16 квітня 2020 року
м.Суми
Справа №585/2357/19
Номер провадження 22-ц/816/1119/20
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),
суддів - Левченко Т. А. , Хвостика С. Г.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державна установа «Роменська виправна колонія (№ 56)»,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 23 липня 2019 року в складі судді Євтюшенкової В.І., постановлену в м. Ромни,
У червні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Роменська виправна колонія (№56)» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення права засудженого на таємницю кореспонденції від суду.
Ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 23 липня 2019 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу.
Вказану ухвалу суду позивач оскаржив в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі, посилаючись на те, що ухвала суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, просить скасувати дану ухвалу та направити справу до цього ж суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд, відмовляючи у задоволенні його клопотання про звільнення від сплати судового збору, не надав належної оцінки таким доказам, як довідка ДУ «Роменська виправна колонія (№ 56)» від 06 серпня 2019 року про знаходження на його особовому рахунку лише 01 грн 06 коп. та не працевлаштованістю на виробництві установи із-за відсутності робочих місць, а тому вважає, що судом було порушено ч. 3 ст. 89 ЦПК України. Крім того, зазначає, що суд не зазначив норму закону, яка обмежує право засудженого до позбавлення волі на звільнення від сплати судового збору, якщо він не працює.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
За пунктом 6 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що в апеляційному порядку оскаржується ухвала про повернення позовної заяви позивачеві, розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте, зазначеним вимогам закону ухвала суду не відповідає.
Ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 27 червня 2019 року вказану позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху у зв'язку з несплатою судового збору. Цією ж ухвалою суд відмовив ОСОБА_1 в задоволенні клопотання про звільнення його від сплати судового збору за подання позовної заяви. Так як вимоги ухвали від 27 червня 2019 року позивачем не було виконано, ухвалою від 23 липня 2019 року його позовну заяву визнано неподаною та повернуто.
Відмовляючи в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення його від сплати судового збору за подання позовної заяви, суд виходив з того, що довідка Державної установи «Роменська виправна колонія (№56)» про те, що залишок коштів на рахунку позивача становить 01 грн 06 коп. та про те, що з дня прибуття до установи і по теперішній час ОСОБА_1 не працевлаштований на виробництві установи із-за відсутності робочих місць - не є достатнім доказом, оскільки в позивача можуть бути відкриті рахунки в банках, чи інші рахунки, на які зараховуються кошти на виконання рішень судів. Крім того суд першої інстанції зазначив, що надана довідка про те, що позивач не був працевлаштований, за відсутності в ній інформації про причини не працевлаштування не є достатнім доказом скрутного майнового стану позивача.
Постановляючи ухвалу про визнання неподаною та повернення позовної заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції керувався нормами статті 185 ЦПК України і виходив з того, що заявник не усунув недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом.
При цьому суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», частини першої статті 136 ЦПК України, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умови, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
Пунктом 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умови що предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про судовий збір» та частини третьої статті 136 ЦПК України суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цих статей.
При вирішенні питання про відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов'язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір та стадію, на якій перебуває розгляд справи на певний момент. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору.
Судові процедури повинні бути справедливими, особа не може бути безпідставно позбавлена права на доступ до правосуддя, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року ЄСПЛ підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.
ЄСПЛ вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункт 44; рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункти 63, 64).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.
Місцевий суд порушив вищенаведені норми процесуального права та викладені в рішеннях ЄСПЛ загальні засади судочинства стосовно права особи на доступ до суду й обґрунтованості судового рішення, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про визнання неподаною і повернення позовної заяви ОСОБА_1 , оскільки заявник просив звільнити його від сплати судового збору, з посиланням на те, що має скрутне матеріальне становище. Згідно з вироком Апеляційного суду Черкаської області від 24 березня 2004 року все його майно конфісковано, за час перебування у ДУ «Роменська виправна колонія № 56» не має можливості працевлаштуватися на виробництві через відсутність робочих місць, заробітної плати чи будь яких доходів не отримує. На особовому рахунку має залишок коштів в сумі 01,06 грн. На підтвердження наведених обставин, заявником надано довідку ДУ «Роменська виправна колонія № 56» від 06 серпня 2019 року.
Ураховуючи викладене, місцевий суд допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з передачею справи до місцевого суду для продовження розгляду.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими та достатніми для скасування ухвали місцевого суду, яка перешкоджає провадженню у справі.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи дають підстави для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права.
А тому висновок суду першої інстанції про те, що позивач, в обгрунтування підстав для звільнення від сплати судового збору, не надав доказів на підтвердження його скрутного майнового стану, є помилковим. У зв'язку з цим ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви не можна визнати такою, що відповідає матеріалам справи та нормам процесуального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦПК України колегія суддів врахувала заперечення ОСОБА_1 на ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 27 червня 2019 року про залишення без руху його позовної заяви і у зв'язку з наведеним вважає за необхідне скасувати ухвалу про повернення позовної заяви від 23 липня 2019 року як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження у справі.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 23 липня 2019 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Державної установи «Роменська виправна колонія (№56)» про відшкодування моральної шкоди - скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження у справі.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач - В. І. Криворотенко
Судді: Т. А. Левченко
С. Г. Хвостик