Ухвала
15 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 202/814/19
провадження № 61-6051ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,
У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу.
Позов обґрунтовано тим, що між ним та ОСОБА_1 укладено чотири нотаріально посвідчених договори про позику грошей, а саме: договір від 26 жовтня 2012 року № 1656 на суму 44 280,00 грн, який було укладено на строк до 26 листопада 2012 року, договір від 29 квітня 2013 року № 579 на суму 214 200,00 грн, який було укладено на строк до 29 травня 2013 року, договір від 29 травня 2013 року № 670 на суму 128 520,00 грн, який було укладено на строк до 29 червня 2013 року, договір від 16 вересня 2013 року № 1157 на суму 87 740,00 грн, який було укладено на строк до 16 жовтня 2013 року. Вказував, що оскільки строк виконання зобов'язання настав тому за всіма договорами позики вчинено виконавчі написи і відкрито виконавчі провадження в Індустріальному відділі державної виконавчої служби м. Дніпра. Зазначав, що на час звернення з позовом ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав, борг так і не повернув. Посилаючись на те, що своїми діями ОСОБА_1 завдав йому збитків, відшкодування яких передбачене статтею 625 ЦК України, а тому просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 борг у розмірі 1 392 734,81 грн, який складається з заборгованості за договором позики № 1656 у розмірі 44 280,00 грн, відсотків з урахуванням встановленого індексу інфляції за ним у розмірі 83 895,86 грн та відсотків з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми у розмірі 8 133,73 грн; заборгованості за договором позики № 579 у розмірі 214 200,00 грн, відсотків з урахуванням встановленого індексу інфляції за ним у розмірі 352 992,33 грн та відсотків з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми у розмірі 29 788,47 грн; заборгованості за договором позики № 670 у розмірі 128 520,00 грн, відсотків з врахуванням встановленого індексу інфляції за ним у розмірі 242 667,92 грн та відсотків з врахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми у розмірі 21 401,22 грн; заборгованості за договором позики № 1157 у розмірі 87 740,00 грн, відсотків з врахуванням встановленого індексу інфляції за ним у розмірі 165 290,82 грн та відсотків з врахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми у розмірі 13 824,46 грн.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму індексу інфляції у розмірі 844 846,93 грн, з яких за договором позики від 26 жовтня 2012 року № 1656 у розмірі 83 895,86 грн, за період з 26 листопада 2012 року по 14 січня 2019 року; за договором позики № 579 від 29 квітня 2013 року у розмірі 352 992,33 грн за період з 29 травня 2014 року по 14 січня 2019 року; за договором позики № 670 від 29 травня 2013 року у розмірі 242 667,92 грн, за період з 29 червня 2013 року по 14 січня 2019 року; за договором позики від 16 вересня 2013 року № 1157 у розмірі 165 290,82 грн, за період з 16 жовтня 2013 року по 14 січня 2019 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму трьох відсотків річних у розмірі 73 147,88 грн, з яких за договором позики № 1656 від 26 жовтня 2012 року у розмірі 8 133,73 грн; за договором позики № 579 від 29 квітня 2013 року у розмірі 29 788,47 грн; за договором позики № 670 від 29 травня 2013 року у розмірі 21 401,22 грн; за договором позики № 1157 від 16 вересня 2013 року у розмірі 13 824,46 грн.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму заборгованості з індексу інфляції у загальному розмірі 535 938,24 грн, яка складається з заборгованості з індексу інфляції за договором позики від 26 жовтня 2012 року № 1656 за період з 27 листопада 2012 року по 12 червня 2014 у розмірі 4 972,64 грн, заборгованості з індексу інфляції за договором позики від 29 квітня 2013 року № 579 за період з 30 травня 2014 року по 14 січня 2019 року у розмірі 324 834,30 грн, заборгованості з індексу інфляції за договором позики від 29 травня 2013 року № 670 за період з 30 червня 2013 року по 14 січня 2019 року у розмірі 194 900,58 грн та заборгованості з індексу інфляції за договором позики від 16 вересня 2013 року № 1157 за період з 17 жовтня 2013 року по 04 серпня 2014 року у розмірі 11 230,72 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму заборгованості з трьох відсотків річних у загальному розмірі 61 775,38 грн, яка складається з заборгованості по трьом відсоткам річним за договором позики від 26 жовтня 2012 року № 1656 за період з 27 листопада 2012 року по 12 червня 2014 у розмірі 2 045,37 грн, заборгованості по трьом відсоткам річним за договором позики від 29 квітня 2013 року № 579 за період з 30 травня 2014 року по 14 січня 2019 року у розмірі 36 179, 26 грн, заборгованості по трьом відсоткам річним за договором позики №670 від 29 травня 2013 року за період з 30 червня 2013 року по 14 січня 2019 року у розмірі 21 380,09 грн та заборгованості по трьом відсоткам річним за договором позики від 16 вересня 2013 року № 1157 за період з 17 жовтня 2013 року по 04 серпня 2014 року у розмірі 2 170,66 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
ОСОБА_1 у березні 2020 року засобами поштового зв'язку подано до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено підстави касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, зокрема такими підставами є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права виключно у випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2020 року у справі № 569/613/19, постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга подана у передбачений законом строк, за формою та змістом відповідає вимогам статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
З урахуванням наведеного касаційне провадження в цій справі необхідно відкрити.
Керуючись статтями 389, 390, 394, 395 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відкрити касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року.
Витребувати з Індустріального районного суду м. Дніпропетровська матеріали вищезазначеної цивільної справи № 202/814/19.
Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, в 10-денний строк з дня отримання ухвали.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик