Справа № 127/15600/17
Провадження № 22-ц/801/914/2020
Категорія: 44
Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В. М.
Доповідач:Ковальчук О. В.
28 квітня 2020 рокуСправа № 127/15600/17м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів : Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,
за участі секретаря Кирилюк Л. М.
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про стягнення моральної шкоди,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 лютого 2020 року та ухвалу цього ж суду від 18 липня 2019 року, ухвалені у м. Вінниці суддею цього суду ОСОБА_2 ,
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці (далі - управління ПФУ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, про стягнення моральної шкоди, мотивуючи його тим, що він у 1988 році протягом 120 діб приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, працюючи водієм вантажного автомобіля. Зазначив, що поступово стан його здоров'я погіршувався та йому було встановлено інвалідність третьої групи. Після досягнення 55 річного віку у 2009 році позивач неодноразово звертався до управління ПФУ з метою призначення пенсії із скороченням пенсійного віку, проте йому відмовляли у зв'язку з відсутністю підтвердження факту перебування в зоні відчуження. У 2010 році ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ПФУ у Вінницькій області з заявою про призначення пенсії, на яку йому було надано відповідь про можливість призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на п'ять років, оскільки надані документи підтверджують факт його перебування у зоні відчуження. У зв'язку з цим, управління ПФУ призначило ОСОБА_1 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку, однак виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, оскільки у нього були відсутні довідки про заробітну плату в зоні відчуження. Не погодившись з таким нарахуванням пенсії, ОСОБА_1 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області, який своєю постановою від 01 жовтня 2014 року зобов'язав управління ПФУ провести перерахунок та виплату йому пенсії, проте вказана постанова почала виконуватись лише з 2016 року.
Внаслідок незаконних дій та бездіяльності відповідача по призначенню ОСОБА_1 пенсії він вибився з нормального життєвого ритму, а стан здоров'я суттєво погіршився: у нього систематично підвищувався кров'яний тиск, він неодноразово втрачав свідомість, внаслідок чого ламав кістки, згодом стався інсульт, після якого йому встановлено другу групу інвалідності.
Пославшись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з управління ПФУ на його користь моральну шкоду у розмірі 1 000 000, 00 грн, завдану йому протиправними діями відповідача.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з управління ПФУ на його користь моральну шкоду внаслідок дій та бездіяльності державних службовців управління ПФУ у розмірі 301 563, 00 грн та 5 076, 00 грн витрат, пов'язаних з оплатою експертних послуг, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 03 квітня 2018 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постановою Верховного суду від 08 травня 2019 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 03 квітня 2018 року скасовано і направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У вказаній постанові касаційний суд дійшов висновку, що при новому розгляді справи суду необхідно визначитись зі складом осіб, що беруть участь у справі, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, встановити наявність або відсутність складу цивільного правопорушення та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18 липня 2019 року задоволено клопотання позивача, замінено первісного неналежного відповідача - Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці на належного відповідача - Головне територіальне управління юстиції у Вінницькій області та залучено до участі в справі як співвідповідача Головне управління Держаної казначейської служби України у Вінницькій обл., виключивши його зі складу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 лютого 2020 року в задоволені позову ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про стягнення моральної шкоди відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції від 18 липня 2019 року як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У поданих на апеляційну скаргу відзивах відповідачі зазначили, що оскаржуване рішення вважають законним та обґрунтованим, а тому просять апеляційний суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
У п. 9 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України встановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак, рішення суду цим вимогам відповідає не в повній мірі, тому апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши його законність і обґрунтованість не тільки у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено лише факт завдання шкоди, проте не надано доказів наявності причинно-наслідкового зв'язку між фактом заподіяння шкоди та неправомірними діями Головного Територіального управлінням юстиції у Вінницькій області. Судом взято до уваги, що висновком експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 09 січня 2018 року № 115п встановлено, що ОСОБА_1 була нанесена моральна шкода внаслідок дій та бездіяльності державних службовців управління ПФУ у м. Вінниці, яке на час ухвалення рішення не є стороною по справі, а доказів того, що саме діями відповідача Головного Територіального управлінням юстиції у Вінницькій області позивачу завдано моральну шкоду суду не надано.
Із такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що з 01 вересня 2009 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні ПФУ та одержував пенсію як інвалід третьої групи (т. 1, а. с. 21).
Згідно з витягом з протоколу засідання комісії для розгляду спірних питань, пов'язаних з призначенням (перерахунком) та виплатою пенсій відповідно до чинного законодавства України про пенсійне забезпечення № 7 від 25 лютого 2010 року, наданого Управлінням ПФУ в Замостянському районі м. Вінниці, комісія з розгляду спірних питань, пов'язаних призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій, вирішила відмовити у призначенні пенсії ОСОБА_1 на підставі пункту 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки станом на 01 січня 1992 року він відпрацював у зоні безумовного (обов'язкового) відселення 121 день - 3 місяці 28 днів, в зв'язку із чим і далі буде отримувати пенсію по інвалідності до 30 вересня 2010 року (т. 1, а. с. 14).
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 27 травня 2010 року ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (т. 1, а. с. 22).
