21 квітня 2020 р. Справа № 440/2307/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: П'янової Я.В.,
суддів: Чалого І.С. , Зеленського В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.01.2020, головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко, м. Полтава, повний текст складено 28.01.2020 по справі № 440/2307/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання протиправним та скасування рішення,зобов'язання вчинити певні дії,
21 грудня 2019 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) про перегляд рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2019 року у справі № 440/2307/19 за виключними обставинами у зв'язку з ухваленням Конституційним Судом України рішення від 13 грудня 2019 року № 7-р(II)/2019.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами в адміністративній справі № 440/2307/19 задоволено частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2019 року у справі № 440/2307/19 скасовано.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (правонаступник Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести перерахунок раніше призначеної пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 з 13 грудня 2019 року, виходячи з розрахунку 60% від суми місячної заробітної плати, на підставі довідки прокуратури Полтавської області від 20 липня 2018 року № 18-387/вих18, та здійснити відповідні виплати з урахуванням фактично сплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що на час виникнення спірних правовідносин, а саме звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії 21 березня 2019 року, частина 18 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789 втратила чинність. Кабінетом Міністрів України ні умови, ні порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначено, і відповідний нормативно-правовий акт не прийнято, а тому пенсії призначені за статтею 50-1 Закону № 1789, не підлягали перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітної плати працюючих працівників прокуратури. Крім того, відсутні підстави для здійснення перерахунку пенсії за вислугу років на підставі Закону України "Про прокуратуру" та Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури", нормативного акта, який би регламентував підстави, форму, зміст, механізм видачі довідки та проведення перерахунку немає. Пред'явлена довідка не відповідає чинному законодавству, має інформаційний характер та не може бути підставою для проведення перерахунку пенсії
Відповідно до приписів ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку письмового провадження в межах доводів апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області (правонаступник Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області) та отримує пенсію по втраті годувальника з 01 квітня 2008 року відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру".
21 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про перерахунок пенсії у зв'язку з підвищенням розміру заробітної плати прокурорсько - слідчим працівникам (а.с. 46). Для здійснення перерахунку пенсії надала довідку прокуратури Полтавської області № 18-387 вих-18 від 20 липня 2018 року (а.с. 48).
Рішенням Лубенського ОУПФ від 01 квітня 2019 року №116 позивачці відмовлено у здійсненні перерахунку пенсії у зв'язку з відсутністю в чинному пенсійному законодавстві правових норм щодо проведення перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури (а.с. 47).
Не погодившись з цим рішенням, позивачка звернулася до суду із позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення колегіального органу з призначення пенсій Лубенського ОУПФ від 01 квітня 2019 року №116; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (№1789-ХІІ на час призначення пенсії), починаючи з 01 жовтня 2017 року, виходячи з розрахунку 60% від суми місячної заробітної плати на підставі довідки Прокуратури Полтавської області від 20 липня 2018 року №18-387/вих18 без обмеження її максимального розміру та здійснити відповідні виплати з урахуванням виплачених сум.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
У зв'язку з ухваленням Конституційним Судом України рішення від 13 грудня 2019 року №7-р(ІІ)/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697VII, позивачка звернулася до суду із заявою про скасування рішення за виключними обставинами.
Задовольняючи заяву про перегляд рішення за виключними обставинами, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 , та наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на те, що підвищення заробітної плати прокурорським працівникам з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 13 грудня 2019 року №7-р(ІІ)/2019 є підставою для перерахунку пенсії особам, яким призначена пенсія за нормами Закону України "Про прокуратуру".
Водночас суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про перерахунок пенсії за період з 01 жовтня 2017 до 12.12.2019, оскільки положення частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII у первинній редакції, якими передбачено в якості підстави для проведення перерахунку пенсії підвищення заробітної плати працівників прокуратури, у спірних відносинах мають застосовуватись лише з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 13 грудня 2019 року №7-р(ІІ)/2019. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача проводити виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром, адже перерахунок пенсійної виплати наразі не проведено.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції в частині задоволення позову з огляду на таке.
В контексті розгляду цієї справи суд першої інстанції виснував про те, що наявні підстави для перегляду рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2019 року у справі № 440/2307/19 за виключними обставинами з огляду на встановлену Конституційним Судом України в рішенні від 13 грудня 2019 року №7-р(ІІ)/2019 неконституційність положень частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697VII, адже саме ці положення законодавчого акту застосовані судом під час вирішення спору не на користь позивачки.
