03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/2435/2020
28 квітня 2020 року м. Київ
Справа № 357/7203/19
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», яка подана представником Криловою Оленою Леонідівною, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада2019 року, ухвалене у складі судді Бондаренко О.В.,
у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
У червні 2019 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 125 257 грн. 07 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921 грн.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 05.12.2013 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 3600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Позивач умови договору виконав, а саме надав відповідачу кредит у розмірі встановленому договором, а відповідач, в свою чергу, не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, та іншими витратами відповідно до умов договору, порушила умови договору, чим спричинила заборгованість, яка станом на 04.06.2019 року становить 125 257 грн. 07 коп. та складається з: заборгованості за кредитом - 3286,84 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 110 829 грн. 42 коп., заборгованості за пенею та комісією - 4700 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: фіксована частина - 500 грн. та процентна складова - 5940 грн. 81 коп.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2019 рокупозов задоволено частково.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по тілу кредиту в розмірі 3286 грн. 84 коп. та судові витрати у справі в розмірі 50,41 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ПАТ КБ «Приватбанк» - Крилова О.Л. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків та задовольнити вимоги у цій частинні в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін, посилаючись його незаконність, необґрунтованість, порушення норм процесуального та матеріального права.
Вказує, що посилання суду в оскаржуваному рішенні на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17 є бездоказовим та безпідставним, оскільки цей висновок був зроблений в іншій конкретній справі за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору як погоджені між сторонами у належний спосіб. У даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, як і не оспорювалося відповідачем укладення, чи не укладення кредитного договору, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами цього договору. Під час підписання анкети-заяви відповідач ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку щодо умов кредитування. Таким чином, відповідач приєднався до запропонованої банком пропозиції.
Отже, відсутність підпису відповідача на відповідних Тарифах, Умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, оскільки суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них.
В даному випадку відповідач, підписуючи анкету-заяву від 05.12.2013року, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Підписанням анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, відповідач погодився з умовами та правилами надання банком послуг, які разом з цією заявою, зразками підписів складають змішаний договір банківського рахунку і кредитного договору. Приєднання до умов та правил надання банківських послуг є укладенням договору з банком.
Вказує, що відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08 липня 2019 року у справі № 923/760/18, твердження суду про те, що укладений між позивачем та відповідачем договір не містить підписів відповідача (позичальника) під Умовами та правилами надання банківських послуг, є нікчемним і безпідставним, оскільки такий договір є договором приєднання і жодного підпису відповідача під публічними розміщеними умовами та правилами закон не вимагає.
Крім того, вважає помилковим висновок суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту. Основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, і ця умова є істотним фактором при наданні кредитних коштів. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду залишити без змін. Посилається на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не надано доказів того, що в анкеті-заяві сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, тобто дійшли згоди з усіх істотних умов договору. Вважає необґрунтованими доводи представника позивача щодо неправомірного посилання суду першої інстанції на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17, оскільки зазначені висновки є обов'язковими для судів першої, апеляційної інстанції. Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, оформлений не належним чином, в ньому не зазначено прізвища посадової особи, яка має право складати такий розрахунок, підпису цієї особи та печатки банку, що не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів, а тому суд правомірно не прийняв вказаний доказ.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, 05 грудня 2013 року відповідач ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку.
Відповідно до змісту вказаної Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 05 грудня 2013 року відповідач ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг.
Як встановлено судом та не спростовується сторонами, відповідач отримала від позивача кредит у розмірі 3600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
З розрахунку заборгованості, наданого позивачем до позовної заяви, вбачається, що позивач вказує на наявність у відповідача станом на 04 червня 2019 року заборгованості у сумі 125 257 грн. 07 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом - 3286 грн. 84 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом - 110 829 грн. 42 коп., заборгованості за пенею та комісією - 4700 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: фіксована частина - 500 грн. та штраф процентна складова - 5940 грн. 81 коп.
Відмовляючи у задоволенні вимог в частині стягнення відсотків та пені, суд першої інстанції, посилаючись на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року по справі № 342/180/17, виходив з того, що у Анкеті-заяві позичальника від 05 грудня 2013 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов і Правил розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, в тому числі щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та сплати неустойки (пені, штрафів).
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, тобто дійшли згоди із усіх істотних умов договору. Тому суд дійшов висновку, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Крім того, суд вважав, що сам по собі розрахунок заборгованості не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру, оскільки нічим не підтверджується і його правильність неможливо перевірити. Суд посилався на те, що розрахунок заборгованості оформлений не належним чином, в ньому не зазначено прізвища посадової особи, яка має право складати такий розрахунок, підпису цієї особи та печатки банку, що не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів, закріплених в ДСТУ 4163-2003 «Вимоги до оформлення документів», затверджених наказом Держспоживстандарту України №55 від 17.04.2003 року. Тому суд не прийняв наданий позивачем доказ, оскільки зазначена в ньому інформація не пояснює природу виникнення у відповідача боргу в розмірі 125 257 грн. 07 коп.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту, суд першої інстанції посилався на те, що 05.12.2013 року відповідач ОСОБА_1 отримала кредитну картку Універсальна та ПІН, а отже, почала користуватися картковим рахунком та кредитними коштами, що не заперечується відповідачем. Таким чином, вимога АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості по тілу кредиту в розмірі 3286 грн. 84 коп. є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України, суд дійшов висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується та вважає, що висновки суду відповідають обставинам справи, наявним у матеріалах справи доказам та нормам матеріального права.
Рішення суду в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту не оскаржується, а тому відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України судом апеляційної інстанції в цій частині не переглядається.
Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ст. ст. 526, 530, 610, ч.1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Статтею 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст.76 ЦПК України).
Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як вбачається з Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, що додана представником до позовної заяви, вказана анкета-заява підписана ОСОБА_1 05 грудня 2013 року, в якій вона заявила, що ознайомилась та згодна із Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані для ознайомлення.
Проте заяв про оформлення на своє ім'я будь-якої із платіжних карток (карта «Універсальна», карта Gold або будь-якої іншої картки) вищевказана заява-анкета не містить. Будь-яких даних про бажаний кредитний ліміт, розмір відсоткової ставки за користування кредитом в анкеті-заяві також не зазначено.
Отже, анкета-заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приват-Банку не містить відомостей, яку саме кредитну картку та за яким тарифом з обслуговування кредитних карток просила надати відповідач.
При цьому в Анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 5 грудня 2013 року відсутні відомості щодо умов кредитування та узгодження з споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Крім того, наданий позивачем витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» ПриватБанку є узагальненим витягом за період 2013 - 2015 років.
Довідки про умови кредитування чи Тарифів обслуговування кредитних карт, які б містили підпис відповідача ОСОБА_1 про ознайомлення з ними, матеріали справи не містять.
На підтвердження своїх позовних вимог позивачем до суду першої інстанції було надано довідку, яка містить інформацію про те, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений договір №б/н, за яким надано наступні кредитні картки: НОМЕР_1 - дата відкриття 05.12.2013 року, термін дії 10/17; НОМЕР_2 - дата відкриття 05.12.2013 року, термін дії 12/17 (а.с. 52).
З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої на ОСОБА_1 , вбачається, що старт карткового рахунку № НОМЕР_1 відбувся 05.12.2013 року, 05.12.2013 року - встановлено кредитний ліміт 300 грн., 05.12.2013 року - збільшено кредитний ліміт 3600 грн., 11.03.2015 року - знижено кредитний ліміт 3360 грн.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач до позовної заяви додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», в якому зазначено про тарифи карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Gold», в яких визначені для кожного виду карт : пільговий період користування коштами, процентна ставка, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів та їх розміри і порядок нарахування.
З витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» вбачається, що тарифи карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Gold» мають різні умови кредитування, зокрема, різний: пільговий період часу, розмір базової процентної ставки, розмір пені за несвоєчасне погашення кредиту та порядок її нарахування.
