Справа № 826/11400/18 Суддя (судді) першої інстанції: Донець В.А.
23 квітня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г. В.
суддів: Ганечко О. М., Файдюка В. В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2019 року
у справі №826/11400/18 (розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження)
за позовом ОСОБА_1
до відповідача Головного управління Держгеокадастру у Київській області
про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,-
У липні 2018 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося ОСОБА_1 (надалі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (надалі - відповідач), в якому просив суд:
- визнання протиправним рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області, викладене у листі від 20.06.2018 №9295/0-5581/0/17-18 щодо відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою;
- зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Київській області у відповідь на клопотання від 22.05.2018 щодо розробки документації із землеустрою надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, оскільки подане клопотання відповідає вимогам частини шостої статті 118 Земельного Кодексу України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області, оформлене листом від 20 червня 2018 року №9295/0-5581/0/17-18 про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства розміром 1 га на території Калиновецької сільської ради Таращанського району Київської області. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Київській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1 га, яка розташована на території Калиновецької сільської ради Таращанського району Київської області відповідно до клопотання від 17 травня 2018 року.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2019 року та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції безпідставно залишено поза увагою доводи відповідача, що з 07 червня 2017 року змінився порядок передачі земель державної власності у власність громадян, оскільки Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №413. Місце розташування земельної ділянки, щодо якої звернувся позивач, не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, оскільки зазначена земельна ділянка відповідно до вищевказаної постанови № 413 не входить до переліку земельних ділянок, які можуть бути передані у власність громадянам на території Київської області.
Крім того, апелянт зазначає, що суд вийшов за межі своїх повноважень та зобов'язав відповідача вчинити певні дії.
Позивачем не подано відзиву на позовну заяву.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду слід змінити в частини, з наступних підстав.
Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволенні позовних вимог позивача, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області з клопотанням від 17 травня 2018 року, в якому відповідно до статей 118, 121 Земельного кодексу України просив надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1 (один) га, яка розташована на території Калиновецької сільської ради Таращанського району Київської області, до якого додано копії паспорта громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, графічні матеріали щодо орієнтовного місця розташування земельної ділянки.
Головне управління Держгеокадастру у Київській області 20 червня 2018 року прийняло рішення №9295/0-5581/0/17-18, яким відмовлено позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Дане рішення відповідач обґрунтовує тим, що постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання удосконалення управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" від 07 червня 2017 року №413 визначено систему організації процесу виконання заходів щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, зокрема:
- надання дозволів на розроблення документації із землеустрою та передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до сформованих переліків, які будуть оприлюднені на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки, насамперед учасникам антитерористичної операції;
- врахування позиції відповідної сільської та селищної ради під час надання (передачі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність громадян.
Площа земельних ділянок, яку пропонується передати безоплатно у власність визначається у розмірі 25% від площі земельних ділянок, права оренди на які були продані у кварталі, що передував поточному кварталу.
Незгода позивача із рішенням відповідача від 20.06.2018 №9295/0-5581/0/17-18 стала підставою для звернення до адміністративного суду.
Позивач вважає, що відповідач з порушенням вимог законодавства прийняв рішення від 20 червня 2018 року №9295/0-5581/0/17-18, звернувся до суду за захистом порушених прав.
Приймаючи рішення про задоволення позивних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем подано відповідні документи, то у відповідача не було правових підстав відхиляти клопотання про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, посилаючись на Постанову Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413, оскільки остання не врегульовує порядок надання земельних ділянок сільськогосподарського призначення громадянам, а лише затверджує Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними.
Колегія суддів погоджується частково із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом «в» частини 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі не більше 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства.
Частиною 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з положеннями частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
З аналізу норм права колегіє суддів зроблено висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема в постановах Верховного Суду від 25.02.2019 року по справі №347/964/17 та від 22.04.2019 року по справі №263/16221/17 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Судом першої інстанції встановлено та не заперечується апелянтом, що підставою для відмови відповідачем у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою було те, що дана земельна ділянка не входить до переліку земельних ділянок, які можливо передати в межах норм безоплатної передачі у власність на території Київської області, які розміщені на сайті ГУ Держгеокадастру у розділі «Перелік земельних ділянок для безоплатної передачі у власність» на виконання постанови №413.
Так, спірні правовідносини виникли у зв'язку із застосуванням зазначеної постанови № 413, оскільки у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою позивачеві відмовлено саме з посиланням на неї.
Постановою №413 затверджено Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними (надалі - Стратегія).
У абзаці 6 розділу «Система організації процесу виконання Стратегії» вказаної Стратегії (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) передбачено, що Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації повинні: «надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, насамперед учасникам антитерористичної операції».
Додатково слід зазначити, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2018 року по справі № 826/12032/17 визнано незаконним і нечинним положення абзацу 6 розділу «Система організації процесу виконання Стратегії» Стратегії удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженої постановою № 413, в частині: - «надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, крім надання земельних ділянок особам, на яких поширюється дія пунктів 19 і 20 частини першої статті 6, пунктів 11-14 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (учасникам антитерористичної операції)».
