29 квітня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/2026/19 пров. № А/857/2364/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Макарика В.Я.
суддів - Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.
за участю секретаря судового засідання - Волошин М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року (головуючий суддя у суді першої інстанції Подлісна І.М., м. Тернопіль) у справі № 500/2026/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про скасування вимоги,-
04 вересня 2019 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області в якому просив скасувати вимогу №Ф-2297-50 від 11.05.2019 року.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, 46003, ЄДРПОУ: 39403535) про визнання незаконною і скасування вимоги №Ф-2297-50 від 11.05.2019 року про сплату боргу (недоїмки) в сумі 21030 грн. 90 коп. - відмовлено повністю.
Не погодившись із цим рішенням, його оскаржив ОСОБА_1 , який вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права та без урахування всіх обставин справи. Тому апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча відповідач належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового засідання, що відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи за його відсутності.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави в межах апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.
Судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець органами державної реєстрації 06.08.1996 року та взятий на податковий облік, як платник податків з 06.08.1996 року.
11 травня 2019 року Чортківським управлінням ТУ ДФС у Тернопільській області винесено вимогу №Ф-2297-50 від 11.05.2019 року про сплату боргу (недоїмки) в сумі 21030,90 грн. Вказана вимога складена по заборгованості зі сплати єдиного внеску станом на 30.04.2019 року та підписана начальником Чортківського управління ТУ ДФС у Тернопільській області.
Позивачем ОСОБА_1 було подано скаргу до контролюючого органу вищого рівня - ТУ ДФС у Тернопільській області у якій просив скасувати вище вказану вимогу.
Рішенням ТУ ДФС у Тернопільській області скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду (рішення отримано ОСОБА_1 01.07.2019 року).
08.07.2019 року, не погоджуючись із вказаною вимогою, ОСОБА_1 подав скаргу до ДФС України про її скасування.
Рішенням ДФС України скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Позивач вважає, що вимога №Ф-2297-50 від 11.05.2019 року про сплату боргу (недоїмки) в сумі 21030,90 грн., складена від імені ГУ ДФС в Тернопільській області (далі по тексту - Відповідач) є протиправною та суперечить чинному законодавству України.
Суд апеляційної інстанції дослідивши матеріали справи дійшов висновку, що дана податкова вимога №Ф-2297-50 від 11 травня 2019 року є протиправною виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно Закону України від 15 травня 2003 року № 755-ІУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі - Закон № 755), який набрав чинності з 01.07.2004, зі змінами та доповненнями регулюються відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців.
Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і, зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1. частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою (абз. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464).
Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону № 755 фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цієї фізичної особи.
Відповідно до Цивільного кодексу України фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що Єдиний державний реєстр юридичних Осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань працює як публічний державний реєстр лише з липня 2004 року.
Відповідно до частини третьої статті 17 та частини другої статті 18 Закону України "Про Державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі Закон) усі діючі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру" додають державному реєстратору заяву, про включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. При цьому Законом не визначено граничного строку для проведення такого включення та не встановлено відповідальності у разі неподання державному реєстратору документів для включення до Єдиного державного реєстру.
Крім того, у витягах з Єдиного державного реєстру зазначається, що Єдиний державний реєстр у стані формування, а інформація про юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, зареєстрованих до 01.07.2004 року та не включених до Єдиного державного. реєстру, отримується в органі виконавчої влади, в якому проводилась державна реєстрація.
Отже, фізичні особи - підприємці зареєстровані до 01.07.2004 року, стосовно яких не проводилась державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (в тому числі до створення Єдиного державного реєстру), не втратили статусу фізичної особи-підприємця.
Відповідно до законів України від 04 липня 2013 року №404-VII "Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" та від 04 липня 2013 року №406-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" Державна фіскальна служба України здійснює адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне Соціальне страхування з 1 жовтня 2013 року.
Інформацію про платників єдиного внеску, які були зареєстровані до 01 жовтня 2013 року-та не зняті з обліку, отримано з Пенсійного фонду України як діючих та завантажено до реєстру страхувальників у 2013 році.
Згідно зі статтею 66 Податкового кодексу України підставами для внесення змін до облікових даних платників податків є, зокрема: інформація органів державної реєстрації; документально підтверджена інформація, що надається платникам податків; інформація суб'єктів інформаційного обміну, уповноважених вийняти будь-які реєстраційні дії стосовно платника податків; рішення суду, що набрало законної сили.
Відповідно до Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", який набрав чинності з 01.01.2011, зі змінами та доповненнями (далі - Закон №2464), визначаються правові та, організаційні засади забезпечення збору, та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Частиною 1 ст. 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає Обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону України № 2464 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464), які набули чинності з 01 січня 2017 року, зокрема у першому реченні абзацу другого п. 2 частини першої ст. 7 слова "має право самостійно" замінено, словом "зобов'язаний".
Тобто, якщо Платником єдиного внеску не отримано дохід (прибуток) у звітному році або в окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзац другий п. 2 частини першої ст. 7 Закону № 2464).
Ставка єдиного внеску для платників єдиного внеску відповідно до норм частини п'ятої ст. 8 Закону № 2464 встановлено у розмірі 22 відсотки.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята ст. 9 Закону № 2464).
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (ч. 8 ст. 9 Закону № 2464).
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених Законом № 2464, є недоїмкою.
Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов'язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені (п. 5 глави VI Наказу "Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 20.04.2015 №449).
Таким чином, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу.
Суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги твердження позивача про те, що він взагалі не був зареєстрований як суб'єкт господарювання ФОП, а відтак взагалі не є платником ЄСВ, оскільки судом першої інстанції було встановлено, що позивач 06.08.1996 р. зареєстрований органами державної реєстрації, як ФОП та 06.08.1996 р. взятий на облік, як платник податків.
Судом першої інстанції витребовувались документи, які стали підставою для реєстрації позивача, як фізичну особу - підприємця, однак вказані докази від Борщівської РДА не надходили, а відповідачем доведено факт реєстрації позивача ФОПом та обов'язку сплати ЄСВ.
Однак судом першої інстанції помилково не враховано факт праці позивача оператором АЗС у ТОВ "Магістр - Д", який підтверджено довідкою про те, що позивач ОСОБА_1 працює в ТОВ «Магістр-Д» оператором АЗС з 01.07.2008 року та з нарахованої заробітної плати було сплачено ЄСВ.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що під час розгляду цієї справи підлягає врахуванню висновок Верховного Суду висловлений у рішенні від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, а саме відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Враховуючи наведене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) є правомірною, оскільки вона не відповідає критерію «пропорційності», адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску в цих правовідносинах досягнута, а тому відповідачем протиправно винесена вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11 травня 2019 року № Ф-2297-55.
Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року у справі № 500/2026/19 - скасувати, прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про скасування вимоги - задовольнити. Визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС в Тернопільській області від 11.05.2019 № Ф-2297-50 на суму 21030,90 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України з урахуванням пункту 3 розділу VI "Прикінцевих положень" Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В. Я. Макарик
судді Н. В. Бруновська
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 29 квітня 2020 року.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду