Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 215
Іменем України
11.07.2007
Справа №2-22/16101-2006А
За позовом - ВАТ «Кримський содовий завод » ( м.Красноперекопськ, вул. Проектна, 1 )
До відповідача - Красноперекопської ОДПІ ( м. Красноперекопськ , вул.Північна, 2).
Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.
Суддя ЯковлєвС.В.
За участю секретаря Дулімової В.І.
представники:
Від позивача - Вовк В.І.- нач. юр. відділу, дов. від 02.03.2007 р.
Від відповідача - Сачок О.А. - пред-к, дов. від 30.03.2007 р. ,
Аметова Д.Ш. - пред-к, дов. від 06.06.2006 р.,
Романченко І.А. - пред-к, дов. від 06.06.2007 р.
Туликов І.О. - пред-к, дов. від 31.01.2007 р.
Сутність спору: ВАТ «Кримський содовий завод» ( далі позивач) звернувся до Господарського суду АРК з позовом до Красноперекопської ОДПІ (далі відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлення-рішення № 0001082301/0 від 07.09.2006р. Красноперекопської ОДПІ, яким донараховано ВАТ «Кримський содовий завод» зобов'язань по податку на додану вартість в сумі 5 616 769,00 грн. , в тому числі 4 052 514,00 грн. основного платежу та 1 564 255,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій; № 0001092301/0 від 07.09.2006р., яким донараховано ВАТ «Кримський содовий завод» зобов'язань по податку на землю в сумі 5 658 532,80 грн., в тому числі 2 829 266,40 грн. основного платежу та 2 829 266,40 грн. - штрафних (фінансових) санкцій; про визнання недійсним рішення №000292330/1 від 07.09.2006р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 14 632,50 грн.
Вимоги мотивовані тим, що під час проведення виїзної перевірки відповідачем складений акт перевірки, в якому зроблені помилкові висновки про порушення позивачем діючого законодавств , що призвело на думку відповідача до заниження сум податку на додану вартість та податку на землю , в наслідок чого йому розраховані податкові зобов'язання по зазначеним платежам, до нього застосовані штрафні санкції.
У судовому засідання, яке відбуло 04.07.2007 р. , представник позивача заявив клопотання про відмову від позовних вимог щодо віднесення податку на додану вартість у податковий кредит при придбанні автомобілю УАЗ-3163-010-М у розмірі 13 575,00 грн.
Суд ухвалою від 04.07.2007 р. , керуючись ст.157 КАСУ, закрив провадження у справі у частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення відповідача № 0001082301/0 від 07.09.2006р. у частині донарахування позивачу зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 13 575,00 грн.
Представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі (з урахуванням клопотання), просив визнати нечинними податкові повідомлення-рішення відповідача від 07.09.2006 р. № 0001082301/0 та № 0001092301/0, рішення №0000292330/1 від 07.09.2006р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 14 632,50 грн.
Під час судового засідання, яке відбулось 23.10.2006 р., представник відповідача надав заперечення на позовну заяву ( вих. № 3233/10/10-0 від 20.10.2006 р. ) , в якому c позовними вимогами не погодився, вказавши, що його працівники обґрунтовано зробили висновки про порушення позивачем діючого законодавства, нарахували йому податкові зобов'язання по податку на додану вартість, податку на землю, розрахували штрафні санкції.
Під час розгляду справи представники відповідача наполягали на тому, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників сторін, суд
встановив
На підставі направлення № 240/23-0 від 10.07.2006 р. та № 267/23-0 від 04.08.2006 р. працівниками відповідача проводилась виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період часу - 01.01.2005 р. по 31.03.2006 р. За результатами вказаної перевірки відповідачем 28.08.2006 р. складено акт № 364/23-0/05444546 .
У зазначеному акті перевірки зафіксовані висновки відповідача про те, що, зокрема, порушени позивачем п.п. 7.2.3. п. 7.2, п.п. 7.4.2, п.п. 7.4.4., п.п.7.4.5. п. 7.4. ст.. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , в наслідок чого зменшено податок на додану вартість , що підлягає бюджетному відшкодуванню за період з 01.01.2005 р. по 31.03.2006 р. на суму 4052514 грн., також зафіксовано порушення позивачем ст.2 та ст. 8 Закону України «Про плату за землю» , в наслідок чого йому донараховано податкове зобов'язання по податку на землю у сумі 2829266,40 грн.
