Справа № 552/317/20 Номер провадження 22-ц/814/1130/20Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н. Л. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.
22 квітня 2020 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді: Бутенко С.Б.
Суддів: Обідіної О.І., Прядкіної О.В.
розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 05 лютого 2020 року у складі судді Яковенко Н.Л.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Полтавський обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер Полтавської обласної ради» про визнання протиправною бездіяльність щодо нерозгляду та ненадання відповіді, зобов?язання розглянути звернення з наданням відповіді,
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 05 лютого 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Полтавський обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер Полтавської обласної ради» про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії визнано неподаною та повернуто позивачці з підстав, передбачених частиною 3 статті 185 ЦПК України.
Не погодившись з даною ухвалою, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність ухвали, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу районного суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відкрити провадження у справі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про визнання неподаною та повернення заяви, оскільки на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху вона подала уточнену позовну заяву.
Зазначає, що судом не було вирішено її клопотання про звільнення від сплати судового збору на підставі статті 8 Закону України «Про судовий збір».
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини тринадцять статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частинами першою, другою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підставами для скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 379 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
По справі встановлено, що 22 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до КП «Полтавський обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер Полтавської обласної ради», в якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду та ненадання відповіді на її звернення про працевлаштування та зобов'язати КП «Полтавський обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер Полтавської обласної ради» повторно розглянути її звернення щодо працевлаштування з наданням відповіді. Одночасно заявила клопотання про звільнення від сплати судового збору, посилаючись на тяжкий матеріальний стан.
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 22 січня 2020 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору було відмовлено з тих мотивів, що клопотання позивача є необґрунтованим, не містить посилань на докази, які б свідчили про неможливість здійснення дій по оплаті судового збору. Позовну заяву залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам, визначеним статтями 175, 177 ЦПК України з наданням строку для усунення зазначених в ухвалі недоліків протягом не більше десяти днів з дня вручення копії ухвали.
Копія вказаної ухвали була отримана позивачкою 29 січня 2020 року та 05 лютого 2020 року нею було подано до суду уточнену позовну заяву з усуненими недоліками в порядку статті 185 ЦПК України та клопотання про звільнення від сплати судового збору з доказами на підтвердження майнового стану.
Постановляючи ухвалу про визнання позовної заяви ОСОБА_1 неподаною та повертаючи її позивачеві на підставі частини третьої статті 185 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у встановлений судом строк не в повній мірі усунуто недоліки заяви, зокрема, всупереч норм статті 177 ЦПК України не сплачено судовий збір виходячи з заявлених двох позовних вимог немайнового характеру - у розмірі 1681,60 грн.
Колегія суддів апеляційного суду з таким висновком місцевого суду повною мірою погодитись не може з огляду на наступне.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до положень статті 124 Конституції України, статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, визначеному ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до частин першої, третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
За змістом наведених норм права, повернення заяви з тих підстав, що позивач не виконав вимоги ухвали про усунення недоліків, можливо лише в тому випадку, коли він отримав відповідну ухвалу суду, але ухилився від виконання вимог, вказаних в ухвалі. Проте, якщо на виконання ухвали суду про залишення заяви без руху, особа подає суду відповідне клопотання щодо зазначених в ухвалі недоліків, воно повинно бути вирішене з наведенням у процесуальному рішенні відповідних мотивів та висновків щодо такого клопотання.
Вбачається, що на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від 22 січня 2020 року позивачка надала суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої було додано позовну заяву у новій редакції та клопотання про звільнення від сплати судового збору з додатками, що підтверджують її майновий стан.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (п. 111 рішення ЄСПЛ від 20.02.2014 року у справі Шишков проти Росії).
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановити наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку, тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (п. 44 рішення ЄСПЛ від 26.07.2005 року у справі Kniat v. Poland; пункти 63-64 рішення ЄСПЛ від 26.07.2005 року у справі Jedamski and Jedamska v. Poland).
У відповідності до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та згідно із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі»), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.
У зв'язку із цим при здійсненні правосуддя у цивільних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.
Разом з тим, в оскаржуваній ухвалі від 05 лютого 2020 року суд першої інстанції не дав жодної оцінки заявленому клопотанню про звільнення від сплати судового збору від 31.01.2020 року та наданим позивачкою доказам щодо розміру її доходу за 2019 рік з урахуванням положень статті 8 Закону України «Про судовий збір», згідно якої враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати за наявності передбачених Законом підстав, зокрема, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
Таким чином, судова колегія вважає, що клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору залишилося невирішеним, а суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви позивачеві у зв'язку з несплатою судового збору.
За таких обставин, місцевий суд припустився порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали, а тому колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваної ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції - для вирішення клопотання щодо звільнення від сплати судового збору та можливості відкриття провадження у справі.
Керуючись статтями 367, 374, 379, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 05 лютого 2020 року - скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Полтавський обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер Полтавської обласної ради» про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії направити до Київського районного суду м. Полтави для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя: С.Б. Бутенко
Судді: О.І. Обідіна
О.В. Прядкіна