Постанова
Іменем України
10 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 643/16454/15-ц
провадження № 61-10251св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 червня 2017 року у складі судді Ференчук О. В. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенко І. С.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що з 27 листопада 1999 року він з ОСОБА_2 перебував у шлюбі.
У період шлюбу за спільні кошти сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 .
Вважає, що вказана нерухомість є об'єктом права спільної сумісної власності.
З урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд: здійснити поділ спільного майна подружжя; визнати за ним та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача на його користь судові витрати.
У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю.
Зустрічний позов мотивований тим, що трикімнатна квартира квартири АДРЕСА_1 є особистою її приватною власністю, оскільки придбана нею за 98 050,00 грн, що є її особистими коштами, які вона отримала від продажу власної квартири АДРЕСА_2 .
Просила суд визнати за нею право особистої приватної власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 16 червня 2017 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 827,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що квартира АДРЕСА_1 придбана за спільні кошти подружжя та є об'єктом права спільної їх сумісної власності.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 14 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у лютому 2018 року, ОСОБА_2 просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.
У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не дослідили докази, а саме договір купівлі-продажу квартири, який підтверджує джерело походження коштів на придбання спірної квартири та дійшли помилкового висновку про те, що квартира є спільною сумісною власністю.
У травні 2018 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_3 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що з 27 листопада 1999 року сторони перебували у шлюбі.
У період шлюбу 05 березня 2005 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу придбала квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 77).
Зі свідоцтва про право власності на житло від 05 лютого 1998 року, виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду, вбачається, що квартира АДРЕСА_2 (а. с. 73) на праві спільної сумісної власності в порядку приватизації належала ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 - тобто по 1/3 частині кожному.
Із заяви ОСОБА_3 від 05 березня 2005 року, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гібадуловою Л. А. та зареєстрованої у реєстрі за № КПД-442 вбачається, на що він відповідно до статті 65 СК України дав згоду дружині ОСОБА_2 на купівлю за спільні кошти за ціну та на умовах на свій розсуд спірної квартири (а. с. 79).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно пунктом 3 частиною першою статті 57 СК України, - особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частини другої і третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України).
Вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку та дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, а тому квартира АДРЕСА_1 придбана за спільні кошти подружжя та є об'єктом права спільної їх сумісної власності.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не дослідили докази, а саме договір купівлі-продажу квартири, який підтверджує джерело походження коштів на придбання спірної квартири та дійшли помилкового висновку про те, що квартира є спільною сумісною власністю, висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров
В. М. Сімоненко