Справа № 585/2513/19
Номер провадження 2/585/32/20
02 квітня 2020 року м.Ромни
Роменський міськрайонний суд Сумської області в складі:
головуючої - судді Машини І.М.
за участю секретаря - Шемчук І.С.,
представника позивача - Цимбала В.І.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
третьої особи - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ромни цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , представник позивача адвокат Цимбал Володимир Іванович до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
У липні 2019 р. адвокат Цимбал В.І. звернувся до суду від імені та в інтересах ОСОБА_3 , з зазначеним позовом, вимоги якого мотивує тим, що позивачка є одноосібною власницею квартири АДРЕСА_1 . Зазначену квартиру 14.09.2017 їй подарувала дочка ОСОБА_2 . Остання придбала спірну квартиру у власність 25.10.2005 та згодом почала зустрічатися з відповідачем ОСОБА_1 . У 2010 році на його прохання дочка позивачки зареєструвала відповідача у своїй квартирі, а у 2017 році відповідач знявся з реєстрації у спірній квартирі та прописався за згодою позивачки за адресою її фактичного проживання в будинку АДРЕСА_2 . У вересні 2017 року, після укладення договору дарування, позивачка надала згоду на реєстрацію відповідача ОСОБА_1 у належній їй квартирі, після чого останній почав чинити їй та її дочці перешкоди у користування квартирою, виганяти дочку з даної квартири, погрожуючи відсудити житло на свою користь. Зазначене ОСОБА_1 намагався перетворити в дійсність та звернувся до Роменського міськрайонного суду з позовом про визнання договору дарування квартири недійсним та визнання за ним права власності на її Ѕ частину квартири, а також встановлення факту проживання однією сім'єю його та дочки позивачки як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу. Однак, в задоволенні позову ОСОБА_1 20.12.2018 Роменським міськрайонним судом було відмовлено та дане рішення залишене в силі Сумським апеляційним судом, про що 18.04.2019 прийнята постанова. Даними рішення встановлено, що спірна квартира придбана за особисті кошти дочки позивачки ОСОБА_2 , яка мала повне право подарувати квартиру матері. Навіть після зазначених обставин, відповідач не знявся добровільно з реєстрації у квартирі та продовжував порушувати права позивачки, як власника. На даний час, починаючи з червня 2018 року відповідач, який не був і не є членом сім'ї позивачки, у спірній квартирі не проживає та добровільно виписатися не бажає та крім того, відповідачем, яким мав ключі від квартири, були вчиненні протиправні дії, а саме викрадення майна зі спірної квартири, про що відкрите кримінальне провадження. Зазначене дає ОСОБА_3 підстави для звернення до суду з даним позовом.
Згідно ухвали Роменського міськрайонного суду від 25.07.2019 по даній справі було відкрите провадження та розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.
26 вересня 2019 р. підготовче провадження по справі закрито та справа призначена до судового розгляду по суті.