На підставі акту перевірки №364/23-0/05444546 від 28.08.2006 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 07.09.2006 р. № 0001082301/0, яким позивачу за порушення п.п. 7.2.3 п.7.2, п.п. 7.4.2 , п.п.7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 4052514 ,00 грн., та нараховані штрафні санкції у розмірі 1564255,00 грн.
Відповідачем на підставі акту перевірки №364/23-0/05444546 від 28.08.2006 р. прийнято 07.09.2006 р. податкове повідомлення - рішення № 0001092301/0 , яким за порушення ст. 2, ст. 8 Закону України «Про плату за землю» визначене податкове зобов'язання по податку на землю у розмірі 5658532,8 грн. , з яких 2829266,4 грн. - за основним платежем та 2829266,4 грн. - штрафних ( фінансових) санкцій.
Крім того, на підставі акту перевірки №364/23-0/05444546 відповідачем 07.09.2006 р. прийнято рішення № 0000292330/1 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 14632,50 грн. за порушення позивачем п.п. 2.11.п. 2 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті України» № 637 від 15.12.2004 р. та п.п.2.10 п. 2 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні« № 72 від 19.02.2001 р.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст. 67 Конституції України визначає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Підпунктом 1.8 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість» визначено поняття бюджетного відшкодування , яке є сумою, яка підлягає поверненню платнику податків з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках визначених у законі.
Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість» податкове зобов'язання це загальна сума податку , одержана ( нарахована) платнику податку у звітному ( податковому) періоді , визначена згідно з Законом, а податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду , визначена цим законом.
Порядок обчислення та сплати податку визначений у ст.7 вказаного Закону.
Відповідно до п.п.7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу;
або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податків.
Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи матеріальних активів, що підлягають амортизації. Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строку введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковані обороти протягом такого звітного періоду ( п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону).
У п.п. 7.4.2 Закону визначено , що не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку , сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля ( крім таксомотора), що включається до складу основних фондів.
Якщо платник податку придбає ( виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності, то сума податку, сплачена у зв'язку з таким придбанням ( виготовленням), не включається до складу податкового кредиту ( п.п. 7.4.4. п. 7.4 .ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість»).
У п. п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону зафіксовано, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
П.п. 7.5.1 п. 7.5 .ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість» визначає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п.п. 7.7.1 п.7.7. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету , визначається як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Сплата податку провадиться не пізніше двадцятого числа місяця, що наступає за звітним періодом. У строки, передбачені законом для відповідного податкового періоду, платник податків подає органу державної податкової служби за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов'язання чи ні ( п. 7.7.2).
У п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону визначено, що у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з п.п. 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення , така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України.
Спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів ( обов'язкових платежів) є Закон України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Ст. 1 закону визначає, що податковим боргом ( недоїмкою) є податкове зобов'язання ( з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку , але не сплачене у встановлений строк, а також пеня , нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
Ст.17 Закон України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначає порядок нарахування штрафних санкції за порушення податкового законодавства платником податків.
Відповідач у акті перевірки №364/23-0/05444546 визначив, що позивач в порушення п.п. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість» безпідставно відніс суми податку на додану вартість згідно з податкових накладних, зазначених в реєстрі до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та відповідно включив до наступних податкових декларацій з податку на додану вартість в сумі 4037216 грн.
Матеріали справи свідчать про те, що позивач при попередній оплаті товарів (робіт, послуг) одержував від постачальників оригінали податкових накладних , виписаних ними по датам списання коштів з банківського рахунків першого в оплату товарів (робіт, послуг). З причин великої кількості розрахункових операцій, значним документообігом, для усунення можливості виникнення помилок позивач вважав датою виникнення його права на податковий кредит по податку на додану вартість саме дату отримання товарів ( послуг, робіт) , тобто другу подію , передбачену у п.п.7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість». Відображаючи податковий кредит пізніше, одночасно із проведенням приходу товарно-матеріальних цінностей або послуг, позивач робив для контролю відповідні позначки на оригіналах податкових накладних про фактично віднесені до податкового кредиту суми ПДВ. При цьому до кожної суми частково проведеного податкового кредиту він надавав ксерокопію оригіналу податкової накладної. Під час здійснення останньої (завершальної) операції по отриманню товару (робіт, послуг) він додавав оригінал податкової накладної, яка мала суми ПДВ більшу ніж та, яка відносилась до податкового кредиту при отриманні визначеної кількості ( частки) товарів ( послуг).