У наданій ОСОБА_1 головним управлінням ПФУ у Вінницькій області відповіді за № 863/ч-10 від 03 вересня 2010 року зазначено, що місце дислокації військової частини, в якій він служив, - населений пункт ОСОБА_3 , дійсно відноситься до зони відчуження, а тому йому може бути призначена пенсія за віком із зниженням пенсійного віку на 5 років (т. 1, а. с. 18).
З 28 січня 2011 року ОСОБА_1 отримував пенсію по третій групі інвалідності, як ліквідатор наслідків аварії на Чорнобильської АЕС.
Згідно з листом № 326/ч-2 від 29 листопада 2012 року Управління ПФУ у м. Вінниці відмовило ОСОБА_1 у здійснені перерахунку пенсії по інвалідності у розмірі фактичних збитків, оскільки у відповідних довідках суми оплати праці містили відомості за певні місяці, проте не містили даних по заробітній платі за дні роботи в зоні відчуження (т. 1, а. с. 39?40).
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 01 жовтня 2014 року у справі № 127/17055/14-а позов ОСОБА_1 до управління ПФУ в м. Вінниці про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії задоволено частково, зобов'язано управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки архівного відділу Вінницької міської ради № 01/26-181 від 03 лютого 2009 року, із урахуванням заробітної плати за жовтень 1988 року у сумі 1 072, 07 грн, починаючи з 01 березня 2014 року, і виплачувати її щомісячно. В решті позовних вимог відмовлено (т. 1, а. с. 44-46).
Відповідно до листа управління ПФУ в м. Вінниці від 16 лютого 2017 року № 5/ч-2 оригінал постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 01 жовтня 2014 року, ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2014 року, а також ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2015 року надійшли до відділу з питань призначення (перерахунку) пенсії 06 лютого 2017 року. Після надходження вищенаведених судових рішень ОСОБА_1 було здійснено перерахунок пенсії із врахуванням заробітної плати за жовтень 1988 року у сумі 1 072, 07 грн, починаючи з 01 березня 2014 року (т. 1, а. с. 49).
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22 серпня 2017 року у справі призначено судову психологічну експертизу для вирішення питання чи була нанесена ОСОБА_1 моральна шкода (страждання) діями та бездіяльністю державних службовців управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці (т. 1, а. с. 87).
Згідно з висновком експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 09 січня 2018 року № 115п ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була нанесена моральна шкода (страждання), яка полягає у психотравмуючій ситуації у вигляді пролонгованого переживання стресу та отриманої психологічної травми: стресогенна гіпертрофія особистісних рис (підвищений рівень соціальної тривожності, первинні ознаки соціофобії, підвищення збуджуваності й дратівливості, перманентна психологічна напруженість), внаслідок дій та бездіяльності державних службовців управління ПФУ у м. Вінниці. Можливий розмір грошової компенсації за завдану моральну шкоду (страждання), яка була нанесена ОСОБА_1 , складає 81 мінімальну заробітну плату, розмір якої установлюється рівним розміру мінімальної заробітної плати в Україні, чинному на момент винесення рішення суду (т. 1, а. с. 125-132).
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
За приписами ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Статтею 119 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення з позовною заявою, передбачено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Аналогічні положення містяться у статті 175 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи Вінницьким апеляційним судом.
За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
З огляду на зазначене, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частини перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). За змістом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 36 постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Згідно з частинами першою, шостою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.
Пунктом 4 частини третьої статті 376 ЦПК України встановлено, що порушення норм процесуального права є обов'яковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Отже, апеляційний суд в силу своїх процесуальних повноважень, визначених статтями 367, 374 ЦПК України, не має права на залучення на стадії апеляційного розгляду до участі у справі інших осіб, як і повноважень на скасування рішення суду з направленням справи на новий судовий розгляд.
З урахуванням наведеного та встановлених у справі обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, встановивши, що позивачем не надано доказів наявності причинно-наслідкового зв'язку між фактом заподіяння шкоди та неправомірними діями Головного Територіального управлінням юстиції у Вінницькій області, дійшов передчасного висновку щодо вирішення спору по суті вимог без визначення належного суб'єктного складу учасників справи з огляду на вимоги позову та предмет спору.
За таких обставин, оскільки вказані недоліки щодо залучення всіх осіб, які повинні відповідати за даним позовом в якості відповідачів, не можуть бути усунені при розгляді справи апеляційним судом, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмовити у позові із зазначених вище підстав пред'явлення його до неналежного кола відповідачів.
Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з висновками Верховного Суду у постанові від 13 квітня 2020 року у справі № 372/866/17.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права на судовий захист шляхом подання позову до належних відповідачів за своїми позовними вимогами.
Апеляційний суд вважає необґрунтованою вимогу апеляційної скарги про скасування ухвали суду першої інстанції від 18 липня 2019 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки ухвала про заміну неналежного відповідача не підлягає апеляційному оскарженню та не є ухвалою, що перешкоджає провадженню у справі, тому не може бути скасована. Крім того, як зазначалось вище, апеляційний суд не має процесуальної можливості визначати коло осіб, які мають відповідати за позовом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі викладеного вище, оскільки суд першої інстанції за результатом розгляду позовних вимог дійшов правильного висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, апеляційний суд вважає за необхідне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 лютого 2020 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а ухвалу цього ж суду від 18 липня 2019 року залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 лютого 2020 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 18 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.
Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді : О. Ю. Береговий
О. С. Панасюк
Текст постанови виготовлено 28 квітня 2020 року.