Постанова
Іменем України
17 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 643/8417/17
провадження № 61-14300св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особі: Харківська міська рада, Третя Харківська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Харківської міської ради на рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2018 року у складі судді Горбунової Я. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 04 червня 2019 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Тичкової О. Ю.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Харківської міської ради та Третьої Харківської державної нотаріальної контори, про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом.
Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 , яка за життя склала заповіт, посвідчений 30 жовтня 2008 року державним нотаріусом Третьої Харківської нотаріальної контори за реєстровим № 2-991. Відповідно до заповіту ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_1 будинок АДРЕСА_1 з правом довічного проживання в цьому житлі її брата ОСОБА_2 , який за рішенням суду визнаний недієздатним та має право на обов'язкову долю в спадщині.
Позивач у встановлений законом строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Однак у вчиненні нотаріальних дій було відмовлено, оскільки у свідоцтві про народження спадкоємиці вказано російською мовою її прізвище « ОСОБА_4 » та прізвище матері « ОСОБА_4 », в її паспорті зазначено прізвище « ОСОБА_5 », а в свідоцтві про смерть спадкодавця « ОСОБА_4 ». При цьому в заповіті її прізвище вказано українською мовою « ОСОБА_5 ».
Посилаючись на вказані обставини, позивач просила встановити факт родинних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а саме - що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 є матір'ю ОСОБА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини житлового будинку літ. А-1 житловою площею 63,6 кв. м по АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці площею 1 121,0 кв. м з відповідною частиною надвірних будівель, а саме - літньою кухнею Б, льохом В, вбиральнями Д і Ж, сараями З і Е, огорожею 1, 2, 5 в порядку спадкування за заповітом.
У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся у суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Харківської міської ради та Третьої Харківської державної нотаріальної контори, про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що він на час смерті матері проживав разом з нею та був зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 . За рішенням суду він визнаний недієздатним та має право на обов'язкову долю в спадщині.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_2 просив встановити факт спільного проживання ОСОБА_2 в будинку АДРЕСА_1 разом з матір'ю ОСОБА_3 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ним право власності на 1/6 частину житлового будинку літ. А-1 житловою площею 63,6 кв. м по АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці площею 1 121,0 кв. м з відповідною частиною надвірних будівель, а саме - літньою кухнею Б, льохом В, вбиральнями Д і Ж, сараями З і Е, огорожею 1, 2, 5 в порядку спадкування за законом.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а саме те, що ОСОБА_3 є матір'ю ОСОБА_1 .Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за заповітом на 2/3 частини житлового будинку літ. А-1 житловою площею у 63,6 кв. м, що розташований на земельній ділянці у 1 121,0 кв. м з відповідною частиною надвірних будівель: літньою кухнею Б, льохом В, вбиральнями Д, Ж, сараями З, Е, огорожею 1, 2, 5 за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 задоволено. Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , з матір'ю ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності у порядку спадкування за законом на 1/6 обов'язкову частку житлового будинку літ. А-1 житловою площею у 63,6 кв. м, що розташований на земельній ділянці у 1 121,0 кв. м з відповідною частиною надвірних будівель: літньою кухнею Б, льохом В, вбиральнями Д, Ж, сараями З, Е, огорожею 1, 2, 5 за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 640,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Постановою Харківського апеляційного суду від 04 червня 2019 року апеляційну скаргу представника Харківської міської ради залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_3 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , а також встановлення факту спільного проживання ОСОБА_2 в будинку АДРЕСА_1 разом з матір'ю ОСОБА_3 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , до апеляційного суду не оскаржувалось, тому в апеляційному порядку не переглядалось. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Третя Харківська державна нотаріальна контора рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржували.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, апеляційний суд виходив із наявності заповіту померлої спадкодавиці, а також з того, що оскільки ОСОБА_2 на момент смерті матері був недієздатним, то відповідно до частини першої статті 1241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) його обов'язкова частка у спадковому майні становить половину частки, яка належала б йому за законом, якби не було заповіту. З огляду на це суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання права власності на частину житлового будинку літ. А-1 житловою площею 63,6 кв. м; по АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці площею 1 121,0 кв. м з відповідною частиною надвірних будівель, а саме - літньою кухнею Б, льохом В, вбиральнями Д і Ж, сараями З і Е, огорожею 1, 2, 5, за ОСОБА_1 - в порядку спадкування за заповітом, а за ОСОБА_2 - в порядку спадкування за законом. Окрім цього, оскільки реконструкція спірного будинку стосувалась саме збільшення житлової площі за рахунок знесення домашнього вогнища, то така реконструкція не може вважатися самочинним будівництвом, відповідно посилання в апеляційній скарзі на положення статті 376 ЦК України є помилковим.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У липні 2019 року Харківська міська рада звернулася засобами поштового зв'язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 червня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 у визнанні права власності у порядку спадкування за заповітом на 2/3 частину житлового будинку, що належала померлій ОСОБА_3 , та про відмову ОСОБА_2 у визнанні права власності у порядку спадкування за законом на 1/6 обов'язкову частку житлового будинку, що належала померлій ОСОБА_3 .
