Справа № 573/417/20
Номер провадження 2/573/183/20
( з а о ч н е )
21 квітня 2020 року м. Білопілля
Білопільський районний суд Сумської області в складі:
головуючого судді - Замченко А.О.,
з участю секретаря - Півньової О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
06 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з позовом про визнання останньої такою, що втратила право користування будинком АДРЕСА_1 , який належить йому на праві власності. Вказує, що відповідач з 2005 року за вказаною адресою не проживає. Реєстрація останньої порушує його право як власника житла користуватись, володіти та розпоряджатись своєю власністю.
У судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти постановлення заочного рішення не заперечував.
Відповідачка ОСОБА_2 за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відсутня, інформації щодо своєї адреси не надала, а тому відповідно до ч. ч. 7, 8 ст. 128 ЦПК України вважається, що судовий виклик вручений їй належним чином (а. с. 20, 30).
У зв'язку з тим, що належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання відповідачка у судове засідання не з'явилася, про причини своєї неявки суду не повідомила, відзиву не подала, за згодою позивача було проведено заочний розгляд справи.
Заслухавши позивача, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що позивачу на праві власності належить будинок АДРЕСА_1 (а. с. 7-8, 24-26).
У вказаному будинку зареєстровані ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_3 , син ОСОБА_4 , невістка ОСОБА_5 , онук ОСОБА_6 , а також ОСОБА_2 (а. с. 10).
Як вбачається з акту від 12 грудня 2019 року з 2005 року ОСОБА_2 фактично не проживає за вказаною вище адресою, її речей у будинку немає (а. с. 9).
Свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_7 суду показали, що більше 10 років ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 , не проживає. Її речі у вказаному будинку відсутні. З будинку виїхала добровільно, перешкод у користуванні їй ніхто не чинив.
Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Право користування полягає в тому, що власник має юридично закріплену можливість використовувати корисні якості речі (майна) для себе, здобувати з цього користь, вигоду. Право розпорядження означає юридично забезпечену можливість встановлювати, змінювати, припиняти юридичну долю речі (майна). Право розпорядження закріплює абсолютну владу власника над річчю (майном), яка може виражатися навіть у відчуженні або знищенні речі (майна).
Частиною 1 ст. 319, ч. 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 12 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ч. 2 ст. 386 ЦК України).
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі: заяви особи або її законного представника, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.
Вказаний вище Закон є спеціальним актом, який регулює правовідносини, пов'язані зі зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст. 7 даного Закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язана з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши водночас одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщенням; про виселення; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Обраний позивачем спосіб захисту свого права шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користуватись житловим приміщенням, не суперечить положенням ст. 391 та ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Відповідно до ст. ст. 71, 72 ЖК України, якщо особа не проживає в жилому приміщенні без поважних на те причин понад встановлені законом строки, вона може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Відповідачка ОСОБА_2 не є членом сім'ї позивача, не є власником або наймачем житлового будинку, який належить на праві власності позивачу.
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що відповідач без поважних причин не проживає в спірному будинку понад встановлені строки, її особистих речей у будинку не має, а тому ОСОБА_2 необхідно визнати такою, що втратила право користування жилим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути 840 грн. 80 коп. понесених та документально підтверджених судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265, 280-285 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 від 29 квітня 1996 року) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратив право користування будинком, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 840 грн. 80 коп. судових витрат.
Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сумського апеляційного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду через Білопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ЦПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Відповідач має право подати протягом 30 днів з дня проголошення заочного рішення заяву про його перегляд до Білопільського районного суду Сумської області.
Суддя -