ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
21 квітня 2020 року м. Київ № 640/3587/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
установив:
01.03.2020 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - ГУ ПФУ) про:
- визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ від 08.01.2019 №2880/03 про відмову у зарахуванні періодів роботи з 20.02.1993 по 10.07.1995, з 15.09.1995 по 24.02.1998 та з 05.10.1998 по 12.08.1999;
- зобов'язання ГУ ПФУ зарахувати періоди роботи з 20.02.1993 по 10.07.1995, з 15.09.1995 по 24.02.1998 та з 05.10.1998 по 12.08.1999 до загального стажу й перерахувати пенсію з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 19.09.2018.
Підставою для звернення до суду з позовною заявою стало неврахування до загального страхового стажу вищевказаних періодів роботи позивача та у зв'язку з цим відмова у призначені пенсії ОСОБА_1 .
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2019 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
03.04.2019 від ГУ ПФУ до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначила, що до страхового стажу позивача не можуть бути зараховані періоди з 20.02.1993 по 10.07.1995 оскільки підпис посадової особи в записі про по звільнення засвідчений початковою старого зразка (УРСР), з 15.09.1995 по 24.02.1998 - у зв'язку із відсутністю дати наказу про звільнення, а з 05.10.1998 по 12.08.1999 - оскільки виявлені розбіжності між датою зарахування та датою наказу. За документами, які відповідають вимогам чинного законодавства загальний страховий стаж позивача складає 23 роки 9 місяців 10 днів, чого недостатньо для призначення позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши письмові пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 19.08.2018 звернувся із заявою до відповідача про призначення йому пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону №1058-IV, як учаснику бойових дій, додавши паспорт громадянина України, довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудову книжку, військовий квиток, атестат про навчання, посвідчення учасника бойових дій та довідку про періоди участі позивача у бойових діях.
Листом від 08.01.2018 №2880/03 ГУ ПФУ повідомило позивача про те, що немає підстав для призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із зниженням пенсійного віку, у зв'язку із тим, що не можуть бути зараховані періоди з 20.02.1993 по 10.07.1995 оскільки підпис посадової особи в записі про по звільнення засвідчений початковою старого зразка (УРСР), з 15.09.1995 по 24.02.1998 - у зв'язку із відсутністю дати наказу про звільнення, а з 05.10.1998 по 12.08.1999 - оскільки виявлені розбіжності між датою зарахування та датою наказу .
Не є спірним загальний страховий стаж позивача у розмірі 23 роки 9 місяців 10 днів.
Окрім цього, судом встановлено, що згідно із трудовою книжкою ОСОБА_1 , він, зокрема, в період з 20.02.1993 по 10.07.1995 працював на посаді комерційного директора у малому підприємстві «Дельта-К»; з 15.09.1995 по 24.02.1998 - комерційним директором у Товаристві з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Київ - Gold Business»; з 05.10.1998 по 12.08.1999 - працював водієм-експедитором у Дочірньому підприємстві «Кронверк».
Таким чином, не погоджуючись із відмовою у призначенні пенсії, ОСОБА_1 звернувся до суду за даним позовом.
Суд, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, дійшов наступних висновків.
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. При цьому основи соціального захисту, а також форми і виді пенсійного забезпечення, визначаються виключно законами України (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Зокрема, з огляду на положення статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, які брали участь у бойових діях - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Частиною четвертою статті 24 Закону цього Закону передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
На підставі частини першої статті 44 Закону №1058-ІV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно зі статтею 62 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в Порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У відповідності до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У відповідності з пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Пунктом 2.3 Інструкції №58 передбачено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4 Інструкції №58).
Згідно з пунктом 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, ГУ ПФУ вказало, що не можуть бути зараховані періоди з 20.02.1993 по 10.07.1995 оскільки підпис посадової особи в записі про по звільнення засвідчений печаткою старого зразка (УРСР), з 15.09.1995 по 24.02.1998 - у зв'язку із відсутністю дати наказу про звільнення, а з 05.10.1998 по 12.08.1999 - оскільки виявлені розбіжності між датою зарахування та датою наказу.
Щодо печатки старого зразку, то суд зазначає, що постанова Верховної Ради України від 11.05.1992 №2318-XII «Про заходи щодо забезпечення виконання вимог дозвільної системи» та Інструкція про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.10.1993 №643 не містять жодних положень про нечинність фактично існуючих печаток та штампів та про обов'язок їх заміни.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, відповідно, не може впливати на її особисті права. Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, висловлено, зокрема у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 428/7863/17 та в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Таким чином, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком, відтак суд вважає протиправним незарахування відповідачем окремих періодів трудового стажу позивача вказаного у його трудовій книжці, з підстав того, що вона заповнена роботодавцем з порушенням Інструкції № 58.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач виносячи оскаржуване рішення не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зокрема, відсутність дати наказу про звільнення, за наявності запису про дату по яку позивач працював комерційним директором у ТОВ «Київ - Gold Business» (період у 15.09.1995 по 24.02.1998) та розбіжності між датою зарахування та датою наказу звільнення у період роботи у Дочірньому підприємстві «Кронверк» (05.10.1998 по 12.08.1999) не є тими недоліками трудової книжки, які можуть бути підставою для неврахування вказаних періодів роботи у трудовий стаж позивача.
Таким чином, судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірні періоди, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу, а, отже, підлягають зарахуванню відповідачем при призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Згідно з частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).
Наведена позиція Європейського суду з прав людини також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 у справі №802/2236/17-а.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір».
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 255 КАС України,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в місті Києві, оформлене листом від 08.01.2019 №2880/03 про відмову у зарахуванні періодів роботи ОСОБА_1 з 20.02.1993 по 10.07.1995, з 15.09.1995 по 24.02.1998 та з 05.10.1998 по 12.08.1999.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в місті Києві зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 20.02.1993 по 10.07.1995, з 15.09.1995 по 24.02.1998 та з 05.10.1998 по 12.08.1999.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» цього ж Кодексу.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду в місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 42098368).
Суддя О.М. Чудак