Іменем України
29 квітня 2020 року
Київ
справа №814/480/17
адміністративне провадження №К/9901/21842/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Смоковича М.І.,
Шевцової Н.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 червня 2017 року (суддя - Біоносенко В.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року (головуючий суддя - Ступакова І.Г., судді Бітов А.І., Лук'янчук О.В.) у справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області
про визнання незаконними дій, стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, -
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про визнання незаконними дій Головного управління Національної поліції в Миколаївській області в частині затримки остаточного розрахунку при звільненні позивача за п.4 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію України» на виконання наказу від 19 вересня 2016 року №264 о/с; стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні в сумі 26 312 грн.
В обґрунтування позову посилалась на те, що відповідачем протягом періоду з 20 вересня 2016 року (наступний день після звільнення) по 10 лютого 2017 року (виплата одноразової грошової допомоги при звільненні) не здійснено остаточного розрахунку при її звільненні.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 червня 2017 року, яка була залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року, адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Миколаївській області в частині затримки остаточного розрахунку при звільненні зі служби в поліції ОСОБА_1 за п. 4 ч. 1 ст. 77 ЗУ "Про Національну поліцію", на виконання наказу від 19.09.16 № 264 о/с.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 20.09.2016 по 09.02.2017 року в розмірі 26312,00 гривень ( двадцять шість тисяч триста дванадцять гривень).
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в даних правовідносинах підлягають застосуванню положення статті 116 та 117 КЗпП України, так як відповідачем протягом періоду з 20 вересня 2016 року (наступний день після звільнення) по 10 лютого 2017 року (виплата одноразової грошової допомоги при звільненні) не здійснено остаточного розрахунку при звільненні працівника з органів поліції. Судами для розрахунку середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 20 вересня 2016 року по 10 лютого 2017 року було враховано розрахунок, наведений у постанові Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 червня 2016 року по справі №814/709/16, згідно якого середньоденне грошове забезпечення позивачки за необхідний період склало 184 грн., а середньомісячне - 5 720 грн. Суди вказали, що загальна тривалість затримки остаточного розрахунку при звільненні позивачки становить 143 дні, а тому середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги, який підлягає стягненню на її користь складає 26 312 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
07 грудня 2017 року відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 червня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позовних вимогах позивача відмовити.
В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що в даних правовідносинах не підлягають застосуванню положення статті 116 та 117 КЗпП України, так як правовідносини з приводу проходження служби в Національній поліції та виплати грошового забезпечення врегульовані Законом України «Про Національну поліцію» та Порядком виплати грошового забезпечення поліцейських Національної поліції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988. Крім того, скаржник посилаючись на висновки, що викладені в рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 по справі №1-5/2012, зазначив про порушення позивачем тримісячного строку для звернення до суду з цим позовом, який рахується з 19.09.2016 (день звільнення та розрахунку з позивачем).
Позивачем до Суду не були надані заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду по суті вимог.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2020 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 перебувала на службі в Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області.
Наказом Головного управління Національної поліції в Миколаївській області №264 о/с від 19 вересня 2016 року майора поліції ОСОБА_1 , звільнено з посади слідчого Ленінського відділу поліції на підставі п.4 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію України» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
Остаточний розрахунок сум, що належали позивачу від ГУ Національної поліції в Миколаївській області, здійснено 10.02.2017 року.
Зокрема, при звільненні позивачці не було своєчасно виплачено суму одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 42256,50 гривень, яку саме й було виплачено 10.02.2017, про що свідчить видатковий касовий ордер.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» одноразова грошова допомога при звільненні є додатковою заробітною платою та на неї поширюються гарантії, передбачені цим Законом.
Згідно ст. 94 КЗпП України та ч.1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Частиною 3 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.
Згідно ч.1 ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.
Відповідно до ч.1 статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, врегульовано наказам Міністерства внутрішніх справ України №260 від 06.04.2016.
За п. 3 вказаного Порядку грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Розрахунок суми заробітної плати за час вимушеного прогулу здійснюється на підставі Наказу Міністерства внутрішніх справі України від 06.04.16 № 260 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання"
Згідно з п. 9 вказаного Порядку, при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за неповний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Конституційний Суд України в Рішенні N 4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 1 цього Кодексу роз'яснив : « Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним».
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).
Колегія суддів зазначає, що відповідачем в касаційні скарзі не ставиться питання щодо порушення судами попередніх інстанцій порядку здійснення розрахунку суми середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні позивача, а також про спірний період такого розрахунку, отже вказане не є предметом касаційного перегляду в даній справі.
Стосовно доводів скаржника щодо порушення ОСОБА_1 тримісячного строку для звернення до суду з цим позовом, перебіг якого, на думку управління розпочинається з 19.09.2016 (день звільнення та розрахунку з позивачем), Суд зазначає таке.
Конституційний Суд в своєму Рішенні від 22.02.2012 вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, колегія суддів вказує, що оскільки днем фактичного розрахунку із позивачем було 10.02.2017, то перебіг тримісячного строку для звернення ОСОБА_1 до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку розпочинається саме з цієї дати.
З огляду на вказане, враховуючи те, що позивачем подано до суду позовну заяву 09.03.2017, останньою не було порушено законодавчо встановлені строки для звернення до суду із вказаним позовом.
Колегія суддів, також вважає безпідставними доводи скаржника про те, що в даних правовідносинах не підлягають застосуванню положення статті 116 та 117 КЗпП України, оскільки спеціальним законодавством (Законом України «Про Національну поліцію» та Порядком виплати грошового забезпечення поліцейських Національної поліції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988) не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника з органів поліції, отже за загальним правилом підлягають застосуванню норми КЗпП України.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
На підставі викладеного, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем протягом періоду з 20 вересня 2016 року по 10 лютого 2017 року не здійснено остаточного розрахунку при звільненні позивачки.
У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, Верховний Суд вважає, що ключові аргументи касаційної скарги отримали достатню оцінку.
Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами попередніх інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.
Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.
Керуючись статтями 341, 343, 349-354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області - залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 червня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.А. Данилевич
Судді М.І. Смокович
Н.В. Шевцова