Справа № 496/5322/18
Провадження № 2/496/849/20
16 березня 2020 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Буран В.М.,
за участю секретаря - Дигуляр А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Біляївського районного суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя об'єкт незавершеного будівництва, який складається з житлового будинку та погосподарських будівель та визнання права власності на Ѕ частину об'єкту незавершеного будівництва, який складається з житлового будинку та погосподарських будівель, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя об'єкт незавершеного будівництва, який складається з житлового будинку та погосподарських будівель та визнання права власності на Ѕ частину об'єкту незавершеного будівництва, який складається з житлового будинку та погосподарських будівель, який згодом уточнила, шляхом подання заяви про залишення частини позовних вимог без розгляду.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 23.01.1993 року уклала шлюб з ОСОБА_2 , сімейне життя не склалось, тому у жовтня 2017 року шлюб було розірвано. Перебуваючи у шлюбі, подружжя збудувало житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який було зведено на земельній ділянці наданій відповідачу на підставі рішення Вигодянської сільської ради. Будинок придатний для проживання, що підтверджується технічним паспортом від 02.10.2017 року та актом приймання-передачі в експлуатацію завершеного будівництвом житлового будинку. Крім того згідно висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частики з об'єкта нерухомого майна, домоволодіння має технічну можливість відокремлення частин об'єкта з організацією окремого виходу, що надасть змогу виділити в натурі частину будинку. Однак, відповідач досі не оформив у власність присадибну ділянку та завершення будівництвом житлового будинку, що позбавило позивачку претендувати на його частину. З метою отримання частини майна, позивача звернутись до суду з даним позовом.
У зв'язку з тим, що суддя ОСОБА_3 був відсторонений від здійснення правосуддя, справу було передано на повторний перерозподіл відповідно до положення «Про автоматизовану систему документообігу суду». Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу було передано на розгляд судді Буран В.М. (а.с.24).
Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 27.02.2019 року суддя Буран В.М. прийняв до свого провадження вищевказану цивільну справу та призначив до розгляду у підготовчого судовому засіданні (а.с. 25).
Представник позивача та позивач у судове засідання не з'явились, однак в матеріалах справи наявна заява про проведення судового засідання за відсутності сторони позивача, на задоволенні позовних вимог наполягала (а.с. 46).
Відповідач в судове засідання не з'явився. Причини неявки суду невідомі. В судовому засіданні від 24.09.2018 р. позовні вимоги визнавав.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що з 23.01.1993 року сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 11.10.2017 року (а.с.7).
Відповідно до будівельного паспорту на будівництво індивідуального житлового будинку з надвірними будівлями забудовнику, складеного 28.10.1991 року, відповідачу ОСОБА_2 рішенням виконкому Біляївської районної Ради народних депутатів № 325 від 17.10.1991 року було надано земельну ділянку площею 0.16 га. за адресою АДРЕСА_1 на будівництво індивідуального житлового будинку за типовим проектом № 184-24-2891388, житловою площею 58.52 кв. м. (а.с. 8-9).
Згідно Акту приймання в експлуатацію закінченого будівництва житлового будинку і господарських будівель індивідуального забудовника від 24.02.1999 року, комісією було встановлено, що забудова вищевказаної ділянки, яка була розпочата у 1991 році ОСОБА_4 вважається прийнятою в експлуатацію. На ділянці площею 0.16 га. побудовано будинок площею 7х9 кв. м., гараж, літня кухня, підвал (а.с. 10).
Згідно статті 10,11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Окрім того, суд встановлюючи наявність або відсутність фактів, має свої дії мотивувати та враховувати, що у відповідності ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивач стверджує, що будинок придатний для проживання та використовується за своїм цільовим призначенням, на підтвердження цього надала довідку Вигодянської сільської ради Біляївського району Одеської області № 1555 від 04.09.2017 року, відповідно якої ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , до складу її сім'ї входить її чоловік - ОСОБА_2 , дочка ОСОБА_5 , син ОСОБА_6 , дочка ОСОБА_7 та мати ОСОБА_8 (а.с. 14).
Також на замовлення позивачки було виготовлено технічний паспорт на зазначений будинок, який складено станом на 02.10.2017 року (а.с. 13).
Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
У частині першій статті 68 СК України вказано, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Згідно частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Поділ майна подружжя може бути здійснено у добровільному або судовому порядку.
У статті 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Норми СК України у ст. ст. 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
Згідно з роз'ясненнями у п. 22 Пленуму Верховного Суду України N 11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.
За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.
Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Судом встановлено, що земельну ділянку на забудову житлового будинку відповідачем було отримано до реєстрації шлюбу (1993 рік) у 1991 році, та прийнятий в експлуатацію він у 1999 році, із загальною площею будинку у 7х9 м.кв., літньою кухнею площею 5х7 м.кв. та гаражем. З наданого позивачем технічного паспорту на будинок (а.с. 12-13), встановлено, що його площа значно збільшилась, та станом на 2017 рік загальна площа будинку з погосподарськими будівлями та спорудами складає 181,10 м.кв., отже відбулись самочинні добудови будинку.
Позивач же у позові зазначає загальну площу будинку 91,0 м.кв.
У висновку наданому позивачкою (а.с. 11) загальна площа будинку зазначається 66,70 м.кв.
У первісному будівельному паспорті (а.с. 8-9), зазначається житлова площа 58,52 м. кв. з 4 кімнат, будівельний об'єм 489,0 куб.м.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначається постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня
2009 року № 534 та іншими нормативними актами Кабінету Міністрів України та Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.
Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.
Відповідно до п.2.3 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007 року №55 не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна. Питання поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.
Як вбачається з матеріалів справи, в установленому законом порядку не було оформлено право власності на житловий будинок та земельну ділянку під ним, тому зазначене майно не може буди поділене в розумінні ст. 372 ЦК України.
Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, потрібно визнати, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.
За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.
Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року № 6-388цс15
За встановлених обставин і визначених відповідно до них правовідносин суд приходить до переконання, що оскільки новостворене будівництво не введене в експлуатацію та право власності на нього, в передбаченому законом порядку не встановлено, то право спільної сумісної власності у сторін виникає на будівельні матеріали та обладнання, що використовувались при будівництві спірного майна. Проте, таких вимог позивач не заявляла. Будь-яких доказів на підтвердження участі позивача у будівництві чи придбанні будівельних матеріалів у судовому засіданні не встановлено.
При таких обставинах, позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 57, 60, 63, 68 СК України, ст. 368, ч. 2 ст. 372 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 10, 11, 12, 13, 76-81, 258, 259, 263- 265, 268 ЦПК України, суд, -
В позові ОСОБА_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , до ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя об'єкт незавершеного будівництва, який складається з житлового будинку та погосподарських будівель та визнання права власності на Ѕ частину об'єкту незавершеного будівництва, який складається з житлового будинку та погосподарських будівельза адресою: АДРЕСА_1 - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Повний текст рішення складено 26 березня 2020 року
Суддя Буран В.М.