ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
29 квітня 2020 року справа №826/19348/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомДержавної служби геології та надр України (далі по тексту - позивач, Держгеонадра України)
доМіністерства юстиції України (далі по тексту - відповідач)
проскасування постанови державного виконавця про накладення штрафу від 21 грудня 2016 року ВП №5249684
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом, оскільки вважає протиправним накладення штрафу за невиконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2016 року у справі №826/6102/16, у зв'язку із тим, що Держгеонадра України оскаржило її в касаційному порядку, а тому законність даного рішення знаходиться під сумнівом; крім того, позивач звертає увагу, що судові рішення у справі №826/6102/16 прийняті всупереч судовій практиці Вищого адміністративного суду України, а при їх прийнятті не враховано та не надано належної оцінки всім обставинам.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/19348/16, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2018 року замінено первинного відповідача Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на Міністерство юстиції України.
У судове засідання 05 листопада 2018 року представники сторін до суду не прибули, у зв'язку із чим суд ухвалив розглядати справу в прядку письмового провадження відповідно до частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач не скористався правом, визначеним статтею 47 Кодексу адміністративного судочинства України, та відзив на позовну заяву суду не надав, водночас надіслав суду матеріали виконавчого провадження ВП №52496084.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21 листопада 2016 року ВП №52496084 при примусовому виконанні виконавчого листа №826/6102/16, виданого 19 вересня 2016 року Київським апеляційним адміністративним судом, про зобов'язання Держгеонадра України видати Товариству з обмеженою відповідальністю "Нафтогазрембуд-1" спеціальний дозвіл на користування надрами Тинівського газового родовища Львівської області з метою видобування вуглеводнів на підставі на підставі підпункту 1 пункту 8 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011року №615.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Пунктом 1 частиною першою статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до частини першої, пункту 1, 3 частини другої, пункту 22 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до абзацу першого частини шостої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Відповідно до частин першої, другої статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно статті 1291 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими для виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Отже, законодавцем передбачено негативні наслідки (штрафні санкції) за невиконання в обумовлений строк відповідного рішення.
Водночас, постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише при умові, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати судове рішення, проте не зробив цього.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року №522/6739/17.
Як свідчить зміст оскаржуваної постанови, штраф на позивача накладено за невиконання рішення суду - постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2016 року у справі №826/6102/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазрембуд-1" до Держгеонадра України про зобов'язання вчинити дії.
Так, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2016 року у справі №826/6102/16, залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2016 року, зобов'язано Держгеонадра України видати спеціальний дозвіл на користування надрами Тинівського газового родовища Львівської області з метою видобування вуглеводнів на підставі на підставі підпункту 1 пункту 8 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011року №615.
Суд встановив, що постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04 жовтня 2016 року ВП №52496084 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №826/6102/16, виданого 19 вересня 2016 року Київським апеляційним адміністративним судом, про зобов'язання Держгеонадра України видати Товариству з обмеженою відповідальністю "Нафтогазрембуд-1" спеціальний дозвіл на користування надрами Тинівського газового родовища Львівської області з метою видобування вуглеводнів на підставі на підставі підпункту 1 пункту 8 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року №615. У постанові також надано боржнику семиденний строк для самостійного виконання рішення.
Отже, підставою для винесення державним виконавцем постанови про накладення штрафу є невиконання боржником рішення у строк, встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження, за умови обізнаності боржника про таку постанову та про строк, в який він може добровільно її виконати.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Разом з тим, позивач не надав суду доказів, які б підтверджували вжиття ним заходів щодо своєчасного та належного виконання рішення суду та вимоги державного виконавця.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на сумніви у законності судового рішення, оскільки на момент відкриття виконавчого провадження та накладення штрафу постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2016 року у справі №826/6102/16 набрала законної сили.
У свою чергу стаття 124 Конституції України встановлює, що рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише Закону; отже, у рішеннях суду втілюється волевиявлення самої держави, а тому обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства, згідно з положеннями статті 129 Конституції України.
Суд наголошує, що положеннями Закону України "Про виконавче провадження" на державного виконавця не покладено обов'язку надавати оцінку рішенню суду та встановлювати можливість чи неможливість його виконання боржником. Натомість, державному виконавцю надано повноваження вчиняти дії, направлені за забезпечення виконання рішення суду у повному обсязі та у встановлені законом строки.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність винесення оскаржуваної постанови вимогам, встановленим частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Держгеонадра України не підлягає задоволенню.
Оскільки у позові відмовлено, відшкодування судових витрат не здійснюється.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Державній службі геології та надр України відмовити повністю.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Державна служба геології та надр України (03680, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 16; код ЄДРПОУ 37536031);
Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13; ідентифікаційний код 00015622).
Суддя В.А. Кузьменко