Крім того, Рішенням Конституційного Суду України від 25.06.2019 року № 8-р/2019 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) вказану постанову № 413 зі змінами та визначено, що така втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказаною постановою не встановлено заборону надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати інші, ніж зазначені у переліку, земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації.
Разом із тим колегія суддів звертає увагу, що зміст норм частин шостої та сьомої статті 118 ЗК України не передбачає складення жодних переліків земельних ділянок для цілей надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки і не визначає включення земельної ділянки до відповідного переліку як передумови для надання такого дозволу. Інших норм законів, які б передбачали включення земельної ділянки до відповідного переліку, відповідач не зазначив, а судом таких не встановлено.
Частиною 7 статті 118 ЗК України, якою передбачено виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не передбачено такої підстави як відсутність земельної ділянки у відповідному переліку.
Враховуючи викладене вище, норма абзацу 6 розділу «Система організації процесу виконання Стратегії» критерію законності не відповідає, оскільки відповідної норми закону щодо надання дозволів на розроблення проектів землеустрою для ділянок, які включені до переліку, немає, а до статті 118 ЗК України ніяких змін у даному контексті не вносилося.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.05.2019 року по справі №817/1347/17 та від 06.08.2019 року по справі №140/1992/18 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Колегія суддів звертає увагу, що Стратегія удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними не є нормативно-правовим актом, що містить обов'язкові до виконання норми права. Вона лише визначає напрямки удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними на майбутнє.
У пункті 3 постанови № 413 Міністерству аграрної політики та продовольства разом з Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру доручено розробити та внести на розгляд Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк проекти відповідних нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію Стратегії удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженої цією постановою.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що обґрунтування прийнятого відповідачем рішення за наслідками розгляду заяв позивача не містить визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України підстав для відмови у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та вмотивованої відмови у його наданні, що є порушенням вказаної норми ЗК України, дана підстава є цілком достатньою для скасування такого рішення відповідача.
Аналогічна позиція у подібних правовідносинах висловлена Верховним Судом у постановах від 05.03.2019 року по справі № 263/16220/17, від 22.04.2019 року по справі № 263/16221/17 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідач протиправно відмовив позивачам у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою.
При цьому, правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333 (надалі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 року за № 1391/29521.
Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Крім того, згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15.10.2015 року №600 (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.
При цьому пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.
Отже, положеннями вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.
Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року по справі № 820/688/17 (провадження № 11-1044апп18) та у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 року по справі №140/1992/18 та від 29.08.2019 року по справі №420/5288/18 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
В межах даного адміністративного спору позивач звернувся до відповідача не із зверненням, а із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, натомість такий протиправно направив позивачу відповідь у формі листа від 20 червня 2018 року за 9295/0-5581/0/17-18.
Колегія суддів звертає увагу, що відсутність належним чином оформленого рішення ГУ Держгеокадастру у Київській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити.
Враховуючи викладене, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що посилання відповідача на постанову № 413 як на підставу для відмови позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є безпідставними. Інших підстав для відмови відповідач не зазначив. Таким чином, відмова відповідача, викладена в листі від 20.06.2018 року 9295/0-5581/0/17-18, є протиправною.
При цьому, доводи апелянта про наявність дискреції у спірних правовідносинах колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.
Так, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Проте, у даній справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути клопотання позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності клопотання та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення клопотання. Підставою для відмови у задоволенні клопотання позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути клопотання, або ж ні; прийняти рішення про задоволення клопотання, або ж рішення про відмову у його задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із клопотання, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення.
Проте, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
Як вже було зазначено вище, частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.
Проте, у даному випадку відповідач не розглянув клопотання позивача у встановленому порядку.
Отже, відповідачем при розгляді клопотання позивача не надана його оцінка на предмет відповідності вимогам ст. 118 ЗК України, тому вказане клопотання підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення за умови не перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб'єктом владних повноважень з цього питання.
Зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
А прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.
Враховуючи викладеного, колегія суддів вважає, що такий спосіб захисту, як зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
У даній справі з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушеного права, як зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при розгляді справи суд першої інстанції помилково застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
У зв'язку з цим колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Київській області спростовують висновки суду першої інстанції в цій частині, що є підставою для його скасування з прийняттям нового рішення про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1 га, яка розташована на території Калиновецької сільської ради Таращанського району Київської області відповідно до клопотання від 17 травня 2018 року.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2019 року по справі №2040/6320/18, від 23 травня 2018 року по справі № 825/602/17 та від 22 грудня 2018 року по справі № 804/1469/17 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи пункту 1 частин 1, 2 статті 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінивши пункт 3 резолютивної частини, зазначивши: зобов'язати Головного управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1 га, яка розташована на території Калиновецької сільської ради Таращанського району Київської області відповідно до клопотання від 17 травня 2018 року.
На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 323, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2019 року - змінити мотивувальну частину та викласти пункт 3 резолютивної частини Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2019 року в наступній редакції:
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1 га, яка розташована на території Калиновецької сільської ради Таращанського району Київської області відповідно до клопотання від 17 травня 2018 року, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г. В. Земляна
Судді: О. М. Ганечко
В. В. Файдюк