Постанова
Іменем України
27 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 362/5764/17
провадження № 61-3849св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач (за первісним позовом)- ОСОБА_1 , відповідачі (за первісним позовом): ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , позивач (за зустрічним позовом)- ОСОБА_2 , відповідачі (за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ,
треті особи: ОСОБА_4 , Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», Васильківський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Київської області,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2018 року у складі судді Корнієнка С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року у складі колегії суддів:
Панченка М. М., Волошиної В. М., Слюсар Т. А.,
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (далі - Закон України № 460-IX).
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Васильківський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Київської області
(далі - Васильківський МР ВДВС ГТУЮ Київської області), про звільнення майна з-під арешту.
Позовна заява мотивована тим, що у січні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою. Ухвалою Залізничного районного суду міста Сімферополя
від 24 лютого 2014 року про забезпечення позову накладено арешт на домоволодіння площею 457,9 кв. м та земельну ділянку площею 0,0977 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач вказував, що до постановлення указаної ухвали Залізничного районного суду міста Сімферополя АР Крим від 24 лютого 2014 року,
14 жовтня 2013 року ОСОБА_3 спірне нерухоме майно було подароване позивачу.
Посилаючись на те, що арешт на належне позивачу майно було накладено безпідставно, оскільки він не може нести відповідальність своїм майном за зобов'язаннями іншої особи, ОСОБА_1 просив суд зняти арешт з належної йому на праві власності земельної ділянки загальною площею 0,0977 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який накладено на підставі постанови ВДВС МРУЮ від 23 червня 2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження за виконавчим провадженням № 43757433 (номер запису про обтяження 6322929 від 14 липня 2014 року) та ухвали Залізничного районного суду міста Сімферополя АР Крим від 24 лютого 2014 року
у цивільній справі № 122/707/14-ц (номер запису про обтяження № 4770540 від 24 лютого 2014 року).
У травні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), Васильківський МР ВДВС ГТУЮ Київської області, про визнання договорів дарування недійсними.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 14 жовтня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладений договір дарування домоволодіння загальною площею 457,9 кв. м та земельної ділянки площею 0,0977 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Посилаючись на те, що оспорювані правочини є фіктивними, оскільки укладені з метою уникнення ОСОБА_3 відповідальності за зобов'язаннями перед ОСОБА_2 , ОСОБА_2 просив суд визнати недійсним договір дарування від 14 жовтня 2013 року домоволодіння загальною площею 457,9 кв. м та земельної ділянки площею 0,0977 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області
від 22 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Скасовано записи про обтяження на земельну ділянку площею 0,0977 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, на АДРЕСА_1 :
- № 4770540 за рішенням реєстраційної служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим (далі - РС Сімферопольського МУЮ АР Крим), індексний № 11149600 від 24 лютого 2014 року, здійснений на підставі рішення Залізничного районного суду міста Сімферополя АР Крим від 24 лютого 2014 року у цивільній справі
№ 122/707/14-ц;
- № 6322929 за рішенням реєстраційної служби Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області (далі - РС Васильківського МРУЮ Київської області), індексний № 14419929
від 14 липня 2014 року, здійснений на підставі постанови Васильківського МР ВДВС ГТУЮ Київської області від 23 червня 2014 року (виконавче провадження ВП № 43757433).
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що арешт було накладено на майно, яке не належить боржникові, а тому позов власника такого майна підлягає задоволенню. Крім того, зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки фактичне відчуження нерухомості відбулося до відповідного накладення на нього арешту, та сторони правочину виявили вільне волевиявлення щодо його укладення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2018 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, звертаючись до суду з первісним позовом про звільнення майна з-під арешту, ОСОБА_1 просив фактично скасувати заходи забезпечення позову, вжиті відповідно до ухвали Залізничного районного суду міста Сімферополя АР Крим
від 24 лютого 2014 року у справі № 122/707/14-ц. Таким чином, зняття арешту в даному випадку повинно відбуватися не шляхом пред'явлення окремого позову, а шляхом оскарження ухвали суду, якою було вжито заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно, або подання заяви про скасування заходів забезпечення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення зустрічного позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині первісних позовних вимог не оскаржуються, тому перегляду в касаційному порядку не підлягають.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що договори дарування домоволодіння та земельної ділянки є фіктивними, оскільки укладені з метою уникнення ОСОБА_1 відповідальності за зобов'язаннями перед ОСОБА_2 .
Доводи інших учасників справи
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку та земельної ділянки загальною площею 0,0977 га, на підставі договорів дарування нерухомості, за реєстровими № 2800 та № 2804 від 14 жовтня 2013 року, посвідчених приватним нотаріусом Васильківського міського нотаріального округу Київської області Нещасною Т. М.
