23 квітня 2020 року м. Дніпросправа № 280/942/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),
суддів: Мельника В.В., Чепурнова Д.В.,
за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року по адміністративній справі №280/942/20 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішеньУправління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) третя особа, яка не заявляє самостійних свимог на предмет спору: Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування повідомлення, зобов'язання вчинити певні дії,-
11 лютого 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Дніпро), в якому позивач просить суд: припинити бездіяльність, визнати протиправною та скасувати повідомлення відповідача про повернення виконавчого листа, зобов'язати відповідача прийняти та відкрити виконавче провадження та примусово виконати виконавчий лист по справі №280/3180/19, виданий 21 січня 2020 року Запорізьким окружним адміністративним судом; стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 1000 грн. та моральну шкоду у розмірі 51500 гривень.
В обґрунтування адміністративного позову посилається на те, що відповідачем під час прийняття повідомлення про повернення виконавчого листа порушено вимоги абзацу 4 пункту другого Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 в частині суб'єкта примусового виконання рішення суду, а відтак позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11.03.2020 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Дніпро) (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 164, код ЄДРПОУ 43314918), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м.Запоріжжя, вул.Українська, 50; код ЄДРПОУ 39820689) про визнання протиправним та скасування повідомлення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено у повному обсязі.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга ґрунтується на доводах позовної заяви.
У відзиві на апеляційну скаргу Відділ примусового виконання рішеньУправління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) зазначає про правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення, в зв'язку з чим просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанцій встановлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11.09.2019 у справі №280/3180/19, серед іншого стягнуто на користь ОСОБА_1 (позивача у справі що розглядається) з Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області моральну шкоду у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень.
21.01.2020 видано виконавчий лист.
28.01.2020 до відповідача надійшов виконавчий лист для організації примусового виконання рішення суду.
29.01.2020 державним виконавцем відповідача винесено повідомлення про повернення виконавчого документа без виконання на підставі пункту 9 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження». Окрім того, у повідомленні містилась інформація про суб'єкта, що повинен організувати виконання зазначеного вище виконавчого листа.
Не погодившись із діями та рішеннями державного виконавця, позивач звернулась із вказаним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі -Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Згідно з частиною першою, пунктами 16, 18 частини третьої статті 18 згаданого Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з абзацами 1-4 пункту 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802, стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з абзацами 13-14 пункту 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5 державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Абзацом 1 частини четвертої статті 27 Закону передбачено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Положеннями частини п'ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено вичерпний перелік випадків, коли виконавчий збір з боржника стягненню не підлягає.
Закон України від 05.06.2012 № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання (ст.1 Закону №4901).
Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу передбачені ст.3 Закону №4901:
Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.
Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Аналізуючи вказані норми права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що встановлена суперечність норм Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, на які посилається позивач, та норм Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та вважає вірним застосувааня норми Закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Зважаючи на вищенаведене, державний виконавець, отримавши виконавчий документ на виконання судового рішення, яке набрало законної сили, діяв на підставі та в межах своїх повноважень відповідно до вимог законодавства, тому вимоги позивача є безпідставними, отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року по адміністративній справі №280/942/20 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.В. Сафронова
суддя В.В. Мельник
суддя Д.В. Чепурнов