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
? при проведенні технічної інвентаризації 28 жовтня 2004 року встановлено, що у будинку АДРЕСА_1 здійснено перепланування, про що у технічному паспорті на будинку проставлено штамп встановленого зразка про самочинне будівництво;
? для переобладнання, перепланування, перебудови чи добудови належного на праві власності нерухомого майна, крім переобладнань, які не вважаються самочинним будівництвом, його власнику достатньо попередньо звернутися до органу місцевого самоврядування за одержанням дозволу на проведення конкретних робіт і в разі отримання відмови оскаржити її до суду. Суд не повинен заміняти органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування щодо здійснення ними повноважень, встановлених Конституцією та законами;
? з 2004 року, коли були встановлені порушення проведення перепланування спірного будинку, її власник ОСОБА_3 за життя з 2005 року до смерті жодних активних дій по приведенню дозвільних та правовстановлюючих документів на цей будинок не зробила. Матеріали справи не містять даних про звернення до відповідних органів з приводу прийняття в експлуатацію здійсненого будівництва та відмови їй у задоволенні звернення з такого питання. У свою чергу особа, які здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, а є лише власником будівельних матеріалів, обладнання тощо, що були використані в процесі цього будівництва;
? передумовою для виникнення права власності на новостворене нерухоме майно є прийняття такого нерухомого майна в експлуатацію. Сторони свідомо не виконали вимог частини другої статті 331 ЦК України та звернулись до суду з метою узаконення самочинно збудованого майна в обхід установленого порядку. Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю є єдиним органом державної влади, уповноваженим на встановлення факту готовності об'єкту до експлуатації та на прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів;
? позивач не використала право на оскарження дій особи, яка надає публічні послуги, а звернулась до суду не тільки з вимогою про встановлення факту родинних відносин, а і визнання права власності, що є передчасним, бо вказане право ніким не оспорюється;
? садиба є різновидом цілісного майнового комплексу, обов'язковим елементом якого є житловий будинок. У садибі головною річчю є житловий будинок, а інші складові елементи є його приналежністю. Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється. Доказів про виділ в натурі частки спірного майна до матеріалів справи не долучено. У зв'язку з наявністю у складі садибного індивідуального житлового будинку самочинно побудованих об'єктів, визнання права власності на частку домоволодіння є неможливим;
? спадкоємець не набуває права власності на нерухоме майно у порядку спадкування, якщо за життя спадкодавець не набув права власності на таке майно.
У вересні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , в якому позивач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги Харківської міської ради, просить її відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Інші відзиви на касаційну скаргу Харківської міської ради на адресу Верховного Суду не надходили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями провадження № 61-14300ск19 призначено судді-доповідачу Лесько А. О.
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2019 року задоволено клопотання Харківської міської ради про поновлення строку на касаційне оскарження, поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано матеріали справи із Московського районного суду м. Харкова, встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 жовтня 2019 року провадження № 61-14300ск19 у зв'язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_6 призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Позиція Верховного Суду
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
З огляду на зміст та прохальну частину касаційної скарги заявника суд касаційної інстанції переглядає в касаційному порядку рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 червня 2019 року лише в частині щодо визнання права власності на будинок АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом та законом, в іншій частині оскаржувані судові рішення судом касаційної інстанції не перевіряються.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Тобто, Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судамивстановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , про що відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції 26 травня 2015 року складено відповідний актовий запис № 8397 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_3 мешкала та була зареєстрована у будинку АДРЕСА_1 згідно з довідкою № 53 від 15 травня 2017 року адміністрації Московського району м. Харкова. Разом з нею на час смерті мешкав та був зареєстрований ОСОБА_2
ОСОБА_3 від шлюбу з ОСОБА_7 мала двох дітей - ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 21 серпня 1963 року Московським райбюро ЗАГС м. Харкова зроблено відповідний актовий запис за № 1269 та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , та ОСОБА_1 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що Палацом новонароджених 24 листопада 1970 року в книзі записів актів громадянського стану про народження зроблено відповідний актовий запис за № 11735 та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 .
