вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"16" квітня 2020 р. м. Київ Справа № 911/331/20
Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи за позовом
товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Грецьке підприємство «Імтрекс» (68000, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Хантадзе, буд. 2/12Н, код 32429342)
до
товариства з обмеженою відповідальністю «Літос-Технолоджі» (08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Адмірала Ушакова, буд. 19, код 41812406)
про стягнення 401053,06 гривень
07.02.2020 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Грецьке підприємство «Імтрекс» (далі по тексту - ТОВ «Імтрекс»/позивач) від 04.02.2020 про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Літос-Технолоджі» (далі по тексту - ТОВ «Літос-Технолоджі»/відповідач) 401053,06 гривень заборгованості за договором поставки від 27.05.2019 № 6/19, з яких: 346000,60 гривень основний борг, 4498,00 гривень інфляційні втрати, 4519,29 гривень 3% річних, 46035,17 гривень пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов договору за поставлений товар в повному обсязі не розрахувався, внаслідок чого утворилася стягувана сума заборгованості у розмірі 346000,60 гривень, що стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.02.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/331/20. Ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою: встановлено відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відзиву на позовну заяву із додержанням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України - п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали.
25.02.2020 до Господарського суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заперечення відповідача обґрунтовані тим, що підставою для здійснення оплати за отриманий товар є виставлений позивачем рахунок на оплату, а оскільки відповідач не отримував від позивача рахунки на оплату, то строк оплати за отриманий товар є таким, що не настав.
Також відповідач наголошує на тому, що не мав змоги здійснити розрахунки з позивачем, оскільки останній не повідомив відповідача про зміну своїх банківських рахунків за європейським стандартом - IBAN.
Крім того, відповідач зазначає, що нараховані позивачем пеня, 3% річних та інфляційні втрати є неправомірними, оскільки строк оплати товару є таким що не настав. При цьому, відповідач зазначає, у разі якщо суд дійде висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, наданий позивачем розрахунок пені та інших додаткових нарахувань є невірним, тож позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
23.03.2020 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечує щодо викладених у відзиві доводів відповідача, оскільки рахунки на оплату направлялись відповідачу разом із договором та видатковими накладними засобами поштового зв'язку.
Крім того, факт отримання відповідачем товару не заперечується, а підписаний між позивачем та відповідачем акт звірки розрахунків свідчить про визнання відповідачем облікованої за ним заборгованості.
31.03.2020 від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме копію листа відповідача від 24.03.2020 № 2403/2020, за змістом якого, як стверджує позивач, відповідач визнав існуючу заборгованість.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 Господарського процесуального кодексу України).
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для прийняття рішення.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
27.05.2019 між ТОВ «Імтрекс» (постачальник) та ТОВ «Літос-Технолоджі» (покупець) укладено договір поставки № 6/19 (далі по тексту - договір), відповідно до умов якого:
- в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник поставляє і передає у власність покупцю визначений цим договором щебеневу продукцію (надалі по тексту іменується - товар), а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату (пункт 1.1);
- розрахунки за кожну партію товару здійснюється в безготівковому порядку шляхом 100% передоплати покупцем на банківський рахунок постачальника згідно наданого рахунку на оплату, протягом двох днів з моменту отримання відповідно рахунку (пункт 6.1.);
- покупець за цим договором несе наступну відповідальність: за прострочення оплати покупець сплачує постачальнику неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (пункт 8.2.).
Специфікацією від 27.05.2019 № 1 до договору сторонами погоджено асортимент, орієнтовну кількість та відпускні ціни на продукцію, що буде відвантажуватись постачальником на адресу та по залізничних реквізитах вказаних покупцем протягом 2019 року.
На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв без заперечень та зауважень обумовлений договором товар на загальну суму 1310400,00 гривень, що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними, а саме: від 29.05.2019 № 235 на суму 43344,00 гривень; від 02.06.2019 № 251 на суму 175946,40 гривень; від 14.06.2019 № 306 на суму 86625,00 гривень; від 01.07.2019 № 369 на суму 43407,00 гривень; від 03.07.2019 № 373 на суму 86877,00 гривень; від 07.07.2019 № 387 на суму 87494,40 гривень; від 10.07.2019 № 400 на суму 175404,60 гривень; від 20.07.2019 № 428 на суму 174396,60 гривень; від 20.07.2019 № 429 на суму 262281,60 гривень; від 26.08.2019 № 542 на суму 174623,40 гривень.
Проте, як стверджує позивач, відповідач свій обов'язок щодо оплати поставленого товару виконав частково, сплативши 964399,40 гривень, внаслідок чого за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 346000,60 гривень, що стало підставою для звернення позивача до суду із розглядуваним позовом.
За змістом ст.ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладений договір за своїм змістом є договором поставки та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов'язків, обумовлених цим договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Умовами п. 6.1. договору сторони погодили, що розрахунки за кожну партію товару здійснюється в безготівковому порядку шляхом 100% передоплати покупцем на банківський рахунок постачальника згідно наданого рахунку на оплату, протягом двох днів з моменту отримання відповідно рахунку.
Судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні рахунки, які мали б бути виставлені продавцем покупцю на підставі п. 6.1. договору для проведення попередньої оплати за товар.
Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Частиною 1 статті 692 цього ж Кодексу встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, у тому числі, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання. Такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17.
Суд зазначає, що сторонами в договорі не встановлено строку здійснення покупцем оплати за отриманий товар, а встановлена лише форма оплати - попередня.
Отже, враховуючи, що матеріали справи не містять доказів, перерахування відповідачем на користь позивача попередньої оплати за товар у повному обсязі до моменту поставки, та з урахуванням положень ч. 4 ст. 538 та ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов'язок з оплати отриманого товару після його прийняття, тобто у день поставки товару.
Судом перевірено доводи відповідача щодо того, що строк оплати за отриманий товар не настав та відхиляє їх, оскільки такі не спростовують наведених вище висновків суду.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Також, в матеріалах справи міститься підписаний сторонами акт звірки взаєморозрахунків за 2019 рік, згідно якого відповідач визнав, що заборгованість перед ТОВ «Імтрекс», за договором, станом на 31.12.2019 становить 346000,60 гривень.
Враховуючи викладене вище, а також те, що строк виконання зобов'язання за договором настав та враховуючи, що у матеріалах справи відсутні докази повної оплати за отриманий відповідачем товар, суд вважає доведеним факт існування простроченої заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 346000,60 гривень, а відтак вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджується та підлягає задоволенню.
Відповідач у відзиві посилається на те, що останній не мав змоги розрахуватись за отриманий товар, оскільки позивач в порушення п. 13.4. договору не повідомив відповідачу свої банківські реквізити, для оплати за отриманий товар, за європейськими стандартами - IBAN.
Судом відхиляються вказані заперечення з огляду на наступне.
Так, за змістом п. 13.4. договору передбачено, що сторони несуть повну відповідальність за правильність вказаних ними у договорі реквізитів та зобов'язуються своєчасно у письмовій формі повідомляти іншу сторону про їх зміну, а у разі неповідомлення несуть ризик настання пов'язаних із цим несприятливих наслідків.
Постановою Правління Національного банку України від 28.12.2018 № 162 «Про запровадження міжнародного номера банківського рахунку (IBAN) в Україні» запроваджено міжнародний номер банківського рахунку - IBAN. Водночас згідно вказаної постанови період з 05 серпня 2019 року по 12 січня 2020 року є перехідним, під час якого одночасно функціонували старі й нові рахунки за стандартами IBAN, а з 13 січня 2020 року переказ коштів здійснюється виключно на банківський рахунок - IBAN.
Як вже встановлено судом відповідач був зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, тобто на момент виникнення обов'язку відповідача оплатити отриманий товар у позивача були діючі банківські рахунки, які зазначені в договорі в розділі «Місцезнаходження та реквізити сторін».
Доказів того, що відповідач звертався до позивача із проханням надати актуальні банківські рахунки або із пропозицією внести зміни у відповідний розділ в договорі в частині зазначення актуальних банківських рахунків матеріали справи не містять.
Судом також досліджено наданий позивачем лист відповідача від 24.03.2020 № 2403/2020 за змістом якого, як стверджує позивач, відповідач визнав обліковану заборгованість за договором поставки в розмірі 360000,40 гривень.
Дослідивши зміст листа, на який посилається позивач, суд його відхиляє, з огляду на те, що у вказаному листі ТОВ «Імтрекс» просить своїх кредиторів врахувати ситуацію, що склалася в країні, а саме запровадження на території України заходів спрямованих на запобігання виникненню та розповсюдженню коронавірусної хвороби (COVID-19), та не застосовувати до ТОВ «Літос-Технолоджі» штрафні санкції за несвоєчасно оплачені платежі, в тому числі і за договорами поставки, а також не застосовувати до ТОВ «Літос-Технолоджі» штрафні санкції за несвоєчасне виконання зобов'язань та відстрочити останньому строк оплати заборгованості. Водночас, жодного посилання на обліковану за відповідачем заборгованість перед позивачем, за договором поставки від 27.05.2019 № 6/19, вказаний лист не містить.
