцова
Т.М. Танасогло