Спадкоємцями майна, що залишилось після смерті матері ОСОБА_3 , є ОСОБА_1 , як спадкоємець за заповітом, та ОСОБА_2 , який має право на обов'язкову долю у порядку спадкування за законом.
Спадкодавець ОСОБА_3 та ОСОБА_7 розірвали шлюб 06 січня 1976 року, про що відділом ЗАГС Московського району м. Харкова в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу зроблено запис за № 2 та видано свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 .
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2012 року ОСОБА_2 визнаний недієздатним. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2013 року ОСОБА_1 призначена опікуном ОСОБА_2 .
Після смерті ОСОБА_3 залишилася спадщина - 2/3 частини житлового будинку літ. А-1 житловою площею у 63,6 кв. м, що розташований на земельній ділянці у 1 121,0 кв. м з відповідною частиною надвірних будівель: літньою кухнею Б, льохом В, вбиральнями Д, Ж, сараями З, Е, огорожею 1, 2, 5 за адресою: АДРЕСА_1 , який вони отримала у спадщину на підставі свідоцтва на спадщину за законом від 29 січня 2005 року після смерті її матері ОСОБА_8 . Згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 09 березня 2005 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний № НОМЕР_5 .
30 жовтня 2008 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла все своє майно своїй дочці ОСОБА_1 , в якому зазначено, що все її майно, де б таке не було та з чого б воно не складалось, що буде належним їй на день смерті, заповідає доньці ОСОБА_1 з правом довічного проживання у будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_1 прийняла спадщину у встановлений законом термін згідно з витягом від 16 листопада 2016 року про реєстрацію в Спадковому реєстрі 16 листопада 2015 року номер реєстрації спадкової справи у спадковому реєстрі № 58213750.
Однак на підставі постанови державного нотаріуса Третьої Харківської державної нотаріальної контори Лебедєвої Н. В. від 23 травня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частку спадкового майна, яке належало ОСОБА_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки родинний зв'язок між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 документально не підтверджується. Згідно з постановою ОСОБА_1 має надати належні документи, які б підтверджували родинні стосунки зі спадкодавицею ОСОБА_3 , залишивши відкритою обов'язкову частку у спадщині за сином, ОСОБА_2 , визнаним рішенням суду від 28 листопада 2012 року недієздатним.
Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що при складенні заповіту у Третій Харківській державній нотаріальній конторі прізвище позивача внесено у заповіт українською мовою як « ОСОБА_5 », тобто так як зазначено українською мовою у паспорті. Російською мовою прізвище позивача у паспорті написано « ОСОБА_4 », так як зазначено у паспорті матері та брата. Однак в паспорті позивача замість вірного « ОСОБА_4 » неправильно зазначено її прізвище як « ОСОБА_5 ». Свідоцтво про смерть матері видавалось на підставі її паспорту, тому її прізвище « ОСОБА_4 » написано українською мовою правильно.
Згідно з Витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно в спірному будинку самовільно переобладнано прим. 1-2 площею 15,2 кв. м із кухні у житлове. На підставі самовільно переобладнаного приміщення № 1-2 житлова площа будинку становить 78,8 кв. м.
Із акту поточних змін за період з 10 лютого 2004 року по 17 лютого 2004 року, що міститься в матеріалах інвентаризаційної справи, наданої КП «ХМБТІ» на виконання ухвали Московського районного суду м. Харкова, вбачається, що в житловому будинку літ. А-1 відбулися наступні зміни: в приміщенні № 1-3 знесено домашнє вогнище; закладені проходи із кімнати № 1 в приміщення № 1-2 та із приміщення № 6 в приміщення № 1-4; заінвентаризований ганок літ. «а-6» на місці знесеного літ. «а-2» (відсоток зносу будівлі не змінився). У службових приміщеннях заінвентаризовано: навіс літ. «к» та вбиральня літ. «и» (відсоток зносу службових будівель не змінився). В надвірних прибудовах заінвентаризовано: огорожі № 6 та № 7, ворота та паркан № 6 (відсоток зносу надвірних прибудов не змінився).
