Справа № 420/1547/20
27 квітня 2020 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Стефанов С.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність в частині відмови у нарахуванні та виплати компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки в момент звільнення 17.05.2018 року за 2015 - 2018 роки та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду 25 лютого 2020 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в частині відмови у нарахуванні та виплати компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки в момент звільнення 17.05.2018 року за 2015 - 2018 роки;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки ОСОБА_1 за 2015 - 2018 роки.
Позиція позивача обґрунтовується наступним
Позивач зазначає, що при звільненні з військової частини НОМЕР_1 відповідач не виплатив ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2015 - 2018 роки.
В грудні 2019 року позивач звернувся до відповідача з листом про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період 2015-2018 роки. Проте, листом від 18.12.2019 року відповідач відмовив позивачу у виплаті грошової компенсації.
Таким чином, вважаючи бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015-2018 роки протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Відзив на позовну заяву обґрунтовано наступним
Відповідач не визнає заявлених позовних вимог та вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню посилаючись при цьому, зокрема, на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України №248/5571 від 25.07.2019 року, в яких зазначено, що при звільненні з військової служби компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям - учасникам бойових дій) не виплачується.
Відповідач зазначає, що станом на момент прийняття наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №147 від 01.08.2018 року позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків та відповідно не оскаржував своє звільнення та/або наказ про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Також відповідач наголошує, що якщо б ОСОБА_1 мав право на компенсацію за додаткову відпустку, то вона була б зазначена в наказі №147 від 01.08.2018 року командира військової частини НОМЕР_1 та була б йому виплачена, а у ньому вона не зазначена і не могла бути зазначена, оскільки ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 16.03.2018 року по 01.08.2018 рік.
Процесуальні дії
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст.262 КАС України.
03 квітня 2020 року від представника військової частини НОМЕР_1 надійшли: клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (вхід. №14497/20); клопотання про залишення позовної заяви без розгляду (вхід. №14499/20); відзив на позовну заяву (вхід. №14501/20).
22 квітня 2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив (вхід. №ЕП/5691/20).
Ухвалами Одеського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року відмовлено в задоволенні клопотань представника військової частини НОМЕР_1 про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та про залишення позовної заяви без розгляду.
Вивчивши матеріали справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, відзив на позовну заяву та відповідь на відзив, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Обставини справи встановлені судом
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №53 від 16.03.2018 року капітана 3 рангу ОСОБА_1 , призначеного наказом командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України від “27” лютого 2018 року №36 (по особовому складу) на посаду начальника відділу інформаційних систем центру інформаційних систем, який прибув з військової частини НОМЕР_2 м. Одеса, з “16” березня 2018 року зараховано до списків особового складу частини, поставлено на речове забезпечення при військовій частині НОМЕР_3 , на решту видів забезпечення при військовій частині НОМЕР_1 (а.с.37).
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №147 від 01.08.2018 року капітана 3 рангу ОСОБА_1 , начальника відділу інформаційних систем центру інформаційних систем військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 17.05.2018 року №82 з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку дії контракту) частини 6 статті 26, з урахуванням пункту 1 частини 8 цієї ж статті Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» вважати таким, що 01 серпня 2018 року справи та посаду здав і направлено для зарахування на військовий облік до Андрушівського РВК Житомирської області. З 01 серпня 2018 року виключено зі списків особового складу частини та знято з речового забезпечення при військовій частині НОМЕР_3 . Вислуга у Збройних Силах України станом на 01 серпня 2018 року складає: календарна 20 років 0 місяців 16 днів; пільгова 2 місяці 22 дні. Зазначеним наказом також передбачено виплатити щомісячну надбавку за особливості проходження служби у розмірі 10% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавку за вислугу років, та премію за період з 01 серпня 2018 року по 01 серпня 2018 року у розмірі 50%. Відповідно до наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260 передбачено виплатити грошову допомогу при звільненні у запас у розмірі 50% місячного грошового забезпечення пропорційно прослуженому часу в Збройних Силах України за 20 календарних років у розмірі 127 589 грн. 50 коп. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 «Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» належна грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, складає 50 793 грн. 17 коп. Щорічна основна відпустка за 2018 рік використана тривалістю 20 діб. Відповідно до абзацу 3 пункту 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено виплатити грошову компенсацію за 03 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2018 рік. Грошова допомога на оздоровлення за 2018 рік виплачена (а.с.11-12).
04 грудня 2019 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 зі зверненням, в якому просив виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки (за 2015, 2016, 2017, 2018 роки) передбаченої ст.16-2 Закону України «Про відпустки», ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також п.3 розділу ХХХІ Наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (а.с.9).
Листом від 18 грудня 2019 року за №15/2/4/2528 військова частина НОМЕР_1 надала відповідь на звернення позивача, в якому зазначено, що виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 , а тому у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 реалізувати прохання позивача не є можливим (а.с.10).