Поряд із цим, як вже зазначалося, надані позивачем докази у сукупності дали суду підстави для висновку про підставність позовних вимог в частині суми основного боргу, отже не врахування судом зазначеного листа відповідача, не впливає на висновки суду в цій частині.
Щодо вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 46035,17 гривень пені за загальний період з 26.08.2019 по 31.01.2020.
Пунктом 8.2. сторони погодили, що за прострочення оплати покупець сплачує постачальнику неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Вказаний пункт договору узгоджується з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», за змістом яких платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання з оплати мало бути виконано. Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що його здійснено невірно в частині визначення початку перебігу прострочення, оскільки позивачем не враховано приписів ст. 253 Цивільного кодексу України.
Тож, судом здійснено власний розрахунок пені та встановлено, що вірно розрахований розмір належної до стягнення з відповідача пені становить 45747,91 гривень, а тому вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню.
Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 4519,29 гривень (за період з 26.08.2019 по 31.01.2020) та інфляційних втрат в розмірі 4498,00 гривень (за період з вересня по грудень 2019 року).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат (не виходячи за межі заявлених позивачем періодів та вірно визначивши періоди нарахування) судом встановлено, що вірно розрахований розмір належних до стягнення з відповідача 3% річних становить 4490,86 гривень, а вірно розрахований розмір інфляційних втрат становить 4509,40 гривень.
Суд, ухвалюючи рішення, не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України), відтак вимоги про стягнення з відповідача 3% річних підлягають частковому задоволенню в розмірі 4490,86 гривень, а позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат, підлягають задоволенню повністю у заявленій позивачем сумі 4498,00 гривень.
Відповідач у відзиві на позов заперечив з приводу правильності нарахування пені, 3% та інфляційних втрат та просив суд відмовити в задоволені позовних вимог в цій частині.
Щодо вказаних заперечень суд зазначає, що оскільки судом встановлено порушення відповідачем умов договору в частині розрахунків за отриманий товар, у позивача виникло відповідне право нарахування пені та додаткових нарахувань на існуючу суму боргу.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та диспозитивність.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд відзначає, що в матеріалах справи наявний деталізований розрахунок пені та додаткових нарахувань, здійснений позивачем, який судом належним чином перевірено на предмет правильності та обґрунтованості та не встановлено підстав для відмови позовних вимог в цій частині. При цьому, відповідач своїм правом на подання контррозрахуноку пені та додаткових нарахувань не скористався.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
А саме суд приймає рішення про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Літос-Технолоджі» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Грецьке підприємство «Імтрекс» 346000,60 гривень основного боргу, 45747,91 гривень пені, 4490,86 гривень 3% річних та 4498,00 гривень інфляційних втрат.
Згідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору у розмірі 6011,06 гривень.
Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача понесених витрат на правову допомогу в розмірі 10000,00 гривень.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вбачається з матеріалів справи, представництво ТОВ «Спільне Українсько-Грецьке підприємство «Імтрекс» здійснювалось адвокатом Адвокатського об'єднання «Практик» Рабович Ілоною Олександрівною, повноваження якої підтверджуються ордером від 03.02.2020 серії ОД № 480223, та яка відповідно до свідоцтва від 16.05.2018 серія ОД № 003295 має право на заняття адвокатською діяльністю.
Судом встановлено, що 22.10.2018 ТОВ «Імтрекс» (клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Практик» (адвокатське об'єднання) укладено договір № 36 про надання правової допомоги, за змістом якого клієнт доручає, а адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором (пункт 1.1.). Адвокатське об'єднання на підставі звернення клієнта, приймає на себе зобов'язання з надання наступної юридичної допомоги: представляє у встановленому порядку інтереси клієнта в господарських судах, судах загальної юрисдикції, адміністративних судах, а також в інших органах під час розгляду правових спорів (пункт 2.1.1.).