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Частина друга статті 16 ЦК України містить можливі способи захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За змістом статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Відповідно до частин першої, четвертої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун.
Стаття 331 ЦК України регулює питання набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва: право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) (у разі необхідності зазначена особа може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону).
Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частина перша статті 376 ЦК України).
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України).
Відповідно до пункту 3.2. розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24 травня 2001 року № 127, не належали до самочинного будівництва:
для одноквартирних (садибних), дачних та садових будинків - зведення на земельній ділянці тимчасових будівель та споруд, навісів, альтанок, наметів, накриття, сходів, естакад, літніх душових, теплиць, свердловин, криниць, люфт-клозетів, вбиралень, вигрібних ям, замощень, парканів, відкритих басейнів та басейнів із накриттям полегшеної конструкції, погребів, входів в погреби, підпірних стін, воріт, хвірток, приямків, терас, ганків; перестановка санітарно-технічного обладнання в межах призначення приміщень, установка сантехнічних та інженерних приладів в приміщеннях нежитлового призначення; улаштування чи закриття дверних (віконних) прорізів у внутрішніх не капітальних стінах, збільшення або зменшення житлової або допоміжної площі за рахунок демонтування або влаштування перегородок (без порушення капітальних несучих стін, несучих конструкцій, опор, балок), комор, утеплення і оздоблення стін; засклення балконів, лоджій, веранд, терас, крім будинків, що занесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, заміна матеріалу стін будинків, господарських будівель без збільшення розміру фундаменту та поверховості; зміна призначення господарських будівель;
для квартир багатоквартирних житлових будинків, гуртожитків - перепланування, пов'язані зі збільшенням житлової або підсобної площі за рахунок демонтажу перегородок без порушення капітальних несучих стін, несучих конструкцій, опор, балок за рахунок площ коридорів та допоміжних приміщень влаштування чи закриття дверних (віконних) прорізів у внутрішніх некапітальних стінах; влаштування перегородок в підсобних приміщеннях; демонтування або влаштування шаф, антресолей, комор; демонтування камінів, грубок, печей (без перекривання вентиляційних шахт, димоходів); зменшення площ за рахунок утеплення, оздоблення стін; перестановка інженерного та сантехнічного обладнання в межах призначених приміщень; засклення балконів та лоджій, крім будинків, що занесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суди попередніх інстанцій, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшли правильного висновку про задоволення позову в оскаржуваній частині, враховуючи встановлене судами право на спадкування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майна їх померлої матері (на підставі зазначених вище норм ЦК України, що регулюють питання та порядок спадкування за заповітом і законом), принцип непорушності права власності та відмову нотаріуса в оформленні права на спадщину.
Доводи касаційної скарги про існування самочинного будівництва у складі спадкового майна, неможливість набуття права власності на нього на підставі частини другої статті 376 ЦК України та порушення сторонами порядку реєстрації права власності на новостворене майно не приймаються колегією суддів, оскільки апеляційним судом правильно встановлено, що реконструкція спірного будинку, яка стосувалась саме збільшення житлової площі за рахунок знесення домашнього вогнища, не може вважатись самочинним будівництвом з огляду на положення пункту 3.2. розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24 травня 2001 року № 127.
Посилання у касаційній скарзі, що позов є передчасним, оскільки право позивача ніким не оспорюється, відхиляються, так як передумовою для звернення з позовом до суду у справі, що розглядається, стала складена 23 травня 2017 року державним нотаріусом Третьої Харківської державної нотаріальної контори постанова у вчиненні нотаріальної дії, якою ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частку спадкового майна, яке належало померлій ОСОБА_3 , із залишенням відкритою обов'язкової частки у спадщині за визнаним недієздатним рішенням суду ОСОБА_2 .
Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що спадкоємець не набуває права власності на нерухоме майно у порядку спадкування, якщо за життя спадкодавець не набув права власності на таке майно, відхиляються, оскільки вони спростовані встановленими судами у справі фактичними обставинами та дослідженими документами, які підтверджують право власності померлої ОСОБА_3 на належне їй за життя майно.
Інші доводи касаційної скарги аналогічні доводам, зазначеним у поясненнях та апеляційній скарзі третьої особи, зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційної скарги). Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову (зустрічного позову) та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, що можуть бути підставою для скасування постановлених у справі судових рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року № 63566/00).
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційної скарги).
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак
Г. І. Усик