Ухвала
14 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 638/1849/19
провадження № 61-6221ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Жилкомсервіс», третя особа - Департамент житлового господарства Харківської міської ради про відшкодування майнової шкоди, стягнення збитків та зобов'язання вчинити дії,
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Комунального підприємства «Жилкомсервіс» (далі - «Жилкомсервіс»), про відшкодування майнової шкоди, стягнення збитків та зобов'язання вчинити дії.
Позов обґрунтувала тим, що вона є власницею квартири АДРЕСА_1 . 08 жовтня 2018 року відбулося залиття належної їй квартири, яка розташована на п'ятому поверсі п'ятиповерхового будинку - водою з технічного поверху, куди стікають з даху дощової води. Вона зверталась до відповідних служб, проте реагування на це не було. Факт залиття квартири встановлений відповідною комісією.
Ураховуючи наведене, просила суд стягнути з відповідача на її користь вартість ремонтно-відновлювальних робіт з усунення наслідків залиття її квартири у розмірі 25 291 грн шляхом переведення вказаних коштів на відповідний рахунок, стягнути кошти за проведення обстеження та визначення матеріального збитку від наслідків залиття квартири у розмірі 2 000 грн, зобов'язати відповідача включити до титульних списків капітального ремонту житлового фонду на 2019 рік ремонт покрівлі будинку АДРЕСА_2 .
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2019 року позов залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довела своїх позовних вимог.
Постановою Харківського апеляційного суду від 17 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення дзержинського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2019 року залишено без змін.
Апеляційній суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що позивач надала ксерокопії документів, які жодним чином не посвідчені нею, чим порушила вимог статті 95 ЦПК України.
У квітні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій заявник, посилаючись норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); справи про розірвання шлюбу; справи про захист прав споживачів, ціна позову яких не перевищує двохсот п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом спору у цій справі є відшкодування матеріальної шкоди, стягнення збитків та зобов'язання вчинити певні дії.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у цій справі становить 27 291 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн*100=210 200 грн).
Отже, зазначена справа в частині вимог про відшкодування шкоди, стягнення коштів є малозначною відповідно до вимог закону.
Крім того, ця справа в частині вимог про зобов'язання вчинити певні дії не є справою з ціною позову, яка перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і не є справою, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
З огляду на положення статті 19 у системному зв'язку з нормами статей 274, 389 та 394 ЦПК України, суд може віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд визнає цю справу малозначною.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Заявник посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики - належного застосування норм процесуального права.
Наведені заявником обставини, з посиланням на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявник не обґрунтувала в чому саме виявилася суперечність у застосуванні судами одних і тих самих норм права в оскаржуваних судових рішеннях та в судових рішеннях Верховного Суду. Таке посилання заявника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, є формальним.
Вказівка в резолютивній частині постанови Харківського апеляційного суду від 17 березня 2020 року про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не є підставою для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції, оскільки оскаржене рішення ухвалене у малозначній справі.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись частинами шостою, дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Жилкомсервіс», третя особа - Департамент житлового господарства Харківської міської ради про відшкодування майнової шкоди, стягнення збитків та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Яремко
А. С. Олійник
С. О. Погрібний