Згідно додатку від 03.12.2019 № 1 до договору про правову допомогу сторонами погоджено наступне:
- за умовами цього додатку № 1, адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання з надання професійної правової допомоги з питань стягнення заборгованості з контрагента клієнта за договором поставки від 27.05.2019 № 6/19 - ТОВ «Літос-Технолоджі», а клієнт зобов'язується забезпечити Адвокатське об'єднання усією необхідною інформацією (документами) та оплатити виконанні роботи (надані послуги) в порядку передбаченому договором та п. 2 цього додатку № 1 (пункт 1 додатку);
- за погодженням сторін, вартість робіт (послуг) за цим додатком № 1 обраховується виходячи з вартості однієї години роботи адвоката у розмірі 700,00 грн/год. Загальна вартість робіт за цим додатком № 1, визначається на підставі детального опису робіт складеного адвокатським об'єднанням та погодженого клієнтом (пункт 2 додатку).
Адвокатом Рабович І.О. 31.01.2020 складено детальний опис робіт (наданих послуг) згідно додатку № 1, який погоджено директором ТОВ «Спільне Українсько-Грецьке підприємство «Імтрекс», відповідно до якого загальна кількість витраченого часу на надання правничої допомоги склала 14 годин, відповідно вартість наданих послуг, при вартості однієї нормо години в 700,00 грн та відправка кореспонденції вартістю 200,00 грн становить 10000,00 грн.
31.01.2020 між клієнтом та адвокатським об'єднанням підписано акт прийому передачі робіт (наданих послуг) виконаних згідно додатку від 03.12.2019 № 1 до договору про надання правової допомоги від 22.10.2018 № 36, в якому зазначено: 1. Адвокатом АО «Практик» Рабович І.О. надано ТОВ «Спільне Українсько-Грецьке підприємство «Імтрекс» професійно правничу допомогу, обумовлену додатком № 1 від 03.12.2019 до договору, у обсязі згідно детального опису робіт від 31.01.2020; 2. Підписанням цього акту прийому-передачі робіт (наданих послуг), клієнт погоджується, що роботи (надані послуги) згідно додатку № 1 від 03.12.2019 до договору виконані належним чином, прийняті клієнтом без зауважень та підлягають оплаті на користь АО «Практик» у розмірі 10000,00 гривень.
Згідно долученого до матеріалів справи платіжного доручення від 03.02.2020 № 2140 ТОВ «Спільне Українсько-Грецьке підприємство «Імтрекс» перерахувало на користь Адвокатського об'єднання «Практик» 10000,00 гривень із призначенням платежу - оплата за надання юридичних послуг зг. договору № 36 від 22.10.2018 та зг. рах. № 36/1 від 31.01.2020.
Отже, наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що загальний розмір фактично понесених позивачем витрат на професійну правову допомогу у зв'язку із розглядом цієї справи становить 10000,00 гривень.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Кодексу).
Відповідачем в перебігу розгляду справи клопотання про зменшення судових витрат позивача на оплату правничої допомоги у зв'язку із розглядом цієї справи заявлено не було.
Одночасно, суд зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що при звернені до суду із розглядуваним позовом позивачем до стягнення було заявлено вимоги про стягнення з відповідача 401053,06 гривень, однак судом встановлено, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню з відповідача підлягає сума в загальному розмірі 400737,37 гривень, суд дійшов висновку, що понесені позивачем витрати на правову допомогу підлягають задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума в розмірі 9992,13 гривень.
Додатково, суд звертає увагу позивача на те, що згідно ч. 1, пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду, а із позовних вимог немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» мінімальний прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2020 року становить 2102,00 гривень.
Тобто, при звернені до суду із розглядуваним позовом до суду позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 6015,80 гривень.
Водночас, позивачем при зверненні із позовом, згідно платіжного доручення від 03.02.2020 № 2141, сплачено 6165,81 гривень судового збору, що є більшим ніж передбачено законом.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила.
Отже, сума судового збору в розмірі 150,01 гривень підлягає поверненню позивачу з державного бюджету шляхом постановлення відповідної ухвали, після звернення із відповідним клопотанням.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Грецьке підприємство «Імтрекс» задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Літос-Технолоджі» (08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Адмірала Ушакова, буд. 19, код 41812406) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Грецьке підприємство «Імтрекс» (68000, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Хантадзе, буд. 2/12Н, код 32429342) 346000,60 гривень основного боргу, 45747,91 гривень пені, 4498,00 гривень інфляційних втрат, 4490,86 гривень 3% річних, 6011,06 гривень судового збору та 9992,13 гривень витрат на правову допомогу.
В решті позовних вимог відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 частини 1 Розділу XI «Перехідні положення» цього Кодексу та пункту 4 Розділу X «Прикінцеві положення».
Повний текст рішення складено та підписано 16.04.2020.
Суддя Р.М. Колесник