Ухвала
Іменем України
16 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 752/3089/19
провадження № 61-5892ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 14 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 червня 2019 року у справі за заявою заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради про забезпечення позову у справі за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Обслуговуючий кооператив Житловий кооператив «Котміст», Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна спілка», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,
У лютому 2019 року до Голосіївського районного суду м. Києва надійшов позов заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Обслуговуючий кооператив Житловий кооператив (далі - ОКЖК) «Котміст», Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Будівельна спілка», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.
Одночасно з позовною заявою позивач подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки площею 0,1970 га (кадастрові номери 8000000000:90:371:0109; 8000000000:90:371:0110; 8000000000:90:371:0111; 8000000000:90:371:0112), розташовані на 21 км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, і заборони ОСОБА_1 та іншим особам здійснювати будь-які дії із зазначеними земельними ділянками, у тому числі укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї.
Позивач вказував, що підставою пред'явлення цього позову стало виявлення Генеральною прокуратурою України порушень Земельного кодексу України та Житлового кодексу України, допущених при передачі ОКЖК «Котміст» безоплатно, не на конкурентних засадах земельних ділянок площею 74,69 га у власність для житлової забудови та у довгострокову оренду.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15 грудня 2016 року (справа № 910/3724/14), яке набрало законної сили, встановлено, що спірні земельні ділянки набуті у власність незаконно, вони неодноразово відчужувалися, а також за рахунок них формувалися статутні фонди юридичних осіб.
Так, передані рішенням Київської міської ради у власність ОКЖК «Котміст» земельні ділянки одразу ж після отримання державного акта на право власності внесено цим кооперативом до статутного капіталу ТОВ «Будівельна спілка», яке у свою чергу, відчужило їх на користь ОСОБА_2 .
Під час розгляду господарськими судами справи № 910/3724/14 щодо правомірності надання вказаних земельних ділянок ОКЖК «Котміст» та внесення їх до статутного фонду ТОВ «Будівельна спілка», встановлено, що ОСОБА_2 05 червня 2014 року відчужив їх ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу.
За таких обставин, позивач вважав, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних його прав та інтересів.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 14 лютого 2019 року заяву задоволено. Накладено арешт на земельні ділянки площею 0,1970 га (кадастрові номери 8000000000:90:371:0109; 8000000000:90:371:0110; 8000000000:90:371:0111; 8000000000:90:371:0112), розташовані на 21 км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва. Заборонено ОСОБА_1 та іншим особам здійснювати будь-які дії із зазначеними земельними ділянками, у тому числі укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї.
Постановою Київського апеляційного суду від 13 червня 2019 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що заходи забезпечення позову є співмірними з позовними вимогами, і обґрунтованою є наявність загрози невиконання або утрудненого виконання майбутнього рішення суду за даним позовом.
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Заявник зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд першої інстанції керувався лише тими документами, які були подані позивачем разом з позовною заявою, зокрема, судовими рішеннями у справі № 910/3724/14, у якій вона участі не брала. Оскаржувані судові рішення ухвалені без наявності доказів, які б свідчили про підготовку нею дій щодо відчуження або реалізації земельних ділянок. Вказує, що саме лише посилання на наявність спору між сторонами про право власності щодо спірних земельних ділянок не може бути єдиною підставою для забезпечення позову.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступного висновку.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Відповідно до частин першої та другої статті 149 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Статтею 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, серед яких є: накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; заборона вчиняти певні дії.Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
За змістом частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав, про захист яких просить заявник, та інтересів інших учасників судового процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем для підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Забезпечення позову по суті є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у позовній заяві позивач просить витребувати у ОСОБА_1 чотири земельні ділянки та передати їх у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15 грудня 2016 року у справі № 910/3724/14 встановлено, що ОКЖК «Котміст» незаконно набув право власності на спірні земельні ділянки, які в подальшому неодноразово відчужувалися, за рахунок них формувалися статутні фонди юридичних осіб.
Встановивши, що між сторонами існує спір, зокрема, щодо законності отримання спірних земельних ділянок та їх витребування, враховуючи, що ОСОБА_1 може вчинити будь-які дії щодо розпорядження або відчуження цих об'єктів нерухомого майна у власність інших осіб, внаслідок чого виконання рішення суду у разі задоволення вказаного позову в частині вимоги про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, буде утрудненим чи стане взагалі неможливим, суди першої та апеляційної інстанцій з метою забезпечення збалансованості інтересів сторіндійшли висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, правильно виходячи з того, що це є необхідним і не буде порушувати права відповідача вільно володіти і користуватися майном.
Застосовані заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами та достатніми для забезпечення виконання майбутнього рішення суду.
Доводи ОСОБА_1 щодо необґрунтованості судових рішень є безпідставними, виходячи з наступного. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»№ 63566/00). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.
За правилами частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, а є лише незгодою заявника з їх змістом.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 14 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 червня 2019 року у справі за заявою заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради про забезпечення позову у справі за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Обслуговуючий кооператив Житловий кооператив «Котміст», Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна спілка», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.
Копію ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді В. О. Кузнєцов
В. С. Жданова
В. М. Ігнатенко