П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 квітня 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/2569/19
Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Кравченка К.В.,
судді -Джабурія О.В.,
судді -Запорожана Д.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31 січня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
В грудні 2019 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з позовною заявою до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якій просить скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (ЄСВ) від 04.02.2019 року №Ф-4801-50 на суму 18276,72 грн..
В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що відповідачем неправомірно винесена спірна вимога, оскільки має місце порушення визначеної законодавством процедури для винесення таких вимог, а саме - порушено строк обчислення боргу по сплаті ЄСВ, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця у разі існування недоїмки; не вручення позивачу акту перевірки; до вимоги не долучено розрахунок суми заборгованості.
Суд першої інстанції розглянув дану справу за правилами спрощеного провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.01.2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Судом першої інстанції встановлено, що позивача було зареєстровано фізичною особою-підприємцем 15.06.2007 року та взято на облік як платника ЄСВ.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 07.03.2019 року за №25000060003007210 вчинено запис про припинення підприємницької діяльності позивача за власним рішенням.
04.02.2019 року відповідачем сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ №Ф-4801-50 на суму 18276,72 грн.. Позивачем дану вимогу було оскаржено до ДФС України, рішенням якого від 11.04.2019 року №17069/6/99-93-11-05-0225 скаргу залишено без задоволення, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2019 року №Ф-4801-50 без змін.
Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся з позовною заявою до суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що, по-перше - усі приватні підприємці з моменту реєстрації і до моменту припинення реєстрації як підприємці є платниками ЄСВ незалежно від отримання прибутку від своєї підприємницької діяльності, по-друге - позивач, як приватний підприємець, не нараховував та не сплачував ЄСВ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, по-третє - відповідач має право нарахувати ЄСВ на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів без складання акту перевірки; по-четверте - відповідачем правомірно здійснено нарахування ЄСВ за 2017 рік на суму 8448,00 грн. та за 2018 рік на суму 9828,72 грн., а в загальній сумі 18276,72 грн., на яку відповідачем правомірно була сформована та направлена позивачу спірна вимога.
Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, які ґрунтуються на вірному застосуванню наступних положень законодавства.
Відповідно до ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Пунктом 2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно ч.2 ст.2 Закону №2464-VI виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, розмір єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність, склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, незалежно від того, чи є такі особи найманими працівниками.
Приписами ч.ч.2, 4 ст.6 Закону №2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою-підприємцем.
Законом України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2017 року, зокрема, щодо обов'язковості визначення бази нарахування ЄВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Так, згідно п.п.2, 3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (п.5 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI).
Відповідно до ч.5 ст.8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Згідно ч.7 ст.9 Закону №2464-VI єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
Відповідно до абз.3, 5 ч.8 ст.9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
При цьому до 01.01.2018 року відповідні платники єдиного внеску були зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року (згідно з абз.3 ч.8 ст.9 Закону №2464-VІ зі змінами, внесеними Законом №77-VІІІ від 28.12.2014 року).
Згідно абз.5 ч.8 ст.9 Закону №2464-VI у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Абзацом 7 частини 1 статті 5 Закону №2464-VI визначено, що зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб-підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою.
У свою чергу, відповідно до ч.8 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 року №755-IV (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
На підставі наведених положень законодавства суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що особа з моменту внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про свою реєстрацію та взяття на облік в органах державної фіскальної служби зобов'язана сплачувати податки. Такий обов'язок в особи припиняється у зв'язку з внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення фізичної особи-підприємця. При цьому, особа, яка фактично не здійснює підприємницьку діяльність, залишається у статусі фізичної особи-підприємця та зобов'язана сплачувати єдиний соціальний внесок. У чинному законодавстві передбачена можливість звільнення від сплати єдиного соціального внеску. Так, можуть бути звільнені від сплати єдиного соціального внеску фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Фактичне не здійснення підприємницької діяльності, не отримання прибутку та не подання до органу доходів і зборів звітності не позбавляє особу статусу фізичної особи-підприємця.
Як зазначає відповідач у відзиві на позовні заяву та не заперечується позивачем, у період з 15.06.2007 року по 07.03.2019 року позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак не нараховував та не сплачував ЄСВ та не подав відповідну звітність з цього внеску.
Згідно ч.1 ст.13 Закону №2464-VI органи доходів і зборів мають право, серед іншого: отримувати безоплатно від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання і від осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб-підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату єдиного внеску, а також інші відомості, необхідні для виконання органами доходів і зборів функцій, передбачених цим Законом; застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом; стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску; у разі виявлення фактів порушення порядку нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску звертатися в установленому законом порядку до відповідних правоохоронних органів; здійснювати інші функції, передбачені законодавством.
Відповідно до ч.ч.1, 3, 4 ст.25 Закону №2464-VI рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Інструкція № 449), розділ VI якої регулює порядок стягнення заборгованості з платників.
Відповідно до пунктів 1-4 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Згідно пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив, що вказаними вище нормами надано право відповідачу нарахувати єдиний внесок з облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів без складання акту перевірки.
Отже, позивач у 2017 та 2018 роках був платником ЄСВ, а відповідач вправі обчислювати суми ЄСВ, не нараховані і не сплачені платником цього внеску, та зазначати це у вимозі про сплату боргу (недоїмки).
Законами України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 року №1801-VІІІ та «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 року №2246-VІІІ встановлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 - 3200,00 грн., з 1 січня 2018 року - 3723,00 грн..
Враховуючи, що позивач не виконав свого обов'язку щодо нарахування та сплати ЄСВ, відповідачем правомірно на підставі вимог Закону №2464-VІ обчислено суми ЄСВ на підставі мінімальної заробітної плати за 2017 рік в сумі 8448,00 грн. (3200,00 грн. х 22% = 704,00 грн. х 12 місяців) та за 2018 рік в сумі 9828,72 грн. (3723,00 грн. х 22% = 819,06 грн. х 12 місяців).
Таким чином, спірна вимога на загальну суму 18276,72 грн. правомірно відповідачем сформована у відповідності до вимог ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
При цьому слід враховувати, що згідно ч.16 чт.25 Закону №2464-VІ, якою передбачено, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки з єдиного внеску, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що при винесенні спірної і вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2019 року №Ф-4801-50 на суму 18276,72 грн., відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Дану справу було розглянуто судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31 січня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Кравченко К.В.
Судді Запорожан Д.В. Джабурія О.В.