У матеріалах справи є висновок № 81 від 20.04.2007 р. судово - економічної експертизи, проведеної на виконання ухвали суду від 06.11.2006 р. В зазначеному висновку зафіксоване те, що під час проведення експертизи не встановлене завищення позивачем сум бюджетного відшкодування по податку на додану вартість у період, який перевірявся, крім суми 13575 грн. податку, сплаченого під час придбання автомобілю УАЗ -3163-010 М.
Під час судового засідання , яке відбулось 20.06.2007 р. , експерти також підтвердили те що, до складу податкового кредиту по ПДВ за період часу з 01.01.2005 р. по 31.03.2006 р. по податковим накладним, яки вивчались при проведенні експертизи, віднесена сума податку , яка не перевищує суму, визначену у відповідних податкових накладних та була сплачена позивачем його контагентам під час здійснення попередній оплаті вартості товарів (робіт, послуг).
Вислухавши пояснення експертів, вивчивши надані сторонами матеріали, справи, суд прийшов до висновку, що знайшов підтвердження той факт, що сума всіх податкових кредитів за частковим включенням по ксерокопіям податкових накладних завжди дорівнювала сумі податкового кредиту, на яку мав права позивач відповідно до оригіналів цих податкових накладних у зв'язку зі сплатою ПДВ постачальникам товарів (робіт, послуг).
У матеріалами справи є докази того, що відповідач з січня 2005 р. по березень 2006 р. щомісячно проводив позапланові виїзні перевірки позивача , складав акти цих позапланових перевірок , в яких не визначив жодного випадку необгрунтованного віднесення позивачем сплаченого ПДВ до податкового кредиту.
За таких обставин , приймаючи до уваги те, що відповідачем по справі не надані докази того, що суми всіх податкових кредитів за частковим включенням по ксерокопіям податкових накладних перевищували суму податкового кредиту позивача по ПДВ , розраховану відповідно до оригіналів цих накладних, суд вважає, що матеріали справи свідчать проте, що позивач здійснював віднесення до податкового кредиту сум сплаченого ним ПДВ з відстрочкою за часом .
Як зазначене в акті перевірки №364/23-0/05444546 від 28.08.2006 р. позивачем надані оригінали податкових накладних , в яких визначені всі суми сплаченого (нарахованого) позивачем податку на додану вартість у зв'язку з придбанням ним у період, який перевірявся, товарів ( робіт, послуг).
На підставі вище визначеного стає зрозумілим, що є помилковими висновки відповідача про порушення позивачем п.п. 7.2.3. п. 7.2, п.п.7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , в наслідок чого необґрунтовано зменшено суму податку на додану вартість , що підлягає бюджетному відшкодуванню за період з 01.01.2005 р. по 31.03.2006 р. , на 4 037 216 грн.
З огляду на вищесказане суд приходить до висновку, що відповідач прийняв 07.09.2006 р. податкове повідомлення - рішення № 0001082301/0, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 4037215грн., без урахування всіх обставин справи , з порушенням вказаних вище положень Закону України «Про податок на додану вартість» .
У акті перевірки №364/23-0/05444546 від 28.08.2006 р. відповідачем зафіксовано порушення п.п. 7.4.4. п. 7.4. Закону України «Про податок на додану вартість» , він вважає, що позивач у вересні 2005 р. безпідставно відніс до складу податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за вересень 2005 р. суму ПДВ у розмірі 1722,77 грн. , сплачену під час придбання додаткового обладнання до легкового автомобіля VW (Фольксваген), що призвело до завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 1723 грн. за грудень 2005 р.
Матеріали справи свідчать про те, що у вересні 2005 р. позивач придбав у ТОВ «Дженерал Моторз» дугу на легковий автомобіль VW 1021 та підніжки VW 1027 на загальну суму 12867,50 грн. в тому числі ПДВ 2144,58 грн. на придбання визначених товарів було виписано податкову накладну № 14238 від 02.09.2005 р. на загальну суму 12867,50 (ПДВ 2144,58 грн.) .