У відзиві на позовом від 12.08.2019, поданому представником відповідача адвокатом Осіповим Ю.В. останній зазначив, що відповідач проти позову заперечує. Зокрема, відповідач наполягає, що спірна квартира є придбаною ним та дочкою позивачки за спільні кошти, а тому є їх спільною сумісною власністю, враховуючи що вони з квітня 2004 року почали проживати однією сім'єю як чоловік та дружина. В той час відповідач працював в Росії та заробляв немалі кошти, за які і була придбана спірна квартира. Однак, оскільки на час придбання квартири він перебував в Росії, то надав згоду на оформлення квартирі при купівлі на цивільну дружину ОСОБА_2 . Відповідач визнає, що він дійсно, знімався та повторно був зареєстрований у спірній квартирі, однак, не з тих підстав, про які в позові вказує позивачка, зокрема зняття з реєстрації у квартирі у 2017 році відбулося з причин намірів ОСОБА_2 , як вона йому пояснювала, взяти кредит в банку, для чого відповідачу необхідно було знятися з місця реєстрації в квартирі та його прописали у с. Вовківці за місцем фактичного проживання позивачки. Згодом, він знову був зареєстрований у спірній квартирі, яку він в частині вважав своєю і де за власний кошт ним був зроблений ремонт. Щодо доводів позивачки про введення її дочки ОСОБА_2 в оману з метою реєстрації в квартирі та подальшого її присвоєння собі, відповідач зазначає, що з моменту придбання квартири з 2005 р. і до незаконного укладення договору дарування, відповідач перебував з ОСОБА_2 в хороших відносин, вони фактично проживали як сім'я та вели спільне господарство. З позовом про визнання квартири спільною сумісною власністю відповідач міг би звернутися і раніше, однак він це зробив після укладення договору дарування, який вважає незаконним, та після того, як позивачка та її дочка почали йому чинити перешкоди у користуванні квартирою. В серпні місця 2018 року ОСОБА_2 вчинила самоуправні дії стосовно особистого майна відповідача з метою позбавити його можливості проживати в квартирі. Дочці позивачки ОСОБА_2 ніхто не перешкоджав і на даний час не перешкоджає користуватися квартирою. Звинувачення позивачки у крадіжці ним речей з квартири не підтверджені жодними доказами, крім того, всі цінні речі, в тому числі і побутову техніку, яка купувалася за спільні кошти, ОСОБА_2 самостійно вивезла з квартири в невідомому напрямку. Таким чином, оскільки позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що відповідач своїми діями чинить їй перешкоди у користуванні квартирою, то доводи позову мають бути визнані судом безпідставними.
19.08.2019 представник позивача подав відповідь на відзив на позов, з якого вбачається, що всі наведені відповідачем у відзиві аргументи були предметом розгляду в Роменському міськрайонному суді під час розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання договору дарування спірної квартири недійсним…, який дав оцінку доказам та ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4 . Проте, оскільки до цього часу ОСОБА_1 , незважаючи на прийняте судом рішення, з місця реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 , одноосібним власником якої є позивачка ОСОБА_3 , не знявся, що безпосередньо порушує її права володіти, користуватися і розпоряджатися належним їй майном, тому позивачка змушена звернутися до суду за захистом своїх прав. Крім того, слід врахувати, що відповідач має у власності 1/3 частину трикімнатної квартири АДРЕСА_3 , тобто, має місце проживання, де може зареєструватися.
Представник позивачки ОСОБА_5 в судовому засіданні позов підтримав, посилаючись на викладені в ньому обставини.
Відповідач позов не визнав, з підстав, зазначених у відзиві.
Третя особа, підтримала позовні вимоги ОСОБА_3 .
Суд, заслухавши учасників судового розгляду та дослідивши письмові докази, дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що позивач на підставі договору дарування квартири, укладеного між нею та ОСОБА_2 14 вересня 2017 р. та посвідченого приватним нотаріусом Роменського міського нотаріального округу Проскурня Л.І. за реєстр. № 1581, є власницею квартири під номером АДРЕСА_1 (а.с. 9-10).
Право власності ОСОБА_3 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.09.2017, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1196397859107, номер запису про право власності 22325752 (а.с. 11).
У вищевказаній квартирі значиться зареєстрований відповідач ОСОБА_1 (а.с. 51), який добровільно не бажає знятися з місця реєстрації.
20 грудня 2018 року Роменським міськрайонним судом Сумської області було прийняте рішення по справі № 585/277/18 за позовом представника позивача ОСОБА_6 , в інтересах позивача ОСОБА_4 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання договору дарування квартири недійсним і визнання права власності на Ѕ частинку майна та встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, в задоволенні якого судом відмовлено.
В основу даного рішення покладено те, що ОСОБА_1 не було надано допустимих доказів придбання ним та ОСОБА_2 спірного майна (вищевказаної квартири) внаслідок спільної праці та внаслідок проживання однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу в період, впродовж якого було придбано спірну квартиру, на підставі чого суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину спірного майна. Також суд прийшов до висновку про відсутність підстав і для задоволення вимоги про визнання недійним договору дарування квартири, яка є похідною від вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
При прийнятті зазначеного рішення судом досліджувалися обставини придбання ОСОБА_2 спірної квартири та обставини дарування даної квартири матері ОСОБА_3 , на які у відзиві посилається відповідач ОСОБА_1 , в процесі чого не було встановлено будь-яких протиправних дій ні зі сторони ОСОБА_2 , ні за сторони ОСОБА_3 .