Колегія суддів зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року №7-р(ІІ)/2019 (надалі - Рішення №7-р(ІІ)/2019) положення частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697VII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Конституційний Суд України у пункті 3 резолютивної частини Рішення №7-р(ІІ)/2019 установив такий порядок його виконання:
частина двадцята статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;
частина двадцята статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697VII підлягає застосуванню в первинній редакції:
"20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв'язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки".
Отже, Закон України "Про прокуратуру" №1697-VII з 13 грудня 2019 року не містить вимоги про необхідність визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури Кабінетом Міністрів України. В свою чергу норма Закону, яка встановлювала таку вимогу, визнана неконституційною, втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
Статтею 152 Конституції України передбачено: закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Крім того, відповідно до статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Як слідує з резолютивної частини Рішення №7-р(ІІ)/2019 частина двадцята статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, наявність Рішення №7-р(ІІ)/2019 не змінює правового регулювання спірних правовідносин на момент розгляду справи по суті позовних вимог та не доводить факту допущення судом помилки при розв'язанні спору.
Ухвалення Конституційним Судом України рішення, яке покладено в основу заяви, як підстава для перегляду рішення суду за виключними обставинами, не є правовою підставою для його скасування, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин у справі, що переглядається, частина двадцята статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697VII була чинною, а Рішення №7-р(ІІ)/2019 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. В свою чергу поширення дії вказаного Рішення на правовідносини, що виникли після ухвалення цього Рішення (після 13.12.2019) також є помилковим, оскільки такі правовідносини не були предметом дослідження судом першої інстанції під час ухвалення рішення по суті спору.
Вказані вище правові висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 17.12.2019 у справі № 808/2492/18, від 19.11.2018 у справі №755/4893/18 (755/18431/15-а) та від 25.07.2019 у справі №804/3790/17, що враховується судом апеляційної інстанції відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
До того ж в ухвалі від 25.03.2020 у справі № 808/1628/18 Велика Палата Верховного Суду, дійшовши висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, вказала на те, що касаційні суди в означених вище справах фактично встановили, як слід застосовувати норми закону, які рішенням Конституційного Суду України визнані неконституційними, і, по-друге, суди насправді не допустили суперечливого та взаємовиключного розуміння і застосування положень законодавства, що були чинними на час розгляду спору, але втратили законну силу після визнання їх неконституційними на підставі рішення суду конституційної юрисдикції.
Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що визнання неконституційними певних положень чинного законодавства в подальшому, не може мати наслідком визнання протиправними дій/рішень відповідача, які були вчинені/прийняті до визнання таких норм неконституційними, оскільки відповідач є територіальним органом Пенсійного фонду України, який в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, а тому він не мав підстав не враховувати чинні на час прийняття відповідного рішення норми законодавства.
За таких обставин, Рішення №7-р(ІІ)/2019 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення, а тому колегія суддів уважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для перегляду рішення за виключними обставинами.
Крім того, колегія суддів ураховує правову позицію, що міститься у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 808/2492/18. У вказаному судовому рішенні зазначено, що із тексту імперативних приписів п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України слідує, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки, якщо рішення суду ще не виконане. У випадку, що є предметом дослідження, рішення не може вважатись невиконаним в контексті приписів п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України, оскільки рішення, що набрало законної сили, яким у задоволенні позову відмовлено, не передбачає примусового виконання.
З огляду на викладене вище, колегія суддів не визнає за позивачкою права на перегляд за виключними обставинами судового рішення з підстав, передбачених п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України, з огляду на те, що на момент ухвалення судових рішень норма закону, згодом визнана неконституційною, була чинною, а також через те, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2019 року про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 не підлягало виконанню.
Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що з 13.12.2019 - з дня втрати чинності положеннями ч. 20 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" позивачка набула право на перерахунок пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам, яке може бути реалізовано позивачкою шляхом звернення до відповідача з заявою про перерахунок пенсії.
Вищенаведене залишилось поза увагою суду першої інстанції, внаслідок чого суд дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За викладених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні заяви про перегляд рішення у зв'язку з виключеними обставинами.
Відповідно до п.1 ч. 4 ст.368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.
Керуючись ст. ст. 311, 315,317, 321, 325, 368 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 по справі № 440/2307/19 скасувати.
Прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами та залишити рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2019 року у справі № 440/2307/19 в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді І.С. Чалий В.В. Зеленський