Вищезазначена податкова накладна віднесена позивачем частково до складу податкового кредиту декларації з ПДВ вартість на суму 1722,77 грн. ( загальна сума 103336,65 грн.) та включена до реєстру отриманих податкових накладних за грудень 2005 р.
В поряду, передбаченому ст. 71 КАСУ , позивач не надав доказів того, що було неможливе без встановлення зазначеного обладнання використання для ведення ним підприємницької діяльності автомобіля VW «Touareg» д/н 900-80 КР.
За таких обставин суд вважає ,що відповідно до вимог п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 . Закону України «Про податок на додану вартість», позивач безпідставно відніс до складу податкового кредиту декларації з податку на додану вартість суму ПДВ у розмірі 1722, 77 грн., що призвело до завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2005 р. у сумі 1723 грн.
На підставі зазначеного вище, приймаючи до уваги клопотання позивача про відмову від позовних вимог щодо віднесення податку на додану вартість у податковий кредит при придбанні автомобілю УАЗ-3163-010-М у розмірі 13 575,00 грн. , закриття провадження у справі у частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення відповідача № 0001082301/0 від 07.09.2006р., яким донараховано позивачу зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 13 575,00 грн., суд , керуючись Законами України «Про податок на додану вартість», «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» , приймаючи до уваги розрахунок штрафних санкцій, зроблений відповідачем, відсутність у матеріалах справи доказів його необґрунтованості , вважає, що підлягають задоволенню позовні вимоги по визнанню нечинним податкового повідомлення-рішення відповідача № 0001082301/0 від 07.09.2006р. у частині донарахування позивачу податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 5595581,28 грн. , з яких за основним платежем 4037216 грн., 1558365,28 грн. - штрафних санкцій.
Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Право на землю набувається і реалізується громадянами і суб'єктами господарської діяльності (юридичними і фізичними особами) виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї або іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади або органів місцевого самоврядування згідно їх повноваженням, а зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які ухвалюють рішення про передачу цих земель у власність або надання їх в користування і затверджують проекти землеустрою.
Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України ( далі ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗК України. Набуття права на землю здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно зі ст. ст. 123, 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, які знаходяться у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки за проектами відводу цих ділянок , за умови звернення у відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який розглядає заяву та у місячний термін дає відповідь на цю заяву.
Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, право на на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації (ст.125 ЗК України). Ст. 126 ЗК України передбачає, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, право оренди земельної ділянки оформляється договором , який реєструється відповідно до закону .
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Плата за землю здійснюється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок і землекористувачі, окрім орендарів і інвесторів - учасників угод про розділ продукції, сплачують земельний податок.
Згідно зі ст. 5 вказаного Закону об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка знаходиться у власності або користуванні, зокрема на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю є власник земельної ділянки і землекористувач, зокрема орендар.
Ст. 13 Закону України «Про плату за землю» передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Обов'язок сплачувати земельний податок власниками землі і землекористувачами виникає з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (ст. 15 Закону України «Про плату за землю»).
Згідно державного акту на право постійного користування землею Серія 1КМ № 004501 від 20.12.2001 р. на території Красноперекопського району в постійном користуванні у позивача перебуває 4738,839 га земель, в тому числі шламонакопичував на озері Червоне (площею 2201,777 га), ливнеприймач (площею 8,399 га ), місцева сировинна база (площею 2528,663 га)
Красноармійською сільською радою Красноперекопського району АРК на 12 сесії 23 скликання було прийнято Рішення від 30.08.2001 року, відповідно до якого було узгоджено видати позивачу державний акт на право постійного користування земельними ділянками на території Красноармійської сільської ради загальною площею 4 679,439 га у тому числі місцева сировинна база ( площа 2 453,652 га), дорога на місцеву сировинну базу (площа 30,245 га), озеро Червоне ( площа 2 195,359 га) , опори ВЛ-35 кв.(площа 0,183 га).
У експлікації земель позивача, яка є додатком до вказаного Рішення Красноармійської сільської ради, було вказано про віднесення земельних ділянок, зайнятими місцевою сировинною базою і озером Червоне, до категорії земель водного фонду
Філатовською сільською радою на 21 сесії 23 скликання було прийнято Рішення від 27.09.2001 року відповідно до якого, було узгоджено видати позивачу державний акт на право постійного користування земельними ділянками на території Філатовського сільської ради загальною площею 80,687 га, зокрема зайнятими:
- місцевою сировинною базою на площі 75,011 га (з них інші відкриті землі - 19,341 га, під озерами, прибережними замкнутими водоймищами, лиманами - 55,670 га);
- озером Червоне на площі 5,676 га.