Не погодившись із названим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку та постановою Сумського апеляційного суду від 18.04.2019 апеляційна скарга була залишена без задоволення, а рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 20.12.2018 та додаткове рішення цього ж суду від 18.01.2019 - залишено без змін (а.с. 26-29).
Відповідно до постанови Верхового Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 р. касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 20.12.20178, додаткове рішення цього ж суду від 18.01.2019 та постанову Сумського апеляційного суду від 18.04.2019 залишено без змін (а.с. 123-123)
Як встановлено судом з актів перевірки паспортного режиму від 16.07.2018, 20.02.2019 та 13.04.2019, складених головою комісії - паспортистом ОСОБА_7 при свідках сусідах, ОСОБА_1 значиться зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 , однак з червня 2018 не проживає (а.с. 36-38).
Позивачка одноособово, як власниця квартири, оплачує житлово-комунальні послуги, що підтверджується банківськими квитанціями (а.с. 43-46).
З рапорту Роменського ВП ГУНП в Сумській області від 18.01.2018 вбачається, що 18.01.2020 о 07 год. 52 хв. від дочки позивачки ОСОБА_2 надійшло повідомлення про те, що її співмешканець виганяє останню з квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 100).
Також, з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань судом встановлена наявність кримінального провадження № 12019200100000087 від 05.02.2019, зареєстрованого за заявою ОСОБА_2 за фактом вчинення ОСОБА_1 крадіжки з квартири, належної ОСОБА_3 , яка розташована за вищевказаною адресою (ч. 1 ст. 185 КК України) (а.с. 35).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого мана щодо суб'єкта від 02.08.2019. ОСОБА_1 є власником 1/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 99).
Як підтвердив в судовому засіданні 02.04.2020 сам ОСОБА_1 , він дійсно змінив своє місце проживання та проживає за адресою: АДРЕСА_6 .
Відповідно до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки провадиться в судовому порядку.
Відповідно дост. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло: житловий будинок, садиба, квартира (ст.ст. 379, 382 ЦК України).
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише на підставах, передбачених законом. В розумінні зазначених норм законодавства, позивач має право на захист свого права власності.
Статтею 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України передбачено право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сімї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до пункту 34 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства, а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про виселення; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Аналогічна правова позиція висловлена і Верховним судом України у постановах від 16.11.2016 у справі № 6-709цс16, 01.03.2016 року у справі №825/1335/13-а, від 30.06.2015 року у справі №21-1438а15, від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11.
Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Факт реєстрації відповідача в квартирі АДРЕСА_1 , належному позивачці, порушує право власності останньої.
За таких обставин, оскільки, як встановлено судом власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 , відповідач не являється членом сім'ї позивачки ОСОБА_3 та з червня 2018 р. не проживає в зазначеній квартирі, про що він не заперечує, однак добровільно з реєстрації у даному житлі не знімається, має у власності частину квартири в м. Ромни, тобто житло, де може офіційно зареєструвати своє місце проживання, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
В зв'язку з задоволенням позову та звільненням позивача від сплати судового збору з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 768,40 грн.
На підставі викладеного та згідно положень ст.ст. 2, 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 142, 258, 259, 264, 265, 268, 273, 279 ЦПК України, ст. ст. 316, 317, 319, 321, 379, 382, 391 ЦК України, суд, -
Позов ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_2 , ІДН - НОМЕР_1 ), представник позивача адвокат Цимбал Володимир Іванович до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ІДН - НОМЕР_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , ІДН - НОМЕР_3 ), про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Усунути перешкоди ОСОБА_3 у користуванні належною їй на праві приватної власності квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений 17.04.2020.
СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ І. М. Машина