У січні 2014 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до Залізничного районного суду міста Сімферополя АР Крим до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за розпискою (справа № 122/707/14).
Ухвалою Залізничного районного суду міста Сімферополя АР Крим
від 06 лютого 2014 року відкрито провадження у вищевказаній справі.
Ухвалою Залізничного районного суду міста Сімферополя АР Крим
від 24 лютого 2014 року про забезпечення позову накладено арешт на земельну ділянку загальною площею 0,0977 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Також, 23 червня 2014 року ВДВС Васильківського МРУЮ винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, відповідно до якої накладено арешт на вказану земельну ділянку за виконавчим провадженням № 43757433.
Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» територію АР Крим визначено тимчасово окупованою територією.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 26 травня 2016 року підсудність справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про стягнення боргу визначено Оболонському районному суду міста Києва.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 13 квітня 2016 року у справі № 756/7189/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року та постановою Верховного Суду
від 27 червня 2018 року, первісний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за розпискою від 09 квітня 2012 року, яка станом на 19 червня 2015 року становить заборгованість за основною сумою боргу у розмірі 1 073 000 доларів США; проценти за користування позиковими коштами - 686 132,05 доларів США; 3 % річних - 92 954,14 доларів США. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_7 , ОСОБА_2 про визнання припиненим зобов'язання за розпискою відмовлено.
Відповідно до повідомлення № 1 про експертну оцінку майна відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України) на примусовому виконанні перебуває зведене виконавче провадження № 47967772 з виконання наступних виконавчих документів, зокрема: виконавчого листа Оболонського районного суду міста Києва
від 16 листопада 2016 року № 756/7189/15-ц про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості за розпискою від 09 квітня
2012 року; виконавчого листа Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2015 року № 362/626/14-ц про стягнення
з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики у сумі 25 896 735,95 грн та судовий збір - 3 654 грн, а всього - 25 900 389,95 грн.
У ході примусового виконання було описано та арештовано наступне майно: незавершене будівництво, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок загальною площею 201,4 кв. м, житловою площею 102 кв. м, та земельна ділянка, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташовані за адресою:
АДРЕСА_1 .
Згідно з Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 17 жовтня 2017 року на момент накладення зазначених вище обтяжень (арештів) спірне нерухоме майно, зокрема, земельна ділянка, на підставі договорів дарування від 14 жовтня 2013 року, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчених приватним нотаріусом Васильківського міського нотаріального округу Київської області Нещасною Т. М., за реєстровими № 2800 та № 2804, належала на праві власності ОСОБА_1 (позивачу за первісним позовом).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України № 460-IX) визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною третьою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
З загальним правилом, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_2 як на підставу своїх вимог посилався на те, що оспорювані правочини є фіктивними, оскільки укладені з метою уникнення ОСОБА_3 відповідальності за зобов'язаннями перед ОСОБА_2 .
Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 215 ЦК України визначено, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Вирішуючи спір в частині зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Судами встановлено, що спірні договори дарування, вчинені в письмовій формі та нотаріально посвідчені відповідно до статей 719, 722 ЦК України, а сам ОСОБА_1 фактично зареєстрований та проживає в спірному майні разом зі своєю сім'єю з 2013 року, що свідчить про прийняття ним дарунку. Також договори дарування зареєстровані в Державному реєстрі задовго до подання ОСОБА_2 позову та відкриття судом провадження у справі. Крім того, відчуження майна відбулося до постановлення ухвали про забезпечення позову.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що позивачем за зустрічним позовом не доведено належними та допустимими доказами, що оспорювані правочини були укладені без наміру створення реальних наслідків, зокрема, зміни або виникнення у сторін правочину прав та обов'язків, суди у цій конкретній справі дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог.
Доводи касаційної скарги про те, що договори дарування домоволодіння та земельної ділянки є фіктивними, колегія суддів не бере до уваги, оскільки договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. Договори дарування належать до безоплатних правочинів та за їх умовами обдаровані не мають перед дарувальниками будь-яких зобов'язань матеріального характеру.
Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь яку дію майнового чи немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Вказане вище не доведено належними та допустимими доказами, тому доводи касаційної скарги є необґрунтованими.
Інші наведенні в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки судами попередніх інстанцій правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права під час вирішення справи в цій частині позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення зустрічних позовних вимог є достатньо мотивованим та такими, що відповідають нормам закону.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення в частині вирішення зустрічних позовних вимог - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів в цій частині не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області
від 22 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду
від 06 лютого 2019 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська А. І. Грушицький В. В. Сердюк