Вишнєвською сільською радою на 19 сесії 23 скликання було прийнято Рішення від 19.10.2001 року, відповідно до якого, було узгоджено видати позивачу державний акт на право постійного користування земельними ділянками на території Вишнєвської сільської ради загальною площею 3,209 га, зокрема зайнятими:
- дорогою на місцеву сировинну базу на площі 2,439 га;
- озером Червоне на площі 0,742 га під озерами, прибережними замкнутими водоймищами, лиманами;
- опорами ВЛ-35 кв. на площі 0,028 га.
Красноперекопською районною радою 14.11.2001 р. на 17 сесії 23 скликання було прийнято Рішення «Про видачу ВАТ «Кримський содовий завод» державного акту на право постійного користування земельними ділянками, зайнятими місцевою сировинною базою, дорогою на місцеву сировинну базу, озером Червоне, лівнепріємником, підсобним господарством, опорами ВЛ-35 кв. на території Червоноармійського, Філатовського, Вишнєвського, Почетнінського, Ішунського сільських рад Красноперекопського району».
Зазначеним рішення була затверджена технічна документація по видачі ВАТ «Кримський содовий завод» державного акту на право постійного користування земельними ділянками, зайнятими, зокрема місцевою сировинною базою, озером Червоне, лівнепріємником; ухвалено рішення надати за рахунок земель Кримського содового заводу в постійне користування ВАТ «КСЗ» земельні ділянки загальною площею 4 773,802, зокрема зайнятими місцевою сировинною базою на площі 2 528,663 дорогою на місцеву сировинну базу на площі 32,684 га лівнепріємником на площі 8,399 га підсобним господарством на площі 2,061 га, опорами ВЛ-35 КВ на площі 0,218 га озером Червоне площею 2201,777га на території Червоноармійського, Філатовського, Вишнєвського, Почетнінського, Ішунського сільських рад Красноперекопського району.
У експлікації земель позивача на території Красноперекопського району, яка є однією з складових затвердженої технічної документації, було вказано про віднесення земельних ділянок, зайнятими місцевою сировинною базою на площі 2 528,663 га, озером Червоне площею 2201,777 га, лівнепріємником на площі 8,399 га до категорії земель водного фонду.
Відповідач в акті перевірки №364/23-0/05444546 від 28.08.2006 р. зробив висновок про те, що позивач за використання вищезазначених земель має застосовувати ставки земельного податку, передбачені у ст.8 Закону України «Про плату за землю».
У матеріалах справи є Постанова Господарського суду АРК від 14.07.2006 р. по справі № 2-5/2774-2006 А , яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.09.2006 р.
У зазначених Постанові та ухвалі по справі по справі № 2-2774-2006 судами встановлено , що при складанні розрахунків по платі за землю за використання зазначених вище земель позивач брав до уваги відомості державного земельного кадастру, а саме: відомості Красноперекопського районного відділу земельних ресурсів, яки містили інформацію про віднесення зазначених земельних ділянок до категорії земель водного фонду, що було підставою до застосування ст. 11 Закону України «Про плату за землю», відповідно до якої податок на земельні ділянки, надані на землях водного фонду, сплачується у розмірі 0,3 відсотка від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.
Суди визначили неправомірним розрахунок відповідача податкового зоюбов'язання по податку на землю по зазначеним вище земельним ділянкам згідно з вимогами ст. 8 Закону України «Про плату за землю», відповідно до якої податок на земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, сплачується з розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.
Крім того у акті перевірки №364/23-0/05444546 від 28.08.2006 р. відповідачем зроблений висновок про безпідставне ненарахування позивачем у період, який перевірявся, та несплати земельного податку за земельну ділянку площею 1200 га , яка перебуває в межах Сиваського родовища ропи, яку нібито використовує позивач на підставі наявного у нього гірського відводу , виданного 17.05.2001 р. Державним департаментом по нагляду за охороною праці Міністерства праці й соціальної політики.