Таким чином, позивач, вважаючи протиправною відмову військової частити НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки в момент звільнення 17.05.2018 року за період з 2015 року по 2018 рік, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Джерела права та висновки суду
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 43 Основного Закону встановлено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-ХІІ від 25 березня 1992 року (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон №3551-ХІІ), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" №504/96-ВР від 05 листопада 1996 року (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20 грудня 1991 року (далі - Закон №2011-XII), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 101 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 101 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 101 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 101 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-XII від 21 жовтня 1993 року (далі - Закон №3543-XIІ) та у Законі України "Про оборону України" №1932-XII від 06 грудня 1991 року (далі - Закон №1932-XII).
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України №260 від 07 червня 2018 року, (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Враховуючи вищевикладене, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Така позиція суду узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у рішенні від 16 травня 2019 року по справі №620/4218/18, які, відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02 червня 2016 року є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
В рішенні від 16 травня 2019 року по справі №620/4218/18 Верховний Суд вказав ознаки типової справи:
- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;
- відповідач, суб'єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;
- підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України Про відпустки, статті 5, 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, стаття 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, стаття 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію;
- предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей;
- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України Про відпустки, Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію;
- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Таким чином, враховуючи ознаки адміністративної справи №420/1547/20, а саме: суб'єктний склад сторін, підстави спору, предмет розгляду даної справи, відносини, що регулюються одними нормами права, а також аналогічні вимоги, суд доходить висновку, що адміністративна справа №420/1547/20 є типовою справою, і суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18.
Крім того, застосування у даній типовій справі правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16 травня 2019 року по справі №620/4218/18 також відповідає вимогам частини третьої статті 291 КАС України.
Як було встановлено судом, позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки за період з 2015 року по 2018 рік, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв'язку із звільненням зі служби.
Водночас, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №147 від 01 серпня 2018 року, станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-XII, за 2015-2016 роки. Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.
Щодо твердження відповідача викладене у відзиві на позовну заяву, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 16.03.2018 року по 01.08.2018 рік та був переведений з військової частини НОМЕР_2 , а тому відповідач не повинен проводити виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку суд зазначає, що згідно до п.181 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, щорічні додаткові відпустки можуть бути використані одночасно зі щорічною основною відпусткою або в інший строк з урахуванням побажання військовослужбовців та інтересів військової служби, їх тривалість не впливає на тривалість щорічної основної відпустки.
У разі переміщення військовослужбовця по службі невикористана ним відпустка (частина відпустки) надається за новим місцем військової служби.
З аналізу викладених норм вбачається, у разі переміщення військовослужбовця до іншого місця служби та у випадку невикористання ним належних видів відпусток на попередньому місці служби, у силу приписів п.181 Положення, обов'язок надати такі відпустки або виплатити компенсацію за них, покладається на військову частину до якої було переміщено військовослужбовця.
Судом було встановлено, що ОСОБА_1 був переведений з військової частини НОМЕР_2 до військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16.03.2018 року №53 (по стройовій частині) (а.с.37).
Також, згідно витягу з послужного списку капітана 3 рангу ОСОБА_1 від 11 травня 2018 року вбачається, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з 29.08.2014 року по 27.02.2018 рік на посаді оперативного чергового відділення бойового управління ВОС - 0915003 та у період з 27.02.2018 року до моменту звільнення у військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальника відділу інформаційних систем центру інформаційних систем, ВОС - 5302003 (а.с.48).
Таким чином, враховуючи те, що позивач не використав додаткові відпустки за період з 2015 року по 2018 рік, а також враховуючи те, що позивача було переведено до військової частини НОМЕР_1 з якої в подальшому його було звільнено у запас, судом вбачається протиправна бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23 лютого 2006 року, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Так, у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" ЄСПЛ вказав, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 17 липня 2008 року у справі "Каіч та інші проти Хорватії" для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Держава несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема, через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі №815/1048/16 зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Таким чином, враховуючи встановлену судом протиправну бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо відмову у нарахуванні та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки в момент звільнення 17.05.2018 року за період з 2015 року по 2018 рік, суд вважає, що ефективним способом захисту порушених прав, свобод та інтересів позивача буде зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки ОСОБА_1 за 2015 - 2018 роки.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачем в порушення частини другої статті 77 КАС України не доведено, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано правомірність не нарахування та не виплати компенсації за невикористану відпустку, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність в частині відмови у нарахуванні та виплати компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки в момент звільнення 17.05.2018 року за 2015 - 2018 роки та зобов'язання вчинити певні дії є обґрунтованими та таким, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 242-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність в частині відмови у нарахуванні та виплати компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки в момент звільнення 17.05.2018 року за 2015 - 2018 роки та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в частині відмови у нарахуванні та виплати компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки в момент звільнення ОСОБА_1 17.05.2018 року за 2015 - 2018 роки.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки ОСОБА_1 за 2015 - 2018 роки.
Рішення суду набирає законної сили, згідно ст.255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. При цьому відповідно до п.п.15.5 п.15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Суддя С.О. Cтефанов
.