Крім того, у Витягу містяться примітки про те, що з 01.01.2013 року всі картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» переведені на тарифний план «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». З 01.09.2014 року проводиться зміна тарифного плану «Універсальна Contract» на «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» або «Універсальна Gold». З 01.09.2014 року змінено процентну ставку по кредитним картам «Універсальна» та «Універсальна Gold» (зміну здійснено тільки для витрат здійснених до 01.09.2014 року). З 01.09.2015 року змінено тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна» та «Універсальна Gold»: розмір процентної ставки, пені тощо.
Разом з тим, зазначений витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не містить підпису позичальника про ознайомлення з ними, а тому позивачем не доведено, який саме тариф було обрано відповідачем, оскільки тарифи встановлені для карт чотирьох видів та різняться між собою.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, банком нарахована заборгованість за користування кредитними коштами за період: з 05.12.2013 року по 29.08.2014 року за процентною ставкою 30,00 %, з 01.09.2014 року по 31.03.2015 року за процентною ставкою 34, 80%, з 01.04.2015 року по 04.06.2019 року - за процентною ставкою 43,20%.
В позовній заяві позивачем не зазначено та не надано відповідних доказів, за якими саме тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» відповідач отримав кредитну картку, а відтак позивачем не доведено розмір, порядок та умови нарахування процентів та пені, що були узгоджені сторонами при укладенні договору.
Отже, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з наданими позивачем тарифами була ознайомлена відповідач і погодилась з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказаний документ на момент підписання анкети-заяви містив умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) саме у зазначеному витягу з Тарифів, що доданий банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка витягу з Тарифів із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування (постанова Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) .
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року зазначила, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, яка не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
За викладених обставин, суд першої інстанції, оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності, дійшов правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 в частині стягнення відсотків за користування кредитом, пені, штрафів та комісії, оскільки позивачем не надано доказів щодо всіх істотних умов кредитування, зокрема, розміру та порядку нарахування процентів за користування кредитними коштами, який погоджено між сторонами.
Доводи апеляційної скарги про те, що посилання суду в оскаржуваному рішенні на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17, є бездоказовим та безпідставним, колегія суддів відхиляє, оскільки спір у даній справі виник з подібних правовідносин, що розглядались у справі № 342/180/17, за результатами розгляду якої з метою формування єдиної правозастосовної практики Великою Палатою Верховного Суду надано правовий висновок, який в свою чергу, відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, суд повинен враховувати при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач, підписуючи анкету-заяву від 05.12.2013 року, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості висловила свою згоду з формою договору та його умовами, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки зазначені посилання представника позивача не відповідають змісту анкети-заяви, в якій зазначено лише загальну назву Умов та Правил, без їх ідентифікації відповідно до дати, коли вони були затверджені, або станом на яку вони були чинні. Доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мала на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, банком не надано, а відтак підстави брати їх до уваги відсутні.
Доводи апеляційної скарги про те, що Умови та Правила надання банківських послуг є договором приєднання і жодного підпису відповідача під публічними розміщеними умовами та правилами закон не вимагає, є безпідставними, оскільки відсутність підпису відповідача на умовах надання споживчого кредиту фактично надає можливість банку надавати умови у будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем. Зазначення у Анкеті-заяві про ознайомлення з умовами надання кредиту, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом вимог ст. 1046, 1048 ЦК України колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки такі доводи не містять обґрунтованих посилань на докази, які б підтверджували факт досягнення згоди між сторонами щодо процентної ставки за користування кредитом, а вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами з підстав та у розмірах, встановленими актами законодавства, зокрема ст. 1048 ЦК України, позивач не пред'являв.
Враховуючи, що наданий позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт не містить підпису відповідача ОСОБА_1 , тоді як у вказаному витягу міститься чотири різних види тарифів, що встановлені для різних видів карт, зазначений витяг не може вважатися доказом на підтвердження умов кредитування.
Таким чином, враховуючи викладене та висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17, інші доводи апеляційної скарги представника позивача висновків суду першої інстанції не спростовують.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка наявним у матеріалах справи доказам, доводи апеляційної скарги позивача висновків суду не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не вбачається.
За правилами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Немировська О.В.
Чобіток А.О.