У Постанові Господарського суду АРК від 14.07.2006 р. по справі № 2-5/2774-2006 А та ухвалі Севастопольського апеляційного господарського суду по зазначеній справі від 14.09.2006 р. встановлений факт того, що земельна ділянка площею 1200 га , яка перебуває в межах Сиваського родовища ропи, згідно з відомостями державного земельного кадастру ні у власності позивача , ні в його користуванні не знаходиться.
Суди прийшли до висновку про відсутність у позивача податкового зобов'язання по земельному податку за відсутністю доказів використання Сиваського родовища ропи, оскільки в даному випадку останній не є суб'єктом плати за землю, а також у нього відсутній об'єкт плати за землю, визначений Законом України «Про плату за землю». Визнанно протиправним під час розрахування земельного податку використання відповідачем Акту про надання гірського відведення площею 220742,00 га від 17.05.2001р., виданого Державним департаментом по нагляду за охороною праці Міністерства праці і соціальної політики з метою розробки Сиваського родовища ропи.
Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що саме тим же порушенням позивачем положень Закону України «Про плату за землю» , яки були зафіксовані у акті перевірки №364/23-0/05444546 від 28.08.2006 р., тільки в інший звітний період , Господарським судом АРК та Севастопольського апеляційного господарського суду дана оцінка під час розгляду позовної заяви та апеляційної скарги відповідача по справі № 2-5/2774-2006 А.
Ст. 72 КАСУ визначає, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрала законної сили , не доказується при розгляді інших справ , у яких беруть участь ті самі особи.
За таких обставин , приймаючи до уваги те, що в порядку, передбаченому ст.71 КАСУ, відповідачем не надані докази прийняття власниками земель будь-яких інших рішень, укладення з позивачем нових договорів оренди земельних ділянок за період часу, який перевірявся, суд, керуючись ст. 72 КАСУ, вважає, що висновки відповідача , викладені у акті перевірки №364/23-0/5444546 від 28.08.2006 р. щодо недодержання позивачем вимог законодавства, яке регулює земельні відносини, не відповідають дійсним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню вимоги по визнанню недійсним податкового повідомлення - рішення № 0001092301/0 від 07.09.2006р., яким донараховано позивача зобов'язань по податку на землю в сумі 5 658 532,80 грн., в тому числі 2 829 266,40 грн. основного платежу та 2 829 266,40 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.
У акті перевірки №364/23-0/05444546 від 28.08.2006 р. відповідачем зроблений висновок про порушення п.п.2.10.п.2 Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті України», затвердженого Постановою Правління НБУ № 72 від 19.02.2001 р. , ним зафіксоване встановлення порушення у звітуванні за отримані під звіт готівкові кошти, а саме проведення розрахунків готівкою без надання одержувачем касових та розрахункових документів , яки підтверджували би сплату покупцем готівкових коштів.
В початку періоду, який перевірявся, діяло Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні , яке затверджено Постановою Правління НБУ № 72 від 19.02.2001 р. ( далі Положення № 72), у п.2.10 якого біло визначено, що у разі проведення готівкових розрахунків юридичними особами під час продажу товарів ( надання послуг) із застосуванням РРО або використанням РК у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг оприбуткуванням готівки є реєстрація через РРО або фіксування в РК операції з прийманням від покупця готівкових коштів з видачею йому розрахункового документу та шоденним відображенням їх у повній сумі в КОРО.
Постановою Пправління НБУ № 637 від 15.12.2004 р. затверджено Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні ( далі Положення № 637). Зазначена Постанова зареєстрована в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за № 40/10320. ). Вказане Положення набрало законної сили з 15.02.2005 р.
Положення № 637 визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями). У п. 1 зазначеного Положення визначено, що розрахунковий документ - це документ встановлених форми та змісту ( касовий чек, товарний, чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу ( повернення) товарів, надання послуг, отримання ( повернення) коштів , купівлю-продаж іноземній валюти, надрукований у випадках, передбачених Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі. Громадського харчування та послуг» , і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.
Згідно з п. 2.11. Положення № 637 видача готівкових коштів під звіт або на відрядження здійснюється відповідно до законодавства України. Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми. Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.
Ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності норм з регулювання обігу готівки у національній валюті до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу. Зокрема, абзацем 6 ст.1 Указу передбачено, що за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа ( товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, до суб'єкта підприємницької діяльності застосовуються штрафні санкції у розмірі сплачених коштів.
Представник відповідача під час розгляду справи обґрунтовуючи прийняття рішення № 0000292330/1 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 14632,50 грн. за порушення позивачем п.п. 2.11.п. 2 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті України» № 637 від 15.12.2004 р. та п.п.2.10 п. 2 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні « № 72 від 19.02.2001 р., визначив , що робітниками позивача - підзвітними особами не були надані документи, яки свідчили б придбання товарів (послуг) та сплату готівкових коштів. Крім того, він звернув увагу суду на те, що під час звітування ними за отримані під звіт кошти не було надано копію свідоцтва про сплату єдиного податку , не надані чекі РРО.
Позивачем були надані копії платіжних документів, який підтверджували сплату його працівниками готівкових коштів під час здійснення розрахунків з кооперативом «Кудеснік» та ТЕК «Современнік» . Зазначені документи містили всі реквізити, обов'язковість наявності яких передбачена ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».
Вивчивши зазначені документи, пояснення позивача, наданий представником відповідача розрахунок суми штрафних санкції, суд прийшов до висновку , що , виконуючи и п.п.2.11.п2 Положення № 637 та п.п.2.10 .п. 2 Положення № 72, позивач вимагав від відповідних осіб звітування за отримані під звіт готівкові кошти.
Матеріалами справи спростовуються твердження відповідача про проведення позивачем у період, який перевірявся , готівкових розрахунків без отримання від одержувачів коштів розрахункових документа, який підтверджували б сплату першим готівкових коштів під час отримання ним послуг ( придбання товарів). За таких обставин суд вважає, що у відповідача були відсутні підстави застосовувати до позивача передбачені аб. 6 ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» штрафні санкції за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа ( товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який підтверджував би сплату позивачем готівкових коштів.
В силу викладеного суд приходить до висновку, що відповідачем прийнято 07.09.2006 р. рішення №000292330/1 без вивчення всіх обставин справи, тому підлягають задоволенню вимоги по визнанню його нечинним.
На підставі викладеного, приймаючи до уваги закриття ухвалою від 04.07.2007 р. провадження у справі у частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення відповідача № 0001082301/0 від 07.09.2006р. в частині донараховання позивачу зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 13 575,00 грн., суд вважає що позовні вимоги підлягають задоволенню крім визнання нечинним податкового повідомлення-рішення відповідача № 0001082301/0 від 07.09.2006р. у частині донарахування зобов'язань по податку на додану вартість в сумі 1793 грн. та 5889,72 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.
Під час судового засідання, яке відбулось 11.07.2007 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено 17.07.2007 р.
Керуючись ст.ст.ч.1 ст. 94, 98, 160-163 КАС України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Красноперекопської ОДПІ (м. Красноперекопськ , вул.Північна, 2) № 0001082301/0 від 07.09.2006р. у частині донарахування ВАТ «Кримський содовий завод » ( м.Красноперекопськ, вул. Проектна, 1, ЗКПО 05444546) податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 5595581,28 грн. , з яких за основним платежем 4037216 грн., 1558365,28 грн. - штрафних санкцій.
3. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Красноперекопської ОДПІ (м. Красноперекопськ , вул.Північна, 2) № 0001092301/0 від 07.09.2006р., яким донараховано ВАТ «Кримський содовий завод» ( м.Красноперекопськ, вул. Проектна, 1, ЗКПО 05444546) зобов'язань по податку на землю в сумі 5 658 532,80 грн., в тому числі 2 829 266,40 грн. основного платежу та 2 829 266,40 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.
4. Визнати нечинним рішення Красноперекопської ОДПІ (м. Красноперекопськ , вул.Північна, 2) № 0000292330/1 від 07.09.2006 р. про застосування до ВАТ «Кримський содовий завод» ( м.Красноперекопськ, вул. Проектна, 1, ЗКПО 05444546) штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 14632,50 грн.
5. Стягнути з Державного бюджету України на користь до ВАТ «Кримський содовий завод» ( м.Красноперекопськ, вул. Проектна, 1, ЗКПО 05444546, п/р 260052715 в КРД АППБ «Аваль» м.сімферополь, МФО 324021) 2грн.83 коп. судового збору.
6.В іншій частині позовних вимог - у позові відмовити.
У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі складання постанови у повному обсязі, відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня складення у повному обсязі).
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження , апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Яковлєв С.В.